Вступ. Відомо, що за етіологією і патогенезом транзиторні ішемічні атаки (ТІА) не відрізняються від завершеного інсульту. Між ними існує різниця лише в тривалості та оборотності неврологічного дефіциту. Діагноз ТІА встановлюють за умови зникнення розладів мозкових функцій протягом 24 годин. Проте швидке розмежування між ішемічним інсультом (ІІ) та ТІА є дуже важливим, оскільки допомагає вчасно розпочати необхідне лікування хворих на ІІ. Ішемічне ураження головного мозку викликає запальну реакцію, що включає активацію резидентних клітин мозку з активним залученням до процесу лейкоцитів. Не менш важливою є роль тромбоцитів у цих механізмах, оскільки вони не тільки виконують гемостатичну функцію, а й тісно взаємодіють з лейкоцитами, модулюючи запальні та імунні реакції. Загальний аналіз крові є доступним та швидким дослідженням, яке дозволяє оцінити імунний статус організму за кількісними змінами різних субпопуляцій лейкоцитів у периферичній крові. Також в останні роки для оцінки системної відповіді організму на ушкодження застосовують інтегральні гемоцитометричні індекси (ІГІ), які враховують співвідношення різних форм лейкоцитів, а також тромбоцитів і лейкоцитів. Мета дослідження – виявити особливості змін лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою та ішемічним інсультом. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 26 пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою віком 49 ± 5,8 років та 58 пацієнтів з ішемічним інсультом віком 54,5 ± 6,7 років. Групу контролю склали 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком 49,3 ± 6,6 років. Дослідження показників загального клінічного аналізу крові проводилось на першу добу захворювання. Оцінювали абсолютну кількість лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів, моноцитів, тромбоцитів. Підраховували ІГІ: нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення, нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення та тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення. Результати і обговорення. У хворих на ІІ вміст лейкоцитів та нейтрофільних гранулоцитів був вірогідно вищим порівняно з показниками хворих на ТІА та здоровими людьми. При ТІА спостерігалось зростання вмісту нейтрофілів у крові, проте досліджувані ІГІ не відрізнялись від показників контрольної групи. При ІІ виявлено вірогідно вищі нейтрофільно-лімфоцитарний, нейтрофільно-тромбоцитарний індекси та індекс відповіді на системне запалення порівняно з ТІА та здоровими людьми. Висновки. Значне зростання лейкоцитів, нейтрофілів та моноцитів, а також таких ІГІ, як нейтрофільно-лімфоцитарний індекс, нейтрофільно-тромбоцитарний індекс та індекс відповіді на системне запалення, може вказувати на розвиток вогнища інфаркту при ішемії мозку та допомогти у вчасній диференційній діагностиці ІІ та ТІА.

УДК 616.127-005.8-06:616-056.5:611-018.26:577.115]-002-07

Анотація

РЕЗЮМЕ. В осіб з ожирінням гормон лептин визначається в крові у надмірній кількості. Відомо, що він сприяє розвитку ендотеліальної дисфункції. Лептин зумовлює зниження синтезу NO та збільшення кількості моноцитарного хемотаксичного протеїну-1, що, в свою чергу, призводить до вазоконстрикції, а також адгезії лейкоцитів до судинної стінки.

Метою дослідження було з’ясувати активність системного запалення та рівень лептину в пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST (STEMI) за наявності надмірної маси тіла (НМТ) та ожиріння.

Матеріал і методи. Було обстежено 44 пацієнти, у яких визначали концентрацію лептину (імуноферментний набір ELISA з використанням аналізатора і тест-системи DBC) та C-реактивний протеїн (СРП) (тест-система hs СРБ AccuBind® ІФА) у сироватці при поступленні в стаціонар і на 30-ту добу захворювання. Пацієнтів було поділено на 3 групи залежно від індексу маси тіла (ІМТ).

Результати. При поступленні у стаціонар вміст лептину у сироватці крові пацієнтів із STEMI за нормальної маси тіла становив (6,65±0,55) нг/мл, в осіб зі STEMI за наявності НМТ – (16,01±1,73) нг/мл, а в пацієнтів зі STEMI та ожирінням І–ІІІ ст. – (38,64±3,1) нг/мл. У пацієнтів з НМТ та ожирінням значення цього показника були достовірно вищими від рівня лептину в осіб з нормальною масою тіла. Рівні СРП були достовірно вищими у пацієнтів з ускладненнями, порівняно з особами без ускладнень, – як при госпіталізації ((15,12±1,12) мг/л проти (5,17±0,45) мг/л, р<0,001), так і на 30-ту добу спостереження ((5,63±0,71) мг/л проти (2,6±0,36) мг/л, р<0,001).

Висновок. Збільшення маси тіла пацієнтів асоціюється з достовірно вищими значеннями лептину, а серед осіб з ожирінням показник лептинорезистентності (Л/ТГ) достовірно вищий, ніж у хворих з нормальною та надмірною масою тіла.

Рівні СРП були достовірно вищими у пацієнтів з ускладненнями, порівняно з хворими без ускладнень. Одночасно у пацієнтів з ускладненнями було виявлено тенденцію до вищих рівнів лептину.

УДК 616.831-005.1:612.1]-06-07

Анотація

Вступ. Зміни клітинного складу крові є цінним джерелом інформації про стан пацієнта і тяжкість перебігу захворювання. Останнім часом для оцінки системної відповіді організму на ушкодження почали застосовувати інтегральні гемоцитометричні індекси, в тому числі співвідношення тромбоцитів і лейкоцитів. Це зумовлено тим, що тромбоцити не тільки відіграють гемостатичну роль, а й беруть активну участь у запальних реакціях, тісно взаємодіючи з різними формами лейкоцитів. На даний момент виявлено прогностичне значення окремих індексів при різноманітній патології, зокрема при інфаркті міокарда, емболії легеневої артерії, ішемічному інсульті, субарахноїдальному крововиливі.

Мета дослідження – з’ясувати особливості змін тромбоцитарних, лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів з геморагічним інсультом залежно від прогнозу захворювання.

Методи дослідження. Обстежено 42 пацієнти з геморагічним інсультом віком (52,5±6,2) року. Хворих поділили на дві групи: 1-ша – пацієнти, яких було виписано з клініки після проведеного лікування; 2-га – пацієнти, в яких геморагічний інсульт завершився летально. Контрольну групу становили 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком (49,3±6,6) року. Дослідження лейкоцитарних і тромбоцитарних показників крові проводили на 1-шу добу захворювання. Підраховували лейкоцитарні (нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс  ­відповіді на системне запалення) і тромбоцитарно-лейкоцитарні (нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення) індекси.

Результати й обговорення. При дослідженні лейкоцитарних і тромбоцитарних показників крові лище абсолютна кількість нейтрофілів була вірогідно вищою у пацієнтів, які померли, решта параметрів у двох групах вірогідно не відрізнялась. При підрахунку інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів, які померли в гострий період геморагічного інсульту, вірогідно більшими виявились нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення та нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення.

Висновки. З метою прогнозування перебігу геморагічного інсульту більш ефективним може бути не дослідження окремих параметрів загального аналізу крові, а їх інтегральна оцінка з використанням лейкоцитарних і тромбоцитарно-лейкоцитарних індексів.

УДК 616.718.1-009.7-08:615.214.23

Анотація

Вступ. Хронічний біль у нижній частині спини – джерело страждань мільйонів людей, а також одна з основних причин інвалідизації населення в розвинутих країнах світу. На жаль, сьогодні не існує однозначного уявлення про патогенез хронічного болю, а також узагальненого послідовного підходу до лікування. Формування хронічного болю – складний та багатогранний процес, на який можуть впливати різні фактори. У статті проаналізовано клінічний перебіг больового синдрому, проаналізовано показники тривожності, депресії, якості життя та оцінено рівні субстанції Р і кортизолу в крові пацієнтів на тлі лікування дулоксетином.

Мета дослідження – оцінити вплив дулоксетину на клінічний перебіг та біохімічні показники у пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами після комплексного стаціонарного лікування.

Методи дослідження. Проведено комплексне клінічне обстеження та визначення біохімічних показників (кортизолу і субстанції Р) у сироватці крові 45 пацієнтів (середній вік – (41,2±11,2) року, кількість чоловіків – 26 (57,7 %), кількість жінок – 19 (42,3 %)). Біохімічні показники визначали методом імуноферментного аналізу без екстракції в зразках сироватки крові.

Результати й обговорення. Через 8 тижнів приймання дулоксетину в дозі 60 мг 1 раз на день у пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами зменшилось вираження больового синдрому, вірогідно (р<0,05) знизилась поширеність клінічних симптомів (напруження мʼязів спини, анталгічного сколіозу, симптому Ласега), покращилась рухомість поперекового відділу хребта (за даними пальце-підлогової проби, з (23,12±2,31) до (16,46±2,26) см). Також вірогідно зменшились показники тривожності, депресії та поліпшилась якість життя (р<0,05). Рівень субстанції Р у крові знизив­ся з (8,25±2,35) до (6,11±2,71) нг/мл, а кортизолу – з (379,3±93,1) до (212,2±88,0) нмоль/л (p>0,05).

Висновок. Призначення дулоксетину після закінчення стаціонарного лікування пацієнтів із хронічними вертеброгенними попереково-крижовими больовими синдромами приводить до покращення клінічних метрик, зменшення вмісту кортизолу і субстанції Р у крові.