УДК 616–001.17:616–073
 Лікування опікових травм ускладнюється правильним діагностуванням ділянок, які потребують негайної некректомії (глибокий опік), і тих, що можуть самостійно загоїтися (поверхневий опік). Безконтактна термографія з використанням пристрою FLIR One може бути надійним, неінвазивним і недороговартісним методом для оцінювання глибини термічного ураження.
Мета – вивчити температуру здорової шкіри, глибокого та поверхневого опіків за допомогою безконтактного термографа FLIR One, температурну різницю між ними та діагностичну цінність методу для оцінювання глибини опіку.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 22 пацієнти з опіками кінцівок. Термометрію уражених ділянок проводили за допомогою термографа FLIR One протягом перших 48 годин після травмування перед санацією рани та під час неї, зображення аналізували в додатку FLIR One.
 Результати. Температура здорової шкіри становила 34,7°C (34,4–35,1°C), температура поверхневого опіку – 35,8°C (35,5–36,2°C), а глибокого опіку – 32,4°C (32,0–32,8°C). Різниця між здоровою шкірою та глибоким опіком дорівнювала 2,3°C (2,2–2,4°C), між поверхневим і глибоким опіками – 3,4°C (3,0–3,8°C). Температура 33,7°C при безконтактній термографії з 95% чутливістю та специфічністю вказувала на глибокий опік. Зниження температури ураженої шкіри на більше 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою
(2,2– 2,4°C) або поверхневим опіком (3,0–3,8°C) також вказувало на глибоке термічне ураження.
 Висновки. Термографія з використанням FLIR One є надійним і доступним методом для аналізу глибини опікових ран. Температура здорової шкіри під час термографії становить 34,7°C (34,4; 35,1)°C і є нижчою за температуру поверхневого опіку (35,8°C (35,5; 36,2)°C), але вищою за температуру глибокого опіку (32,4°C (32,0; 32,8)°C). Температура 33,7°C із високою чутливістю та специфічністю вказує на глибокий опік. Дослідження свідчить, що зниження температури на понад 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою або поверхневим опіком вказує на глибоке термічне ураження. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
 Ключові слова: опікова травма, діагностика глибини опікової рани, термографія, безконтактна термографія, FLIR One

The aim: To detect the ultrasonographic signs of necrotizing fasciitis (NF) suitable for its early diagnosis. Materials and methods: Eigty two patients with soft tissue infection, including 14 with necrotizing faciitis, were examined by ultrasonography at the admission. Ultrasonografic features were compared to intraoperative findings by the same surgeon.

Results: The thickening of subcutaneous tissue had high sensitivity (100%), but low specificity (5.8%). The hypoechoic and hyperechoic zones had the shape of “cobblestone” with sensitivity – 78.5%, specificity – 33.8%. Higher specificity (69.1%) had sign of “cobblestone separation” on two layers. The presence of fluid above the fascia (sensitivity – 71.4%; specificity – 69.1%), thickening of the fascia (sensitivity – 85.7%; specificity – 58.8%), indistinctness of the fascia edges (sensitivity – 85.7%; specificity – 66.1%) and loss of fascial homogeneity (sensitivity – 71.4%, specificity – 66.1%) were noted in early stages of NF. Advanced cases of NF were accompanied by the dissection of thickened fascia with a strip of fluid (sensitivity – 57.1%, specificity – 92.6%) and accumulation of a fluid under the fascia (sensitivity – 28.5%, specificity – 95.5%). The muscles thickening (sensitivity – 28.5%; specificity – 67.6%), skin thickening (sensitivity – 57.1%; specificity – 58.8%), and loss of the skin’s lower edge clarity (sensitivity – 57.1%; specificity – 63.2%) don’t have diagnostic value without other signs of NF.

Conclusions: Point-of-care ultrasonography allows visualization of soft tissue changes that may be hidden in the initial stages of necrotizing fasciitis and should be recommended for implementation as mandatory method of examination in patients with suspected surgical soft tissue infection.

УДК: 616-089-053.82:378.1

Відомо, що через пандемію, викликаною COVID-19, у закладах вищої медичної освіти України було запроваджено дистанційну форму навчання. Разом з тим, на сьогодні практично відсутні матеріали, присвячені вивченню успішності студентів при різних формах навчального процесу. Це спонукало нас виконати дослідження, метою якого стало вивчення результатів навчання студентів на кафедрі загальної хірургії при дистанційній формі навчального процесу та порівняння їх з відповідними, що були отримані при традиційному навчанні. У дослідження були включені вітчизняні студенти ІІІ (508 студентів) і ІІ (244 студентів) курсів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, що проходили навчання з дисциплін "Загальна хірургія", "Сестринська практика", "Догляд за хворими" з використанням різних форм навчального процесу: дистанційної та традиційної. Для порівняння були застосовані такі параметри як: традиційна оцінка, кількість балів за підсумковий модульний контроль, загальна кількість балів, отримана після закінчення вивчення навчальної дисципліни, кількість пропусків практичних занять, кількість незадовільних оцінок, оцінка за відпрацьоване заняття. Статистичну обробку даних проводили з використанням пакета ліцензійної програми для статистичного аналізу Statistica 6.0 з використанням непараметричних методів оцінки отриманих результатів (використовували критерій χ2 з рівнем значущості р<0,05). Проведений аналіз показників успішності після застосування різних форм навчання показав, що дистанційна форма навчального процесу суттєво не впливає на кінцеву успішність вітчизняних студентів, зокрема з дисциплін "Загальна хірургія", "Сестринська практика". Однак, при дистанційній формі навчання, за відсутності особистого контролю з боку викладача, за опрацюванням практичних навичок студентами, а також можливості їх реального виконання, визначена тенденція до завищення студентам їх кінцевої оцінки за практичне заняття.

УДК: 616-002.4:616.981.21-07-089

Мета – проаналізувати типові помилки формулювання діагнозу некротизуючого фасціїту (НФ), обґрун- тувати лексично коректний термін НФ і напрацювати пропозиції щодо коректного кодування НФ за МКХ‑10-AM. Матеріали та методи. Проаналізовано первинну медичну документацію 150 пацієнтів, яких упродовж 1999–2021 рр. проліковано у двох міських лікарнях м. Львова з приводу НФ. Проведено порівняння діагнозів під час направлення до стаціонару, попередній та остаточний клінічні діагнози, передопераційний та післяопераційний діагнози, зафіксовано їхні статистичні коди за МКХ-10. Проаналізовано українсько та російськомовні хірургічні видання, доступні на території України, за період 1985–2021 рр. за ключовими словами «хірургічна інфекція м’яких тканин», «некротизуючий фасціїт», «некрози м’яких тканин». Результати. У 142 (95,0%) зі 150 пацієнтів, оперованих із приводу НФ, діагноз не був правильно сформульований під час направлення до медичного закладу. Найчастіше хворих із НФ направляли та на початкових етапах лікували під «маскою» інших діагнозів – «флегмона», «бешиха», «тромбофлебіт», «гангрена», «парапроктит». Тільки в 53 (35,33%) пацієнтів НФ був запідозрений хірургом до виконання першого хірургічного втручання. В інших випадках НФ діагностували інтраопераційно або під час повторних втручань. Для статистичного кодування НФ часто застосовували коди, які відповідають іншим формам хірургічної інфекції. Також опрацювали лексичні варіанти терміну «некротизуючий фасціїт». Висновки. Термін «некротизуючий фасціїт» є термінологічно найбільш коректним українським відповідником міжнародного терміну «necrotizing fasciitis». Для статистичного кодування НФ його слід позначати як основне активне захворювання кодом M72.6. Вживання уніфікованого терміну та статистичного кодування дасть змогу в майбутньому сформувати єдину в межах держави діагностично-споріднену групу для справедливого відшкодування коштів надавачам медичних послуг за проліковані випадки НФ. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

УДК: 617.576–001.17–031.61–02:616.757

Проблема лікування синдрому субфасціальної гіпертензії при опіковій травмі кисті залишається актуальною через відсутність настороженості щодо можливого його розвитку. Мета – поліпшити результати лікування глибоких опіків кисті шляхом використання тактики ранніх хірургічних втручань.
Матеріали та методи. Клінічний матеріал базується на спостереженні за 195 пацієнтами з опіковими ураженнями кисті. Основну групу сформували 83 потерпілі, у яких застосовано тактику активних ранніх хірургічних втручань із наступним відновно-реконструктивним етапом. Групу порівняння склали 112 пацієнтів, у лікуванні яких застосовано тактику поетапних некректомій після формування демаркаційних ліній з наступним загоєнням ран із застосуванням мазевих пов’язок. Результати. Отримані дані засвідчили, що вчасна діагностика, яка дала змогу обрати правильну тактику
лікування, сприяла зменшенню кількості ампутацій та запобіганню інвалідизації потерпілих з опіковими ураженнями кисті. Цього вдалося досягти завдяки вчасному проведенню і технічно правильному способу відкритих декомпресійних фасціотомій, що дозволило зменшити субфасціальний тиск у кожному ураже- ному футлярі, запобігти критичній ішемії м’язових волокон та розвитку контрактури Фолькмана. Вкрай важливим при синдромі субфасціальної гіпертензії було виконання відкритих фасціотомій, оскільки лише таким чином досягалася повноцінна декомпресія тканин, а своєчасно верифікований діагноз забезпечив хороший результат лікування. Рання активна хірургічна тактика при глибоких опіках кисті стала пріоритетом порівняно з галузевими стандартами, що виражалося в збільшенні кількості ранніх оперативних втручань (54,2% проти 23,2%; р<0,02), що дало змогу знизити питому вагу ранових інфекційних ускладнень (4,8% проти 18,2%; р<0,01), зменшити кількість розвитку рубцевих контрактур (14,5% проти 50,9%; р<0,02).
Висновки. Своєчасна діагностика синдрому субфасціальної гіпертензії кисті, активна рання хірургічна тактика, запропонована техніка виконання декомпресійних фасціотомій сприяли значному поліпшенню результатів лікування пацієнтів з опіками, при цьому спостерігалося ефективне відновлення рухової функції в ушкоджених ділянках. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.