УДК 616.211+616.216)]-002.1-022-036-08

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови голосових зв`язок та діагностичних критеріїв їх уражень.  
Мета роботи – дослідження зміни якості голосу та стану голосових зв'язок у осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби.  
Матеріал і методи. Проаналізовано дані обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби. На кожного пацієнта заповнювалася 
карта дослідження фоніатричного хворого, у якій відмічалися паспортні дані, включаючи професію, скарги пацієнта, дані анамнезу життя, анамнезу захворювання і об'єктивного обстеження ЛОР-органів: фарингоскопії, риноскопії, отоскопії, непрямої ларингоскопії, яка виконувалася за допомогою 700 або 900 
 жорсткого ендоскопа.  
Результати дослідження. Аналіз даних обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби показав, що при контрольному огляді даних пацієнтів на 7-10-й день від початку лікування при непрямій ларингоскопії та стробоскопії виявлено: крововилив у одну складку – 3 випадки, передвузликові потовщення країв голосових складок  – 8 випадків. Рухомість складок була збережена у всіх пацієнтів, але при фонації між складками утворювалася щілина в 19 хворих, що супроводжувалося гіпертонусом вестибулярних складок у 3 випадках. При проведенні стробоскопії даній групі пацієнтів асинхронність роботи голосових складок виявлено у 21 випадку. 
ЧМФ був вкорочений у 21 пацієнта і становив 12 + 1,3 с (норма – 16с),  і  в чоловіків – 16 + 1,5 с(норма – 21с).  
Висновки. При лікуванні пацієнтів голосомовних професій з гострим вірусним чи бактерійним риносинуситом при збереженні голосового навантаження спостерігаються зміни в голосових складках, з можливим їх гіпертонусом. 

УДК 611.7-007-053.5

За даними офіційної статистики та наукової медичної літератури, патологія опорно-рухового апарату (ОРА) належить до групи найпоширеніших, поступаючись лише серцево-судинним та онкологічним захворюванням.  Літературні джерела свідчать, що порушення структури та функції ОРА діагностуються в пацієнтів різного віку та статі незалежно від території проживання.  Діти з патологією ОРА — вродженою або набутою — посідають серед них особливе місце, оскільки упродовж періоду росту та формування скелету вплив численних екзо- та ендогенних факторів може призводити до виникнення або посилення вже існуючої деформації різних відділів хребта, грудної клітки, стопи, щелепо-лицевої ділянки тощо, проявів сколіотичної хвороби, плоскостопості, щелепо-лицевих аномалій, а відтак — до порушення функції травної, дихальної, серцево-судинної, ендокринної та нервової систем. Численні автори наголошують, що упродовж останніх десятиліть значно зменшується відсоток здорових дітей, натомість суттєво зростає кількість дітей із хронічними захворюваннями, вадами розвитку, різними формами порушень постави й сколіозом. Низка авторів зазначають, що порушення постави сьогодні спостерігаються у 15–17% дошкільнят, 33% дітей молодшого шкільного віку та у 67–72% дітей старшого шкільного віку. Л. Середа та співавт. (2013) стверджують, що серед 4–6 річних дітей хвороби кістково-м’язової системи — порушення постави, сколіоз, плоскостопість — посідають перше місце в рейтингу захворюваності. Л.Ф. Горзов та співавт. (2019) наголошують на ключовому значенні остеопенічного синдрому в патогенезі сколіотичної хвороби, що приводить до метаболічних перетворень кісткової системи організму в цілому та до розвитку зубощелепних аномалій. За їхніми даними, частота таких аномалій серед дітей, хворих на сколіоз, у 2,5 раза вища, ніж у здорових, і становить 69–82,5%.