УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.

Insulin resistance is the major sign of etiology and pathogenesis of type 2 diabetes mellitus and metabolic syndrome and can precede its development for many years. Early identifying the beginning of insulin resistance in children is important to prevent diabetes mellitus in adult life. The purpose was to identify metabolic and somatic changes in children with insulin resistance.

Material and methods. Out of 182 children of the general sample, who was estimated fasting plasma insulin and glucose, HOMA-IR, and glucose/insulin ratio, 2 groups were formed: group 1 — children with IR — 56 (30.8 %) and group 2 — 126 (69.2 %) children with normal insulin sensitivity. In children anthropometric data, lipid metabolism (total cholesterol, triglycerides, HDL-C, LDL-C, VLDL-C), blood pressure, leptin were determined.

Results. From examined subjects 56 children were generally obese (BMI > 95th percentile), 71 children were abdominally obese (WC > 90th percentile), 55 children were with normal body mass (BMI < 90th percentile). Insulin resistance was identified in 21 (37.5 %) children with general obesity more rarely, than in 38 (39.4 %) children with abdominal obesity (p = .049) and in 7 (12.7 %) children with normal BMI (p = .003). In insulin-resistant children BMI, waist and hip circumference was larger than in children with normal insulin sensitivity. The lipid profile in children with different insulin sensitivity did not differ, but in insulinresistant children an association of basal glucose with TG/HDL-C ratio (r = .53; p = .001), blood insulin with TG (r = .34; p = .018), and TG/HDL-C ratio (r = .54; p = .001) was estimated. The HOMA-IR significantly correlated with VLD-C (r = .40; p = .005), TG (r = .49; p = .001), TG/HDL-C ratio (r = .43; p = .002). The glucose/insulin ratio was in significant association with the TG/non-HDL-C ratio. The incidence of hypetension (> 95th percentile) diagnosis in insulin-resistant children was by 33.8 % higher (p = .001). Blood leptin concentration was 1.8 falled higher in insulin-resistant children and significantly correlates with waist circumference, fasting insulin, HOMA-IR, and diastolic blood pressure.

Conclusions. Insulin resistance is related to cardiometabolic risks, such as general and abdominal obesity, hypertension, dyslipidemia, hyperleptinemia, and leptin resistance, and is a screening biomarker for children and adolescents with an increased risk of cardiometabolic diseases.

Інсулінорезистентність є базовим фактором етіології та патогенезу цукрового діабету 2-го типу та метаболічного синдрому і може передувати їм за багато років. Раннє виявлення початку інсулінорезистентності та пов’язаних з нею метаболічних факторів ризику у дітей запобігає розвитку цукрового діабету в дорослому житті. Мета: виявити метаболічні і соматичні зміни у дітей з інсулінорезистентністю.

Матеріали та методи. З 182 дітей загальної вибірки, у яких визначено рівень базального інсуліну і глюкози, HOMA-IR та індексу глюкоза/інсулін сформовано дві групи: група 1 — 56 (30,8 %) дітей з інсулінорезистеністю, група 2 — 126 (69,2 %) дітей з нормальною чутливістю до інсуліну. Дітям проведено антропометрію, ліпідограму (загальний холестерин, тригліцериди, ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ), лептин.

Результати. З обстеженої когорти 56 дітей мали генералізоване ожиріння (ІМТ > 95-го перцентиля), 71 дитина — абдомінальне ожиріння (окружність талії > 90-го перцентиля), 55 дітей — нормальну масу тіла (ІМТ < 90-го перцентиля). Інсулінорезистентність виявлена у 21 (37,5 %) дитини з генералізованим ожирінням, 38 (39,4 %; p = 0,049) дітей з абдомінальним ожирінням і 7 (12,7 %) дітей з нормальним ІМТ (p = 0,003). У інсулінорезистентних дітей ІМТ, окружність талії і стегон були більшими, ніж в інсуліночутливих дітей. Ліпідний профіль у дітей з різною чутливістю до інсуліну не відрізнявся, проте встановлена висока кореляційна залежність ранішньої глюкози з індексом тригліцериди/ХС ЛПВЩ (r = 0,53; p = 0,001), базального інсуліну з тригліцеридами (r = 0,34; p = 0,018) та індексом тригліцериди/ХС ЛПВЩ (r = 0,54; p = 0,001). HOMA-IR корелював з ХС ЛПДНЩ (r = 0,40; p = 0,005), тригліцеридами (r = 0,49; p = 0,001), індексом тригліцериди/ХС ЛПВЩ (r = 0,43; p = 0,002). Індекс глюкоза/інсулін перебував у тісній залежності з індексом тригліцериди/ХС ЛПВЩ. Частота діагностики артеріальної гіпертензії у дітей з інсулінорезистеністю на 33,8 % перебільшувала аналогічний показник у інсуліночутливих дітей. Рівень сироваткового лептину у дітей з інсулінорезистентністю був в 1,8 раза вищим.

Висновки. Інсулінорезистентність пов’язана з кардіометаболічними факторами ризику, такими як генералізоване та абдомінальне ожиріння, гіпертензія, дисліпідемія, гіперлептинемія і лептинорезистентність, і є біомаркером скринінгу кардіометаболічних захворювань.