УДК: 619:616.43

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і метаболічний синдром (МС) часто є комор-бідними захворюваннями і мають спільні нейробіологічні та клінічні ознаки. Зокрема, результати мета-аналізів свідчать про більшу поширеність МС у пацієнтів з ПТСР порівняно із загальною популяцією. Водночас ПТСР також є відомим фактором ризику МС. Цей збіг можна частково пояснити залученням спільних патогенетичних механізмів, характерних для обох станів. Недостатнє споживання та дефіцит окремих біофакторів, зокрема мікроелементів (вітамінів і основних мінералів), пов’язують із підвищеним ризиком МС, цукрового діабету 2-го типу, серцево-судинних захворювань, а дотримання їх фізіологічного вмісту в організмі знижує цей ризик. Харчові добавки з певними біофакторами можуть бути корисни-ми, як доповнення до традиційної терапії, для профілактики та лікування ПТСР і часто коморбідного МС, оскільки ПТСР і МС часто пов’язані із системним дефіцитом низки біофакторів. Цей огляд має на меті обговорити роль окремих біофакторів, зокрема α-ліпоєвої кислоти, вітаміну В1/бенфотіаміну, L-карнітину і ацетил-L-карнітину, ω-3 поліненасичених жирних кислот, кверцетину, магнію, вітамінів D і Е, поліфенолів, у профілактиці/лікуванні коморбідної патології ПТСР і МС, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «біофактори». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

УДК 616-092

Основою патогенезу серцево-судинних, онкологічних, метаболічних захворювань, хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) та багатьох інших розладів є дисбаланс між прооксидантами і системою антиоксидантного захисту. Вважається, що в основі зв’язку між посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) і метаболічним синдромом (МС) є оксидантний стрес (ОС), підвищена активність вегетативної нервової системи, активація синтезу глюкокортикоїдів або імунологічна дисрегуляція. Більше того, патофізіологічні зміни шляхів системного ХЗНІ, які виникають внаслідок модифікацій у реактивності рецепторів глюкокортикоїдів (вторинних до емоційного та фізіологічного збудження), можуть бути основою для неадекватної соціальної поведінки, що відповідає ПТСР та проявам МС. Нещодавно з’явилися дані, які свідчать про те, що важлива роль в патогенезі ПТСР належить поєднанню високого рівня системного ОС із активацією ХЗНІ. З іншого боку, ПТСР — це тип рецидивуючої та довготривалої травми, яка посилює ОС і прискорює старіння клітин. ХЗНІ супроводжується вивільненням активних форм кисню та азоту, прозапальних цитокінів та інших біологічно активних речовин, що викликають ОС. Метою цього огляду було обговорити роль окремих антиоксидантів, зокрема поліфенолів, флавоноїдів, каротиноїдів, N-ацетилцистеїну, мелатоніну, L-аргініну, вітамінів С і Е, цинку, міді та селену, у профілактиці/лікуванні коморбідної патології ПТСР і МС, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «антиоксиданти». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

УДК 616.381:616-089.168.1-06

Мета: вивчення причин, показань та результатів виконання релапаротомій після хірургічних операцій на органах черевної по­ рожнини залежно від нозології і характеру першого операційного втручання. Матеріал і методи. В ході дослідження проаналізовано 38 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, плас­ тичної хірургії та ендоскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база – відділення № 2 центру хірургії та онкології КНП 1 ТМО м. Львова) за період з січня 2021 до грудня 2023 рр. Переважали жінки (21 хвора – 55,3 %) віком від 24 до 85 років (середній вік – (61,8±16,32) років). Основною патологією, яка у післяопераційному періоді потребувала виконання релапаротомій, був колоректальний рак (8 пацієнтів – 21,1 %). Тяжкість передопераційного стану хворого за ASA становила I і II ступенів (по 12 пацієнтів – 31,6 %), III ступеня – 10 (26,3 %) та IV – 4 (10,5 %). Ступені тяжкості ускладнень за класифікацією Clavien–Dindo були здебільшого IIIb – 17 пацієнтів (44,7 %) та IVb – 18 (47,4 %). Результати. Усі релапаротомії здійснено під ендотрахеальним наркозом. Переважній більшості пацієнтів (36 – 94,7 %) проведено
вимушені повторні втручання, причому термін їх виконання здебільшого становив понад 10 діб після первинного операційного втручання. Повторні абдомінальні втручання були від найпростіших (дренування черевної порожнини), до таких, які складають певну технічну складність (правобічна геміколектомія). Ускладнення у ранньому післяопераційному періоді після релапаротомій виникло в 16 (42,1 %) пацієнтів, причому в 11 (28,9 %) для їх ліквідації довелось здійснювати повторні втручання, зокрема, в 7 (18,4 %) – один раз та багаторазово – у решти. Серед ускладнень здебільшого було прогресування сепсису. Помер 21 пацієнт; піс­ ляопераційна летальність становила 55,3 %. Основною причиною летального наслідку була поліорганна недостатність (18 хворих).
Ключові слова: абдомінальна хірургія; релапаротомія; ускладнення; післяопераційна летальність.