УДК: 616-036: 001.891/.893.001.11]:616-08

Актуальність. Доказова медицина що базується на результатах рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях - як «золотому стандарті», потребує належного розуміння лікарями як теоретичних основ до їх інтерпретації, так і науково- методологічних підходів до їх імплементації результатів у клінічну практику.

Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати концептуальні зсади рандомізованих клінічних досліджень як «золотого стандарту» доказової медицини та узагальнити науково-методологічні підходи до імплементації їх результатів у клінічну практику лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України.

Матеріали та методи. Виконанеодномоментне, оглядове, суцільне науково-теоретичне та прикладне дослідження, спрямоване на досягнення мети та завдань роботи. Матеріалами слугували сучасні наукові публікації, огляди, методичні рекомендації та дослідження (2019–2024 рр.), що відображають дизайн і результати РКД, а також підходи до їх інтеграції в клінічну практику та управлінські рішення.

Методологічну основу становили системний аналіз, порівняльний метод, синтез і узагальнення, структурно-логічний та системно-структурний аналіз, а також дедуктивний підхід із контент-аналізом на основі принципів системності, що відповідають галузі знань «I Охорона здоров’я та соціальне забезпечення»

Результати дослідження. Результати узагальнення наукових джерел підтвердили, що рандомізовані клінічні дослідження є «золотим стандартом» доказової медицини, оскільки забезпечують найвищий рівень достовірності оцінки ефективності та безпеки медичних втручань і формують основу клінічних рекомендацій. Встановлено, що застосування моделі PICO для формулювання клінічного запитання підвищує чіткість визначення пацієнта, втручання, порівняння та результату, що оптимізує подальший пошук і аналіз доказів. Доведено, що використання стандартизованих алгоритмів пошуку в електронних базах даних забезпечує відбір високоякісних досліджень, підвищує точність результатів і зменшує вплив суб’єктивності. Окремо відзначено, що імплементація отриманих доказів у клінічну практику є ключовим чинником підвищення якості медичної допомоги та стандартизації лікувально-діагностичних рішень.

Висновки. Доказова медицина виступає ключовою методологічною основою сучасної клінічної практики, що інтегрує результати досліджень найвищого рівня доказовості з клінічним досвідом лікаря та індивідуальними особливостями пацієнта, забезпечуючи оптимізацію лікувально-діагностичних стратегій і підвищення ефективності вторинної профілактики захворювань. Доведено, що впровадження алгоритмізованого підходу до пошуку, критичної оцінки та узагальнення наукових доказів у клінічну практику сприяє підвищенню якості медичних рішень, їх наукової обґрунтованості, відтворюваності та стандартизації.

Ключові слова: доказова медицина; рандомізовані контрольовані клінічні дослідження; лікар-клініцист; показники ефективності; клінічне запитання; PICO; алгоритм; міжнародні ресурси доказової медицини; імплементація доказів; клінічна практика.

Orest Chemeris, Vasyl’ Ruden’. Randomized Controlled Clinical Trials: Conceptual Foundations and Scientific-Methodological Approaches to Evidence Translation into Clinical Practice

Relevance. Evidence-based medicine, grounded in the findings of randomised controlled clinical trials as the “gold standard”, necessitates a thorough understanding among physicians not only of its theoretical foundations for the interpretation of evidence, but also of the scientific and methodological approaches required for the translation and implementation of research findings into clinical practice.

Aim of the study. To provide a theoretical substantiation of the conceptual foundations of randomised clinical trials as the “gold standard” of evidence-based medicine and to synthesise scientific and methodological approaches to the implementation of their findings into physicians’ clinical practice in the context of the ongoing transformation of the healthcare system in Ukraine.

Materials and Methods. A cross-sectional, descriptive, comprehensive theoretical and applied study was conducted to achieve the aim and objectives of the research. The study materials included contemporary scientific publications, reviews, methodological guidelines, and research studies (2019–2024) addressing the design and outcomes of randomised controlled trials, as well as approaches to their integration into clinical practice and managerial decision-making.

The methodological framework was based on systems analysis, comparative analysis, synthesis and generalisation, structural-logical and system-structural analysis, as well as a deductive approach combined with content analysis grounded in the principles of systems thinking, in accordance with the field of knowledge “I Healthcare and Social Welfare”.

Results. The synthesis of scientific sources confirmed that randomised clinical trials represent the “gold standard” of evidence-based medicine, as they provide the highest level of reliability in assessing the effectiveness and safety of medical interventions and form the basis of clinical guidelines. It was established that the use of the PICO framework for formulating clinical questions improves the clarity in defining the patient, intervention, comparison, and outcome, thereby optimising subsequent evidence search and appraisal. It was demonstrated that the application of standardised search algorithms in electronic databases ensures the selection of high-quality studies, increases the accuracy of findings, and reduces the influence of subjectivity. It was further emphasised that the implementation of evidence into clinical practice is a key determinant of improving the quality of healthcare delivery and standardising diagnostic and therapeutic decision-making.

Conclusions. Evidence-based medicine serves as a key methodological foundation of contemporary clinical practice, integrating findings from the highest levels of evidence with clinicians’ expertise and patients’ individual characteristics, thereby ensuring the optimisation of diagnostic and therapeutic strategies and improving the effectiveness of secondary disease prevention. It has been demonstrated that the implementation of an algorithm-based approach to searching, critically appraising, and synthesising scientific evidence in clinical practice contributes to improved quality of medical decision-making, as well as its scientific validity, reproducibility, and standardisation.

Keywords: evidence-based medicine; randomised controlled clinical trials; clinician; effectiveness indicators; clinical question; PICO; algorithm; international evidence-based medicine resources; evidence implementation; clinical practice.

УДК :612.014.484:012.015.1]-078.73-037-092.9

Резюме. Військовослужбовці відчувають довгострокові наслідки важких поранень, які мають значний вплив на якість життя і статеву функцію. З’являється дедалі більше даних, що посттравматичний стресовий розлад,  що розвивається вторинно внаслідок поранень, пов’язаний із вищим рівнем  еректильної дисфункції (ЕД), зниженням сексуального бажання та перед часною еякуляцією. Поранення, пов’язані з бойовими діями, також можуть  мати значні наслідки для фертильності чоловіків, оскільки вони зазвичай 
служать у роки піку своєї статевої активності.
Мета роботи: вивчення показників якості життя та сексуальної функ ції чоловіків різних вікових груп, постраждалих внаслідок бойових дій, до і після закінчення лікування.
Методи. Дослідження охопило результати лікування та анкетного опитування 136 чоловіків із перенесеними бойовими травмами і супутньою  сексуальною дисфункцією до лікування та після лікування дисфункції. Для  визначення пов’язаної зі здоров’ям якості життя проводилось анкетуван ня за допомогою опитувальника SF-36. Другим критерієм у диференціації  важкості ЕД була сума балів відповіді на запитання анкети Міжнародного  індексу еректильної функції-5. За формою еректильної дисфункції пацієн тів розділено на дві групи: група 1 – пацієнти з психогенною еректильною  дисфункцією після отриманої бойової травми (n = 84); група 2 – пацієнти  з еректильною дисфункцією змішаного ґенезу – включено хворих, учасни ків бойових дій із ендотеліальною дисфункцією, метаболічним синдромом,  дисліпідемією, гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця, пізнім  гіпогонадизмом (n = 52).
Результати. Середні значення показників анкети SF-36 пацієнтів групи  1 із психогенною формою ЕД після лікування були значно вищими, ніж у чоловіків з ЕД до лікування. Достовірним виявилось зростання середнього балу доменів загального здоров’я, рольово-фізичного та рольово-емоцій ного функціонування. Спостерігалась тенденція до покращення доменів  психічного здоров’я та життєвої активності. При змішаній формі ЕД після  лікування у пацієнтів спостерігаються достовірні покращення рольово-фі зичного функціонування, больового відчуття. Наявна тенденція до покра щення усіх інших показників. Після комплексного лікування в чоловіків із психогенною ЕД вірогідно зросли середні бали домену анкети МІЕФ-5 щодо задоволення статевим життям від 2,8 до 5,5 та еректильної функції – з 7,2 до 16,7 (р < 0,05). У чоловіків із змішаною формою еректильної дисфункції лікування практично не впливає на сексуальне бажання та оргазмічну функцію, однак при цьому найбільш зростає еректильна функція на 7,3 бала (р < 0,05).
Висновки. Результати дослідження вказують на значну поширеність психогенної та змішаної форм еректильної дисфункції, яка, як правило, турбує чоловіків після перенесених бойових травм. У результаті лікування еректильної дисфункції як психогенної, так і змішаної форм покращується  загальне здоров’я, рольово-фізичне та рольово-емоційне функціонування.  Спостерігалась тенденція до покращення доменів психічного здоров’я та  життєвої активності. Особливо це характерно для молодшої вікової гру пи чоловіків. Після комплексного лікування в чоловіків із психогенною еректильною дисфункцією обох вікових груп вірогідно зросли показники  щодо задоволення статевим життям та еректильного домену. У чоловіків  зі змішаною формою еректильної дисфункції найбільшою мірою зростають  показники еректильної функції.
Ключові слова: еректильна дисфункція, якість життя, бойова травма,  лікування.

616.831-005.1-071.7

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та депресія є значними проблемами глобальної охорони здоров’я. Зокрема, приблизно 26–30 % хворих на ЦД страждають від депресії різного ступеня тяжко-сті, а ЦД 2-го типу подвоює ризик розвитку депресії. Розвиток депресії може бути зумовлений по-ведінковими чинниками, серед яких виділяють незбалансовані харчові звички, ожиріння, недостатню фізичну активність, соціальну нестабільність, зловживання психоактивними речовинами, порушення режиму сну. Інсулінорезистентність (ІР) — це одна з провідних ознак ЦД 2-го типу, що має різні форми, специфічні для певних тканин. Зокрема, периферична ІР проявляється зниженням поглинання глюкози скелетними м’язами та жировою тканиною через дефекти функціонування рецепторів інсуліну і пору-шення сигнальних шляхів. ІР клітин головного мозку пов’язана зі зміною сигналізації інсуліну в нейронах і гліальних клітинах, асоціюється з нейродегенеративними процесами, що пов’язує її як зі зниженням когнітивних здібностей, так і з розладами настрою. Існує кілька гіпотез щодо спільних факторів ризи-ку, таких як психологічний вплив управління хронічним захворюванням, потенційно спільна генетична схильність або патофізіологічні порушення. Останні включають дисфункцію регуляції гіпоталамо-гіпо-фізарно-адреналової осі, активацію процесів хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), зміни стану вегетативної нервової системи, дисфункцію симпатоадреналової системи; порушення регуляції інсулінової сигналізації та нейротрансмісії; активацію процесів оксидативного стресу і мітохондрі-альну дисфункцію; порушення гомеостазу кишкової мікробіоти і дисфункцію осі кишечник — мозок; дисфункціональність нейротрофічного фактора головного мозку; зміну синаптичної пластичності ней-ронів; порушення процесів автофагії. Водночас повідомляється, що взаємозв’язок між ЦД 2-го типу та підвищеним ризиком розвитку депресивних симптомів частково пояснюється підвищеним рівнем біомаркерів мікросудинної дисфункції, нейродегенерації, кінцевих продуктів глікування та артеріаль-ної жорсткості. Проте значний вплив процесів ХЗНІ не був виявлений. Мета огляду: провести аналіз сучасного стану проблеми особливостей взаємозв’язків між ІР, депресією та ЦД 2-го типу, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «інсуліноре-зистентність», «депресія», «цукровий діабет 2-го типу», «нейротрофічний фактор головного мозку». Для виявлення результатів досліджень, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій

У хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу спостерігається значно вищий ризик розвитку депресивних розладів порівняно з особами без порушень вуглеводного обміну. У контексті старіння населення та зростання поширеності ЦД 2-го типу постає актуальна потреба у глибшому вивченні механізмів, що зумовлюють зв’язок між діабетом і захворюваннями головного мозку. Депресивні розлади та ЦД 2-го типу часто мають спільні генетичні, поведінкові та психосоціальні фактори ризику. Однак досі не з’ясовано, чи пов’язане виникнення депресії зі збільшеним ризиком розвитку широкого спектра серцево-судинних захворювань (ССЗ) у хворих на ЦД 2-го типу, а також чи можуть метаболічні біомаркери бути посередниками, що впливають на ці зв’язки. Наявні шкали для оцінки ризику розвитку ССЗ демонструють недостатню точність у прогнозуванні, що спонукає до пошуку нових, об’єктивніших маркерів, одним із яких є жорсткість (ригідність) артерій. Когнітивні порушення та депресивні розлади при ЦД 2-го типу вірогідно мають різні патофізіологічні механізми, що лежать в їх основі. Проте одним зі спільних механізмів може бути мікросудинна дисфункція, а саме хвороба дрібних судин головного мозку (ХДСГМ). Ознаки ХДСГМ лінійно прогресують разом із розвитком від фізіологічного стану метаболізму глюкози до предіабету та ЦД 2-го типу, що корелює з рівнем глікемії навіть на етапі предіабету. Існує гіпотеза, що ХДСГМ може слугувати раннім і визначальним механізмом розвитку депресивних розладів, особливо серед пацієнтів літнього віку. Водночас дані щодо ХДСГМ, а також стану ригідності артерій у пацієнтів із ЦД 2-го типу з коморбідними депресивними розладами наразі залишаються обмеженими. Метою цього огляду було обговорення особливостей взаємозв’язків між ЦД 2-го типу, хворобою дрібних судин головного мозку, артеріальною жорсткістю і депресивними розладами, а також аналіз нових тенденцій та напрямків майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «цукровий діабет», «хвороба дрібних судин головного мозку», «артеріальна жорсткість», «депресивні розлади». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

616-036.83:612.176:355.4

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є прогностичним фактором ризику розвитку метаболічного синдрому (МС), депресії, діабетичного дистресу, підвищує небезпеку виникнення кардіометаболічних і нейродегенеративних захворювань (НДЗ). Водночас цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та МС також здатні спричиняти розвиток основних неврозоподібних і психіатричних симптомів, характерних для ПТСР. Хронічний стрес пов’язаний із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), ЦД 2-го типу, а також з НДЗ. Мітохондріальна дисфункція, периферичне/центральне хронічне запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) та оксидативний стрес (ОС), як ланки в ланцюгах патофізіологічних процесів, усе частіше розглядаються як основні рушійні сили цих захворювань. Отже, втручання, спрямовані на корекцію ХЗНІ і ОС, відповідно до принципів прецизійної медицини, можуть бути більш ефективними варіантами лікування таких пацієнтів. Дефіцит окремих біофакторів, зокрема вітаміну В1, пов’язують із підвищеним ризиком МС, ЦД 2-го типу, ССЗ та НДЗ. Цілеспрямований вплив на ХЗНІ і ОС та порушення мітохондріального метаболізму, використання антиоксидантів, зокрема вітаміну В1/бенфотіаміну (benfotiamine, BFT), може позитивно вплинути не лише на перебіг коморбідних захворювань, але й на основні прояви ПТСР. Корекція порушень статусу тіаміну здійснюється шляхом використання екзогенного вітаміну В1, або BFT. BFT проявляє потужні ефекти на тваринних моделях НДЗ, при стрес-індукованій тривозі, агресії та депресії. Таким чином, BFT можна вважати потенційно безпечним та економічно ефективним препаратом для лікування багатьох захворювань центральної нервової системи. Незважаючи на позитивні моменти, терапевтичний потенціал BFT залишається обмеженим, оскільки позитивна дія потребує застосування високих доз протягом тривалого періоду. In vitro та in vivo продемонстровано, що дибензоїлтіамін, ліпофільне похідне BFT, виявляє антиоксидантну та протизапальну дію в значно нижчих дозах, ніж BFT. Проте для остаточного визначення клінічної доцільності та терапевтичного потенціалу BFT і дибензоїлтіаміну необхідне проведення подальших доклінічних і клінічних досліджень. Значну увагу в огляді приділено аналізу особливостей біологічної ролі вітаміну B1, механізму дії BFT, зокрема впливу на метаболізм глюкози та функцію мітохондрій, стан нейрозапалення, а також нейропротекторним властивостям дибензоїлтіаміну. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «тіамін», «бенфотіамін», «дибензоїлтіамін», «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «діабетичний дистрес», «цукровий діабет». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.