УДК 616.211-089.844(05)

Дія агресивних чинників (механічних, хімічних, термічних, електричних та ін.) спричиняє ушкодження шкіри і
в більшості випадків — її дефекти різної глибини та розмірів. Мета: визначити показання до одноетапної реконструкції дефектів шкіри спинки носа. Об’єкт і методи дослідження. У Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років перебували на лікуванні 6 постраждалих з механічними ушкодженнями носа. В умовах перев’язувальної виконано ревізію ран. Дефекти шкіри займали нижню частину спинки і кінчик носа — 2 (33,3%), середню частину спинки і праве крило носа — 3 (50,0%) і в одному випадку — його верхню 1/3. В одному випадку (дефект верхньої 1/3 носа) ухвалено рішення провести одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з  висіченням трикутників (спосіб Barrow). Результати. За  умови відсутності кістково-хрящових ушкоджень, дефекту шкіри у верхній 1/3 спинки носа з шириною, не більшою за міжбрівний проміжок, виконали одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow). Шви знімали через 7 днів після операції. Рани загоїлися первинним натягом. Операцією досягнуто бажаного естетичного результату. Висновок. Дефект м’яких тканин спинки носа підлягає одноетапній реконструкції за Barrow за умови, що він міститься у верхній її 1/3 та ширина
дефекту не є більшою за міжбрівний проміжок.

УДК 616.288.6/.7-001-089.844

Резюме. Реконструктивна пластика зовнішнього вуха належить до складних пластичних операцій, яка дає можливість відновити відсутнє зовнішнє вухо або його окремі частини, втрачені при травмі. Метою статті є визначити диференційовані показання до хірургічної реконструкції вушної раковини з частковими посттравматичними дефектами. В основу роботи покладено аналіз результатів реконструктивних операцій 26 пацієнтів із частковими дефектами зовнішнього вуха. У дослідження внесено пацієнтів лише з дефектами вушної мушлі через отримані механічні пошкодження. Перед операцією ретельно аналізували дефект зовнішнього вуха - розміри, співвідношення його із завитком, протизавитком, мушлею та долькою. Особливу увагу звертали на стан навколишніх тканин (забруд­нення, життєздатність тканин). У 14 пацієнтів (53,8 %) був великий периферичний дефект верхньої третини вуш­ної раковини, у 8 осіб (30,8 %) - дефект, що залучав середню третину вуха, у 4 хворих (15,4 %) - нижню третину вуха. Всі пошкодження були однобічні. Основні контури вушної мушлі у більшості постраждалих були збережені - обриси завитка, протизавитка, вушна ямка. Щоб усунути дефект верхньої та середньої третин вуха, для 23 постраждалих використали позавушний клапоть на 1 етапі. Другий виконували через 5-8 тижнів - відсікали його від ложа. У 12 випадках ми використали двоетапну отопластику за І. ОіґґспЬасЬ із застосуванням автохряща. Відновлення дефекту нижнього відділу вушної раковини вважаємо найскладнішим у визначенні хірургічної тактики. Спочатку ми поетапно відновлювали м’які тканини з навколишніх частин. Через 5 місяців імплантували протез. Отже, відновлення часткових післятравматичних дефектів вушної раковини є складним і для досягнення задовільного результату хірургічної операції необхідні ретельний передопераційний аналіз, складання індивідуалізованого диференційованого плану проведення реконструктивної операції залежно від локалізації де­фекту, його розмірів та стану навколишніх тканин, щадне оперування.
Ключові слова: зовнішнє вухо, травма, частковий дефект, реконструкція.