УДК. 616.5-002.46-036.17-07-08-037- 06 
Анотація
Декубітальні виразки (пролежні) є серйозною медико-соціальною проблемою, що виникає переважно у іммобільних пацієнтів внаслідок тривалого тиску на тканини, незалежно від його джерела. Особливу актуальність проблема набуває в системі паліативної допомоги, де надається перевага менеджменту болю пацієнта, проте недостатня увага часто приділяється профілактиці та належному догляду проблемних ділянок, що сприяє розвитку ускладнень. Серед ключових недоліків —обмежене забезпечення протипролежневими засобами, порушення їх експлуатації, а також організаційні проблеми на всіх рівнях медичної допомоги, включаючи несвоєчасну діагностику та госпіталізацію.Метою нашої роботи було (на підставі аналізу даних наукової літератури та результатів клінічних спостережень у паліативній практиці) дослідити та систематизувати особливості клінічного перебігу та різноманіття ускладнень ДВ ІІІ та ІV стадій, а також проаналізувати підходи до хірургічних інтервенцій та комплексного лікування, особливості клінічних стратегій. Дослідженнябазується на 10-річному досвіді лікування 320 пацієнтів похилого віку з тяжкими формами пролежнів. Загалом виконано 1216 оперативних втручань, включаючи некректомії та дренування гнійних вогнищ, із середньою кількістю 3,8 операції на одного пацієнта.Встановлено, що основними факторами розвитку ускладнень є неадек-ватний догляд, недостатня декомпресія уражених ділянок, а також несвоєчасна та неповна хірургічна санація. Ключовими принципами ефективного лікування є раннє виявлення некротичних змін, своєчаснехірургічне втручання та дотримання сучасних клінічних стратегій, зокрема підходів Damage Control і DOMINATE. Провідну роль у профілактиці відіграє регулярна зміна положення пацієнта (кожні 2 години), використання протипролежневих систем, рання активізація, належний догляд за шкірою з урахуванням її типу, а також фізична реабілітація (масаж, ЛФК). Важливим є індивідуалізований підхід до місцевого лікування з урахуванням стадії ураження відповідно до міжнародної класи-фікації.Комплексне лікування включає принципи DOMINATE: санацію-некрек-томію, розвантаження тканин, контроль вологості рани, антибактеріальну терапію, нутритивну підтримку, покращення кровопостачання, використання технічних засобів і контроль набряку. Особливе значення має адекватне харчу-вання, оскільки білковий дефіцит сприяє прогресуванню некрозу та ускладнень, важкість у загоєнні післяопераційної рани. Стверджено, що ефективне ведення пацієнтів із пролежнями потребує мультидисциплінарного підходу, що поєднує якісний догляд, своєчасні хірургічні втручання та системну терапію. Дотримання стандартизованих протоколів, клінічних стратегій і профі-лактичних заходів дозволяє значно знизити частоту ускладнень і покращити результати лікування.
УДК. 618.145-006.5-036–073.43-053.84/.86 
Анотація.
Поліп ендометрія є доброякісним локалізованим утворенням слизової оболонки матки, що виникає в результаті нерегулярної проліферації залоз і строми навколо судинної ніжки. Захворювання частіше зустрічається у жінок старшого репродуктивного віку та має значну поширеність (0,5–34,9%), при цьому високий ризик атипових форм підвищує потенційну загрозу малігнізації. Незважаючи на численні дослідження, єдиної думки щодо етіопатогенезу поліпозної трансформації ендометрія немає, що ускладнює оптимізацію тактики діагностики та лікування. «Золотим стандартом» діагностики поліпів зали-шається гістероскопія з подальшою гістологічною верифікацією. Водночас, дуплексна ультрасонографія є ефективним скринінговим методом для оцінки морфологічних особливостей ендометрія, кровопостачання поліпів та їх розташування, з чутливістю 67,7–92,2%.Метою нашої роботи був комплексний аналіз діагностичної ефективності дуплексної ультрасонографії у виявленні поліпів ендометрія у жінок пізнього репродуктивного віку та уточнення показання до проведення гістероскопії. Патоморфологічне дослідження показало переважання залозистих поліпів (70,39%) над фіброзними (29,6%). Часто виявляються анехогенні порожнини та характерна судинна ніжка, що дозволяє діагностувати поліпи за допомогою кольорового допплерівського картування. Результати дослідження 152 пацієнток показали, що дуплексна ультрасонографія у пізньому репродуктивному віці дозволяє ефективно верифікувати поліпи ендометрія, однак діагностичні розбіжності з гістологічними даними становили 16–20%. Основними клінічними проявами були безпліддя, невиношування вагітності, менорагії та міжменст-руальні кров’янисті виділення. Аналіз репродуктивного анамнезу та мікробіо-ценозу генітального тракту свідчив про наявність факторів ризику розвитку гіперпроліферативних процесів, зокрема травмування ендометрія та хронічні інфекції. Такимчином, дуплексна ультрасонографія є цінним інструментом для ранньої діагностики поліпів ендометрія та моніторингу проліферативних процесів, що дозволяє знизити ризик злоякісної трансформації. Гістероскопія рекомендується пацієнткам із порушеннями репродуктивної функції або анамне-зом невиношування вагітності, а серійне ультразвукове дослідження у різні фази циклу сприяє уточненню діагнозу, особливо на фоні хронічної інфекції геніталій.

УДК 616.314.17-008.1-084:615.015

Декубітальною виразкою (пролежнем) вважається хронічний виразково-некротичний процес, який розвивається у ділянках постійно існуючої хронічної зовнішньої патологічної компресії, – найчастіше у виснажених лежачих хворих на тих ділянках тіла, які сприймають найбільший тиск постелі. Відомо безліч класифікацій пролежнів як окремих авторів, так і прийнятих на великих медичних форумах. З точки зору клінічного застосування оптимальною вважається така класифікація, в якій суміщено критерії епідеміологічних досліджень, клінічної оцінки та оцінки ефективності методів лікування хворого. До теперішнього часу відсутні достовірні критерії підготовленості декубітальних виразок до операції, не відпрацьовані показання і протипоказання до методів хірургічного лікування тривало існуючих пролежнів та пластичних втручань. Актуальною проблемою також є формування пріоритетів щодо заходів профілактики та комплексного лікування. Метою нашої роботи було проаналізувати сучасну проблематику дефініції пролежнів та їх гнійно-септичних ускладнень, визначити основні недоліки існуючих підходів, ствердити критерії необхідності хірургічних інтервенцій. Стверджено, що основними причинами декубітальних виразок є ішемія та нейротрофічні зміни, спричинені хронічною компресією, а також безперервний тиск, тертя, зсув, патологічна вологість м’яких тканин, попадання на шкірні покриви фізіологічних виділень з подальшою мацерацєю на фоні тривало існуючого вимушеного положення хворого та гіподинамії. Наявність пролежнів може детермінувати розвиток тяжких гнійно-запальних процесів. Незважаючи на сучасні можливості терапії, забезпечення догляду, технологічні вдосконалення операційних втручань, частота септичних ускладнень, які мають специфічний перебіг та тяжко піддаються комплексному хірургічному лікуванню суттєво не змінилася. Нами проаналізовано клінічний досвід курації пацієнтів із ДВ ІV стадії на базі паліативного відділення відокремленого підрозділу «4-а міська лікарня» другого територіального медичного об’єднання м. Львова» – 320 тяжких випадків ускладнених декубітальних виразок за 10-річний період у осіб 52-96 років, 208 жінок та 112 чоловіків. Середній вік хворих – 72 роки для чоловіків та 85 років – для жінок. Хірургічні інтервенції: здійснено 1216 некр-, секвестрнекр-, і ренекректомій (в середньому 3,8 втручань на кожний випадок), 886 із них – з дренуванням гнійних затьоків, первинних санаційних некректомій – 193, первинних секвестрнекректомій – 127, ренекректомій – 896, з них 94 – з повторними втручаннями на кісткових структурах (в середньому 2,8 ренекректомій на клінічне спостереження). Стверджено, що адекватне комплексне лікування є неможливим без застосування локальних протоколів, зокрема стратегії DOMINATE та її похідних згідно з оптималізованою клінічною класифікацією, можливостями клінічної бази, принципами damage-контролю. Критеріями ефективності паліативного догляду є формування чистої / гранулюючої ранової поверхні з мінімальною ексудацією, або (та) з наявністю крайової епітелізації або (та) з формування кірки. Проте профілактика та лікування неускладнених та ускладнених пролежнів залишаються важливими питаннями паліативної допомоги, потребують ретельного вивчення, подальшого розпрацювання в контексті створення оптимальних алгоритмів надання медичної допомоги.