Актуальність. Відомо, що коронавірусна хвороба COVID-19 має різноманітні симптоми, що залежать від штаму вірусу, який викликав захворювання. Так, ранні варіанти COVID-19, як-от «Альфа» та «Дельта», не впливали на голос. Але у пацієнтів у період загострення пандемії, яку спровокував штам «Омікрон», з’явилися скарги і на зміну якості голосу.

За даними літератури, деякими дослідники встановлено вищий рівень ангіотензинперетворюючого ферменту 2 (ACE2) у голосових складках. ACE2 є рецептором для вірусу SARS-CoV-2, який викликає COVID-19. Наявність цих рецепторів свідчить про те, що деякі люди можуть бути особливо вразливими до змін голосу після інфікування COVID-19.

Мета. Встановити, чи змінюється якість голосу у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19.

Матеріали і методи. Проведено онлайн анкетування 389 осіб, які перехворіли на COVID-19 в період червень 2021 - листопад 2022 рр. Анкета була розроблена працівниками кафедри оториноларингології ЛНМУ імені Данила Галицького. Одним із блоків питань, на які давали відповіді пацієнти, був блок питань про зміни якості голосу під час хвороби та після. Запитання були наступними: «Чи були у  пацієнта розлади /втрата голосу до хвороби? Якщо були зміни голосу до хвороби, то з якої причини: оперативне втручання, травма, професійна шкідливість, паління, ГРВІ, біль у носоглотці, нежить, у зв’язку із трахеобронхітом, тривалим співом, ангіною, ларингітами». Окрім цього опитувальник включав запитання про те, чи пов’язана робота (хобі, навчання) опитувального із посиленим навантаженням на голос. Важливими запитаннями, які нас цікавили були наступні: «Чи змінювався голос під час хвороби на COVID-19, а саме: голос ставав тихим, голос швидко втомлювався, охрипав, чи змінювався тембр голосу протягом дня?; Чи доводилося хворому прикладати більше зусиль при розмові?; Чи звертали увагу інші люди на зміну голосу опитувального під час хвороби на COVID-19 та після одужання?». Також в анкеті були запитання відносного того, чи застосовували пацієнти лікування з приводу змін голосу і яке саме.  І на завершення пацієнт відповідав на запитання, чи відновився голос після хвороби повністю і з якого дня хвороби починалося його відновлення.

Результати та їх обговорення.Серед 389-ти анкетованих нами осіб було 287 (74%) жінок та 102 (26%) чоловіків. На розлади голосу поскаржилося 111 (29%) осіб, серед них 32 – на значні. Слід відмітити, що у 90 із анкетованих дані скарги спостерігалися в період хвороби, а у 21 – після одужання, коли збільшилося голосове навантаження. Серед скарг переважали наступні: швидка втома голосу при голосовому навантажені (59%) випадках, зміни тембру голосу протягом дня відмічалося у 19% випадків. У 5% пацієнтів основна скарга була на те, що голос став тихішим. Відновлення голосу у тих, що скаржилися на дані проблеми, спостерігалося на першому тижні хвороби у 33%,  на 2-му тижні – у 34% та на третьому тижні – у 18%. У решти – протягом 1-6 місяців від початку хвороби.

Висновки. У третини пацієнтів з COVID-19 спостерігалися зміни якості голосу як під час хвороби, так і після одужання, коли пацієнти збільшували навантаження на голос. Відновлення голосу спостерігалося за два тижні у 67% опитаних. Протягом третього тижня голос нормалізувався у 18%, у решти – відновлення голосу тривало 1-6 місяців.

Метою цієї статті є аналіз клінічного випадку пацієнта із пейсмейкерною тахікардією. Пейсмейкерна тахікардія може розвиватись лише у пацієнтів із двокамерним або трикамерним кардіостимулятором та збереженим вентрикулоатріальним проведенням. Механізмом пейсмейкерної тахікардії є штучне ріентрі за участю кардіостимулятора. Ретельне дообстеження пацієнта, холтерівське моніторування ЕКГ та перевірка кардіостимулятора є основними стратегічними підходами для коректного встановлення діагнозу пейсмейкерної тахікардії та диференціації її із іншими видами аритмій. Для запобігання виникнення пейсмейкерної тахікардії необхідно бути добре ознайомленим із антитахікардитичними алгоритмами роботи кардіостимуляторів різних моделей. Першочергово рекомендовано завжди вмикати алгоритми автоматичної детекції та усунення пейсмейкерної тахікардії, чого переважно вже достатньо для коректної роботи пристрою. У випадку необіхдності варто додатково розглянути такі варіанти, як пепепрограмування післяшлуночкового передсердного рефрактерного періоду (PVARP) та А-В затримки. При адекватному програмуванні кардіостимулятора, повторних рецидивів пейсмейкерної тахікардії переважно вдається уникнути. Довготривалий прогноз у пацієнтів із пейсмейкерними тахікардіями є сприятливим.

УДК 616.28-002-036.11:614.253.89

Актуальність. Проблема діагностики і лікування зовнішнього отиту (ЗО) поставала перед лікарями давно, а до відкриття антибіотиків (АБ) і протигрибкових засобів (ПГЗ) залишалась невирішеною. ЗО може уражати до 10% людей в різні періоди їх життя, проявляючись у формі гострого ЗО (ГЗО) у 95% випадків у віці від 2-х р. Відмічається спад кількості звертань профільних пацієнтів з початком пандемії COVID-19 при збереженні структури патології, де ЗО – в трійці лідерів. Водночас, є повідомлення і про збільшення кількості випадків ЗО у пацієнтів з COVID-19.

Мета. Оцінити динаміку больового синдрому, потребу у додатковому призначенні знеболення, системної антибактеріальної терапії (АБТ) чи місцевої протигрибкової терапії (ПГТ), рівень комплаєнсу у пацієнтів із ГЗО при емпіричному лікуванні комплексним препаратом «Кандибіотик» у порівнянні з протокольним лікуванням.

Матеріал і методи. В дослідження включалися дорослі і діти від 2-х років з діагнозом ГЗО: 30 пацієнтів основної (17 дорослих і 13 дітей) і 25 пацієнтів контрольної (15 дорослих і 10 дітей) груп. Пацієнти основної групи в якості базового лікування отримувала місцево вушні краплі «Кандибіотик». Пацієнти контрольної групи отримували протокольне лікування. При потребі пацієнтам додатково призначалася протибольова терапія (ібупрофен у відповідній дозі), системна АБТ чи місцева ПГТ. Для суб’єктивної оцінки болю використовувалася візуально-аналогова шкала (ВАШ). Оцінку комплаєнсу проводили за допомогою опитувальника Моріски-Гріна. Отримані результати обробляли поширеними статистичними методиками.

Результати: В основній групі пацієнтів, які отримували «Кандибіоик», була менша потреба у додатковому системного знеболюванні, системній АБТ, ніхто не потребував додаткової місцевої ПГТ. Порівняння отриманих результатів (%) у вигляді довільних таблиць з використанням критерію хі-квадрат встановив, що зв'язок між факторною та результативною ознаками статистично не значимий (р>0,05). Середній бал комплаєнсу достовірно відрізнявся як між обома досліджуваними групами загалом, так і окремо між групами дорослих і дітей (p<0,05).

Висновки. У пацієнтів дорослого і дитячого віку із діагнозом ГЗО при стартовому емпіричному призначенні препарату «Кандибіотик» спостерігалася менша потреба у додатковому знеболенні, призначенні системної АБТ і ПГТ. Такі результати відрізнялися статистично не значимо від результатів у пацієнтів дорослого і дитячого віку, яким призначали протокольне лікування ГЗО. У пацієнтів з монотерапією «Кандибіотиком» встановлено достовірно більш високий середній бал комплаєнсу у порівнянні з контрольною групою, особливо серед батьків дітей із ГЗО. Комплексний склад вушних крапель «Кандибіотик» сприяє високій прихильності до лікування у пацієнтів, а відсутність абсолютного аналога робить його засобом вибору для стартового емпіричного лікування ГЗО у дорослих і дітей віком від 2-х років.

Ключові слова: гострий зовнішній отит, комплаєнс, дорослі, діти