Мета: з’ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього
вуха. Об’єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006–2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовнішнього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — 6 (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання травми до госпіталізації знаходився в межах 1–23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1–3 год — 12 (22,2%), 3–12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%). Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1%), 2–4 год — 15 (27,8%), 5–8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів. Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв’язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова: травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

УДК 616.211-001-089.844-053

Анотація.  Мета - дослідити вікові особливості травми носа. Ніс, що випинається за контур обличчя, часто стає фокусом травматичних уражень. Лікування останніх є складним і потребує великого досвіду в отоларингології, щелепнолицевій і, особливо, у пластичній хірургії. За період 6 років на лікуванні перебували 72 постраждалі із травмами носа. Причинами травми були: укус собаки - 6 (8,3%) випадків, укус кота - 2 (2,8%) випадки, укус людини -  1 (1,4%) випадок, удар гострим предметом (ніж, скло) - 38 (52,8%) випадків, удар тупим предметом (дошка, палиця, арматура) - 25(34,7%) випадків. Реконструктивні операції для закриття дефектів носа виконано в першу добу перебування у клініці 61 (84,7%) постраждалому. Хірургічні втручання іншим 11 (15,3%) пацієнтам відтермінували на 4-5 днів у зв>язку з ознаками запалення до їхнього усунення. При великих, за розміром, дефектах носа використовували ротаційний клапоть із чола (індійська методика), крил і кінчика носа - зі щоки (французька методика), верхньої третини спинки носа - методику Barrow (з висіченням двох надбрівних трикутників). Дефекти хрящів крил та кінчика носа були показанням до застосування композитних (шкірно-хрящових) клаптів (з чаші вушної раковини). Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (9,7%) пацієнтів: розходження швів - у 4 (5,6%), серома - у 2 (2,7%), нагноєння рани - в 1 (1,4%). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі - від 1 до 8 діб (середній ліжкодень - 3,2). Після виписування пацієнти продовжили лікування в амбулаторних умовах за місцем проживання. Травма носа -  складна проблема отоларингології, щелепно-лицевої і, особливо, пластичної хірургії. Характерним для постраждалих дитячого віку є тривалий психоемоційний стрес, однак лікування проходить без ускладнень і має хороший естетичний результат. Найбільш комплаєнтними для лікування є дорослі пацієнти: результат - добрий, можливі незначні ускладнення. Післяопераційні ускладнення виникають найчастіше в осіб похилого
і старечого віку, що пов’язано з інволюційними процесами в шкірі, зокрема в її кровопостачанні.
Ключові слова:  ніс, травма, вік, особливості.