УДК 615:061.2]:614.2(100):346.1

Цілі сталого розвитку на 2016–2030 рр., затверджені у вересні 2015 р. на Саміті Організації Об’єднаних Націй, можливі лише за умови побудови інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності та подальшого налагодження ефективної взаємодії органів державної влади із саморегулівними фармацевтичними організаціями. Результати опрацювання джерел наукової літератури свідчать, що різними аспектами становлення саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні займалися ряд вітчизняних дослідників. Попри те залишається низка малодосліджуваних і дискусійних питань, які потребують подальших досліджень.
Метою роботи було вивчення думки як провізорів, так і фармацевтів щодо розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні, їх готовності стати членами саморегулівних фармацевтичних організацій. Для вирішення поставленої мети було використано методи: анкетування, математичної статистики, узагальнення та інтерпретації результатів. Первинними даними слугували 894 анкети, з яких відібрано та опрацьовано 827 якісно заповнених анкет очно-заочного опитування, що проводили у більшості (16
із 25) контрольованих урядом України регіонів. На підставі опрацювання результатів анкетного опитування фармацевтичних фахівців, серед яких
було 67,1% провізорів і 32,9% фармацевтів, встановлено вкрай низький рівень ознайомленості респондентів зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків: 17,7% серед провізорів та 15,1% серед фармацевтів. Попри те, 38,2% опитаних провізорів та 36,8% інших респондентів позитивно ставляться до можливості саморегулювання фармацевтичної діяльності, принцип обов’язковості якого для
всіх суб’єктів ринку повністю підтримали 14,0% провізорів та 16,2% фармацевтів. Натомість, майже дві третіх опитаних (64,5% і 62,9% представників відповідних груп) вважають, що лише провізори та фармацевти мають бути членами саморегулівних фармацевтичних організацій, а 25,4% провізорів і 21,3%фармацевтів готові добровільно стати їх членами. Таким чином, виявлено схожість думок обох груп фармацевтичних фахівців стосовно їх ознайомленості зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків, ставлення до можливості та
обов’язковості саморегулювання фармацевтичної діяльності, членства у саморегулівних фармацевтичних організаціях та відношення до цього членства. При цьому встановлено недостатнє їх розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності. Зважаючи на розвиток саморегулювання фармацевтичної діяльності у розвинутих державах та його ймовірне забезпечення
на законодавчому рівні України, показано необхідність популяризації ідеї саморегулювання фармацевтичної діяльності серед фармацевтичних фахівців та контактних аудиторій, які наділені контрольними функціями, та тих, які не мають таких функцій.

УДК 615.15:37:355.01](477)

Мета роботи. Дослідження з погляду національної безпеки специфіки освітнього фармацевтичного процесу в умовах повномасштабної війни через аналіз змін динаміки кількості здобувачів фармацевтичної освіти.
Матеріали і методи. Використано інформаційні повідомлення центральних органів виконавчої влади, наукові публікації вітчизняних дослідників, дані Реєстру суб'єктів освітньої діяльності (СОД) від 23.02.2022 р. до 2024 р., а також методи: системний, спостереження, описовий, порівняння, аналізу, узагальнення, статистики.
Результати й обговорення. При незмінності кількості СОД (45) щодо підготовки молодших бакалаврів (МБ), зростанні на 10,0 % (з 20 до 22 та 14,3 % (з 28 до 32) СОД стосовно бакалаврів фармації (БФ) і магістрів фармації (МФ) число студентів за період дослідження скоротилося на 10,6; 42,0 та 33,4 % відповідно. Заочна форма навчання найменше характерна для МБ (26,4; 27,2 та 31,5 % за 3 роки дослідження), середньо – для БФ (52,6; 47,8 та 49,1 % відповідно), найвище – для МФ (57,2; 57,8 та 59,2 % відповідно). Вcтановлено малочисельність набору (до 10 студентів)  2023 р. на спеціалізацію 226.01 «Фармація» у 15,4 % і 13,6 % СОД на очну та заочну форми навчання відповідно. За спеціалізацією 226.02 «Промислова фармація» цей показник щодо заочної форми навчання становив 50,0 %.
Висновки. Загальна кількість СОД фармацевтичного спрямування в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну зменшилась лише на 1,3 % при незмінності кількості СОД щодо підготовки МБ та зростанні на 10,0 і 14,3 % кількості СОД стосовно БФ і МФ відповідно. З’ясовано тенденцію до скорочення на понад одну четверту з числа студентів, зокрема, за освітнім рівнем МБ – на десяту частину, БФ – на дві п’ятих, МФ – на третину. Для багатьох СОД встановлена малочисельність обсягу набору МФ на І курс у 2023 р. Визначено, що зростання СОД з підготовки МФ на тлі зниження контингенту потенційних абітурієнтів, академічна та економічна недоцільності нечисленного набору не сприятиме формуванню компетентностей, необхідних МФ для належної реалізації професійної ролі відповідно до концепції «Фармацевт десяти зірок», а від цього прямо залежить забезпечення національної безпеки України в частині фармацевтичної галузі.

УДК 614.27:332.144+332.025.2):615.1:005:364-785:006.4

Серед ключових питань фармацевтичної безпеки важливою є підтримка належного рівня фармацевтичного забезпечення та якості фармацевтичної допомоги в умовах надзвичайних станів. Стаття містить аналіз структури аптечних закладів (АЗ), що перебувають у комунальній власності територіальних громад великих, крупних та найкрупніших міст та обласних центрів України, з подальшим визначенням їх потенціалу по створенню резервів фармацевтичної продукції в умовах прогнозованого дефіциту місцевих бюджетів.

Матеріалом дослідження слугували листи-відповіді, що були отримані на інформаційні запити стосовно структури АЗ, які перебувають на підконтрольній уряду України території у комунальній власності територіальних громад міст. Кількість листів-відповідей (30) значно перевищила кількість запитів (22), позаяк кожен орган місцевого самоврядування має власну структуру, що обумовило необхідність перенаправлення запиту до належних розпорядників інформації. Окрім цього, задля реалізації мети роботи використано загальнонаукові методи дослідження: системного підходу, контент-аналізу, порівняння та узагальнення.

Встановлено, що у комунальній власності більшості (54,5%) територіальних громад великих, крупних та найкрупніших міст України АЗ відсутні. У власності решти десяти досліджуваних територіальних громад  перебуває 87 АЗ, з них один аптечний склад, 23 аптеки та 63 аптечні пункти. При цьому на одну аптеку припадає три аптечні пункти. Слід зазначити, що майже дві третіх АЗ (62,0%) перебуває у комунальній власності трьох міст (Кривий Ріг, Одеса та Запоріжжя). Варто зауважити, що лише одна з 23 аптек, а саме - «Муніципальна аптека міста Харкова», звільнена від орендної плати під час дії воєнного стану.

Визначено необхідність обґрунтування доцільності перебування АЗ у комунальній власності територіальних громад міст в умовах прогнозованого дефіциту обласних та міських бюджетів, а також неспроможність цих АЗ з погляду фармацевтичної безпеки бути якісною основою для створення резервів фармацевтичної продукції для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.