UDC 616.24-002.5-036.22-085.28.015.8-085.37-039.71-053.2

Aim – to study the feasibility of using the natural immunomodulator BIVEL (BI-V) as a non-specific immunoprevention of tuberculosis (TB) among contact children from focies of multidrug-resistant tuberculosis infection (FsMDR-TBI) on the basis of clinical and immunological studies.
Materials and methods. The object of study: 120 contacted from FsMDR-TBI (75 children and 45 adolescents). The Group 1 – 95 children/adolescents who did not receive BI-V and the Group 2 – 25 patients who received BI-V. The state of phagocytic reactivity of immunity; cellular and humoral immunity; interleukins and specific immunity were determined. Statistical analysis of the obtained results was performed based on a software package Excel.
Results. In infected children/adolescents with FsMDR-TBI, insignificant functional disorders of the cellular response were revealed (decrease by 1.3 times IRI CD3+CD4+/CD3+CD8+), a shift in the balance in the regulatory system towards pro-inflammatory cytokines (increase by 2.0 times TNF-α/IL-10). The existing deviations in the regulatory and cellular response systems disappeared after the completion of the autumn-spring BI-V course. Preventive administration of immunomodulator BI-V to infected children/adolescents with FsMDR-TBI reduced the frequency of acute respiratory viral infections and exacerbations of bronchopulmonary diseases by 2.0 times, the development of latent tuberculosis infection into an active process by 2.6 times. Among children of the Group 2 – 8% of people fell ill with various forms of primary pulmonary TB, among children of the Group 1 – 22.1%. In both groups, the maximum level of TB occurred in the first two years of observation.
Conclusions. The introduction of the algorithm of preventive measures with appointment of BI-V confirmed feasibility of using this immunomodulator for contact children/adolescents with FsMDR-TBI.
The study was carried out in accordance with the principles of the Declaration of Helsinki. The study protocol was approved by the Local Ethical 
Committee of the participating institution. The informed consent of patient was obtained for conducting the studies.
No conflict of interests was declared by the authors.
Keywords: immunoprevention, contact children and adolescents, focies of multidrug-resistant tuberculosis.

УДК 378.147:61]:004

Мета роботи — вивчити ставлення студентів 5-го та 6-го курсів медичних факультетів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до змішаних форм навчання, зокрема дистанційної, в умовах карантину через пандемію COVID-19 і воєнного стану.
Матеріали та методи. Проведено анкетування, за результатами якого вивчено ставлення студентів 5-го і 6-го курсів медичних факультетів до змішаної форми навчання під час осіннього семестру 2022/2023 навчального року.
Результати та обговорення. Серед учасників опитування третина (33,7 %) усвідомила можливість перебувати в навчальному процесі та відзначила більшу відповідальність за навчання, тобто позитивну зміну в цілому. Однак 18,5 % опитаних вказали на негативну зміну, відчуваючи байдужість. Більше третини студентів (39,1 %) оцінили свій рівень тривоги як високий, ще третина (33,7 %) — як дуже високий. Установлено, що, крім навчання, 30,4 % студентів займаються волонтерською діяльністю, більше половини (53,2 %) працюють, зокрема 30,4 % — у медичній сфері. Серед студентів 6-го курсу участь у волонтерській діяльності порівняно зі студентами 5-го курсу була більшою — 39,7 %, працювало більше студентів — 56,4 %. Серед негативних чинників для 80,4 % опитаних студентів- 5-го курсу перше місце посідала відсутність набуття і вдосконалення практичних навичок, друге місце — технічні труднощі. На прагнення здобувати знання дистанційне навчання не вплинуло у 72,3 % студентів, а решта зазначили, не мають мотивацію до навчання з переходом на дистанційну форму навчання.
Висновки. Війна та воєнний стан в Україні стали джерелом стресу для всіх учасників навчального процесу, тому визначення ставлення студентів до навчання є актуальним і потрібним у сучасних умовах. Використання інформаційних технологічних засобів збільшує можливості як для освіти, так і для науки. Під час карантину, спричиненого пандемією CОVID-19 та воєнним станом в Україні, навчальний 
процес не зупинився, а дистанційний формат навчання, на думку абсолютної більшості опитаних студентів, дав змогу, перебуваючи у відносно безпечних місцях, продовжити вивчати медицину. 
Ключові слова. Дистанційне навчання, студенти-медики, анкетування, особистісне ставлення, ефективність навчання, позитивні та негативні чинники.

УДК 616.24-002.5-085.8-053.2/.6

Мета роботи — вивчити клінічну ефективність режимів хіміотерапії із застосуванням бедаквіліну (Bdq) і деламаніду (Dlm) у дітей і підлітків, хворих на множинну або широку лікарсько-стійку (МЛС/ШЛС) форму туберкульозу (ТБ) легень.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний когортний аналіз даних медичної документації 40 хворих на ТБ легень з МЛС/ШЛС мікобактерій туберкульозу (МБТ), з них 25 (62,5 %) дітей до 14 років і 15 (37,5 %) підлітків віком від 15 до 17 років. Хлопчиків було 18 (47,5 %), дівчаток — 22 (52,5 %). Мікробіологічне дослідження передбачало виявлення МБТ у мокротинні методом мікроскопії мазка, посіву матеріалу на середовище Левенштейна—Єнсена, типування виділених мікобактерій на BACTEC MGIT 960, проведення тесту медикаментозної чутливості штамів МБТ до антимікобактеріальних препаратів (АМБП) першого та другого ряду, а також молекулярно-генетичне дослідження мокротиння, зокрема методом GeneXpert MTB/RIF/Ultra і лінійного зонд-аналізу. Усі діти і підлітки отримували індивідуальний режим лікування залежно від резистентності МБТ до АМБП або резистентності МБТ у джерела інфекції.
Результати та обговорення. Серед обстежених дітей 44,0 % були віком до 4 років, 12,0 % — віком від 5 до 8 років, 44,0 % — віком від 9 до14 років. Серед підлітків переважали пацієнти віком 17 (46,7 %) років. Резистентність до рифампіцину і МЛС констатували у 10 (40,0 %) дітей, яким призначали нову схему лікування з Bdq і Dlm, ШЛС-ТБ — у 3 (12,0 %), ризик мультирезистентного ТБ — у 12 (48,0 %).
У підлітків у 1,7 разу частіше, ніж у дітей, відзначено наявність МЛС-ТБ, у 2,8 разу — ШЛС-ТБ, у 3,3 разу рідше — мультирезистентного ТБ. Первинний туберкульозний комплекс діагностували у 12 (48,0 %) дітей, ТБ з ураженням легень і кісток — у 4 (16,0 %), ТБ внутрішньогрудних лімфатичних вузлів — у 3 (12,0 %), ТБ легень і ЦНС — у 2 (8,0 %), інфільтративний ТБ легень — у 3 (12,0 % ). У підлітків у 7,5 разу частіше, ніж у дітей, спостерігали інфільтративну форму туберкульозу легень і в 3,3 разу — дисеміновану форму. Протягом перших 2 міс лікування Bdq і Dlm констатовано знебацилення в усіх дітей. Однак припинення бактеріовиділення в усіх підлітків досягнуто за 3 міс хіміотерапії. Через 9 міс хіміотерапії зафіксовано значну позитивну рентгенологічну динаміку у 23 (92,0 %) дітей і 12 (80,0 %) підлітків. Через 9 міс лікування зміни в легенях зберігалися у 2 (8,0 %) дітей та 3 (20,0 %) підлітків, але по закінченні курсу лікування як у дітей, так і у підлітків рентгенологічно констатовано розсмоктування інфільтрації, ущільнення вогнищ, формування фіброзу в легенях.
Висновки. Після курсу комплексного лікування із застосуванням Bdq і Dlm вилікування констатовано у 21 (84,0 %) дитини та 10 (66,7 %) підлітків. Лікування вважали завершеним удвічі частіше у підлітків порівняно з дітьми (33,3 проти 16,0 %; р < 0,05). Успішність лікування при застосуванні нових АМБП констатовано в усіх дітей і підлітків. По закінченні лікування у дітей та підлітків переважно виявляли формування малих залишкових змін (у 84,0 і 73,3 % відповідно).

УДК 616.24-036.1-007.272:616.891-092]-07-085

Мета роботи - вивчити особливості стійкості МБТдо антимікобактеріальних препаратів у дітей і підлітків, які проживають в осередках мультирезистентної туберкульозної інфекції.

Матеріали та методи. Обстежено 246 дітей, з них 145 − мали хіміорезистентний туберкульоз, 101 дитина − хіміочутливу форму специфічного процесу і 102 дорослих хворих, які стали джерелом інфекції. Мікробіологічне дослідження у дітей, підлітків і дорослих включало: виявлення МБТ у мокротинні методом мікроскопії мазка, посіву матеріалу на середовище Левенштейна-Йєнсена, типування виділених мікобактерій на BACTEC MGIT 960, визначення ТМЧ штамів МБТБ до АМБП першого та другого ряду, а також молекулярно-генетичне дослідження мокротиння, зокрема метод GeneXpert MTB/RIF та лінійного зонд-аналізу (Hain Lifescience).

Результати та обговорення. Проведені дослідження свідчать, що в осередках мультирезистентної туберкульозної інфекції найбільше уразливими до туберкульозу є діти  до одного року (29,8 % ) і в цілому до 4-х років (73,1 %). При дослідженні профілю резистентності МБТ в осередках мультирезистентної інфекції було встановлено майже повний збіг профілю стійкості МБТ у дітей з джерелом інфекції. Зокрема, у дітей з контакту порівняно з хворими підлітками, в 3,5 рази частіше констатується резистентність до комбінації HRS, в 2,7 рази − до HR, в 1,8 рази − до HRE, і в 2,7 рази рідше − до HRESZ і в 1,6 рази − до HRES. У підлітків найчастіше резистентність констатовано до комбінації HRSE (66,1%), HRESZ (13,6 %), на відміну від джерела інфекції і дітей.

Висновки. Проведені дослідження  показали  високу частоту ризику МРТБ-ТБЛ у дітей  (42,7 %) із осередків мультирезистентної туберкульозної інфекції. Це свідчить про необхідність удосконалення методів отримання респіраторних взірців на визначення чутливості/стійкості МБТ до антимікобактеріальних препаратів (АМБП).

При дослідженні профілю резистентності МБТ в осередках мультирезистентної інфекції було встановлено майже повний збіг профілю стійкості МБТ у дітей з джерелом інфекції. Проте, у підлітків найчастіше резистентність констатовано до комбінації HRSE (66,1 %), HRESZ (13,6 %), на відміну від дорослих і дітей. В осередках мультирезистентної туберкульозної інфекції понад третина дітей (35,8 %) не була вакцинована у пологовому будинку і контактним не призначалась хіміопрофілактика.

УДК 616-002.5-053.3/.5-08:615.015.8

Мета роботи— проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення.Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки.Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різ-них вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.