УДК 616.681-007.41-036-07

Перекрут яєчка в цілому є рідкісним станом. Ризик його виникнення значно зростає у пацієнтів із крипторхізмом, в яких він зустрічається приблизно в 10 разів частіше порівняно з тими, у кого яєчка опущені в калитку.

Мета - оцінити та порівняти віддалені результати морфофункціонального стану яєчок і показників фертильності у молодих чоловіків, які в дитинстві перенесли планову орхіпексію або орхіпексію, ускладнену перекрутом ретенованого яєчка.

Матеріали і методи. Проаналізовано дані 37 чоловіків (18-25 років) з однобічним пахвинним крипторхізмом в анамнезі. Групу І склали 28 пацієнтів після планової орхіпексії, групу ІІ - 9 осіб, у яких вада ускладнилася перекрутом яєчка. Оцінювали внутрішньояєчковий кровоплин (ультразвукове дослідження з допплерографією) та параметри еякуляту.

Результати. У молодих чоловіків після лікування перекруту (група ІІ) зафіксовано гірші показники кровоплину, ніж після планової операції. Зокрема, у чоловіків діагностовано вірогідне зростання індексу резистентності в інтратестикулярних артеріях в обох групах порівняно з практично здоровими особами - 0,72 та 0,76 щодо 0,67. Критеріями ефективного лікування захворювань яєчок є їх адекватна функціональна здатність - фертильність та гормональна функція. Особливе пригнічення у пацієнтів із перекрутом ретенованого яєчка зафіксоване за відсотком сперматозоїдів із нормальною морфологією - 5,05% та 30,1%. Група пацієнтів, яким проводили лише орхіпексію, мала статистично високозначущо кращий показник (27,2%), але і він не досягав норми.

Висновки. Необхідно пріоритезувати ранню діагностику перекруту яєчка при крипторхізмі та негайно застосовувати хірургічне втручання для запобігання незворотним пошкодженням паренхіми. Навіть вчасно проведене хірургічне лікування перекруту ретенованого яєчка суттєво погіршує морфофункціональні характеристики тестикул при даній природженій ваді. Рання орхіпексія у пацієнтів з крипторхізмом мінімізує ризик перекруту ретенованого яєчка. Враховуючи важкі ускладнення, які виникають внаслідок перекруту яєчка, пацієнтам з даною патологією в анамнезі доцільно у плановому порядку виконувати профілактичну фіксацію контралатерального яєчка.

УДК: 616.6+616-08

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.

УДК 616.6+616-08

Мета – проаналізувати лікування дітей із сечокам’яною хворобою (СКХ), враховуючи локалізацію каменів у сечовидільних шляхах, їхній розмір і щільність для визначення подальшої індивідуальної тактики ведення пацієнта.
Матеріали та методи. Дослідження охоплює 48 пацієнтів віком від 6 місяців до 18 років з одиночними конкрементами сечовидільних шляхів. Рентгенструктурний аналіз і визначення хімічного складу проведено з 39 фрагментами конкремента.
Результати. У 5 (10,4%) пацієнтів із конкрементами в дистальній частині сечоводу розміром до 5 мм стартували з медикаментозної експульсивної терапії. 17 (35,4%) пацієнтам із конкрементами нирки та сечоводу розміром 6–14 мм і щільністю до 900 HU проводили екстракорпоральну ударно-хвильову літотрипсію. 3 (6,3%) хворим із конкрементами нирки та сечоводу розміром 6–14 мм і щільністю понад 900 HU виконували уретерореноскопію та екстракцію за допомогою кошика Dormia або щипців для захоплення фрагментів. 20 (41,7%) дітям із конкрементами нирки більше 15 мм або щільністю понад 1200 HU виконували контактну літотрипсію. 2 (4,2%) пацієнтам із масивними конкрементами в сечовому міхурі, які перенесли цистопластику з приводу вади з групи «екстрофія-епіспадія», проводили контактну ендовезикальну літотрипсію. Результати рентгенструктурного аналізу конкрементів: оксалат кальцію (вевеліт, веделіт) – 31 (79,5%), фосфат кальцію (гідроксиапатит) – 5 (12,8%), брушит – 2 (5,1%), цистин – 1 (2,6%).
Висновки. Сучасні мініінвазивні технології дають змогу мінітравматично, ефективно та досить безпечно видаляти конкременти будь-якої щільності і локалізації із сечовидільної системи незалежно від віку дитини. У лікуванні СКХ у дітей доцільно дотримуватися персоніфікованого підходу з поетапним використанням оптимального арсеналу засобів для видалення конкремента

Bladder nephrogenic adenoma (BNA) is a rare disease described only in scanty papers. In male, this disease occurs twice often as in female. Te age range of the pathology is quite wide but only one-tenth of cases occur in children. BNA is a benign proliferative mucosa pathol[1]ogy at which the tubular, and papillary lesions have a villous and partially glandular structure. Tey are more often found in the bladder neck and urethra. Te etiology and pathogenesis of BNA remain still unclear [1–4].