Мета. Вивчити результати лікування хворих з метастазами в лімфатичні вузли шиї без первинного вогнища.

Об’єкт і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних про 86 пацієнтів, що знаходилися на лікуванні у Львівському  онкологічному центрі. Виділено 8 груп залежно від методу лікування. У 13 (15,1%) хворих проведено хірургічне лікування, 12 (14,0%) пацієнтів — операція + ад’ювантна променева терапія, 15 (17,4%) — хіміопроменеве лікування після  операції, а в 6 (7,0%) випадках — післяопераційну хіміотерапію. У 8 (9,3%) хворих проведено курс променевої терапії,  в 4 (4,7%) випадках — лише хіміотерапію, а 25 (29,0%) пацієнтів відмовилися від лікування. Гістологічний розподіл,  відповідно, був таким: плоскоклітинний рак — 67,4% (n=58), аденокарцинома — 17,4% (n=15), меланома — 7,0% (n=6),  недиференційований рак і нейроендокринна пухлина — по 3 (3,5%) випадки.

Результати. Середня тривалість життя  у хворих з метастазами в лімфатичні вузли шиї без первинного вогнища становила 21,34±3,33, а медіана — 7,0 міс. Найефективнішим було комбіноване лікування: операція з наступним курсом хіміопроменевої терапії — медіана виживаності становила 27 міс, а середня тривалість життя — 40,0±10,0 міс. Найнижчі показники виживаності отримано  при монолікуванні: медіана виживаності після променевої терапії становила 8,0 міс, після хіміотерапії — 7,0 міс. Закономірно, що середня тривалість життя у хворих, які відмовилися від лікування, становила лише 4,33±0,9 міс, а медіана — лише 3,0 міс. Методом Пірсона отримано статистично достовірну різницю між групами, р=0,0003. Також низькі показники виживаності констатовано у пацієнтів з метастазами меланоми, де середня тривалість життя становила лише 3,3±0,7 міс. Якщо після проведення базових діагностичних обстежень первинне вогнище не верифіковано, недоцільно витрачати час на його пошуки. Згідно з отриманими даними, загальна виживаність мало залежить від ідентифікації  джерела метастазування, тому слід розпочинати лікування, схеми та методи якого вже давно визначені. Само собою, це не означає відмови від детального контролю стану хворих з метою виявлення первинного вогнища в динаміці.

Мета. Розглянути причини недостатньої ефективності лікування хворих на рак язика Т1-2N0M0. Обʼ’єкт і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних про 97 пацієнтів, що знаходилися на лікуванні у відділенні пухлин голови та шиї Львівського онкоцентру з причини плоскоклітинного раку язика Т1-2N0M0. Виділено 6 груп у залежності від методу лікування. У 29 (29,9%) хворих проведено лише хірургічне лікування, у 41 (42,3%) випадку — операцію + променеву терапію, у 7 (7,2%) — хіміопроменеве лікування після операції. У 8 (8,2%) хворих проведено лише курс променевої терапії, у 4 (4,1%) випадках — лише хіміопроменеву терапію, а 8 (8,2%) пацієнтів відмовилися від лікування. У 77 пацієнтів проведено хірургічне втручання, з них у 29 (37,7%), окрім видалення первинної пухлини, зроблено селективну лімфаденектомію І–ІІІ рівнів.

Результати. Медіана виживаності хворих, які отримали лікування, становила 87 міс, а у пацієнтів, що відмовилися від нього, сягала лише 5 міс (95% довірчий інтервал (ДІ) 4,2–5,7). П’ятирічна виживаність у хворих з категорією Т1становила 71,4%, та була достовірно кращою, ніж у пацієнтів з раком язика Т2, за якої вона становила 48,8% (χ2=30,1; p=0,00042). П’ятирічна виживаність у підгрупі без лімфаденектомії була нижчою і становила 54,5% (95% ДІ 47,3–61,7), а у разіїї виконання — 62,6%  (95% ДІ 53,1–72,1). Якщо променева терапія застосовувалася перед операцією (n=13), загальний рівень виживаності становив 20,2±4,9 міс, водночас при проведенні опромінення в ад’ювантному режимі (n=28) цей показник досягав 49,2±7,0 міс.

Висновки. При ранньому раку язика І–ІІ стадії перевагу має первинне хірургічне лікування, що покращує показники загальної 5-річної виживаності. Навіть за відсутності ураження регіонарних лімфатичних вузлів (N0) доцільно проведення курсу ад’ювантної променевої терапії.