Aim: to evaluate the histomorphology of the eyes of rabbits with experimental autoimmune uveitis (EAU) of varying severity.

Materials and Methods: The study was conducted on 30 Chinchilla rabbits with EAU, which were divided into two groups according to the severity of the disease. Histomorphological examination of the rabbit eyes was performed.

Results: In general, the inflammatory process can be characterized as a humoral-type hypersensitivity reaction. An inflammatory process was observed, predominantly affecting the inner ocular layers – mainly the choroid and retina. Inflammatory changes in the iris were sporadic, minimal, and primarily consisted of a few scattered lymphocyte-like cells. In the ciliary body, inflammation predominantly involved the ciliary processes. Damage to the retinal pigment epithelium was predominantly observed in the optical part. The involvement of the choroidal vasculature was evident, accompanied by stromal exudation. Retinal alterations predominantly involved the inner layers. The bipolar and ganglion cell layers were essentially destroyed, while the photoreceptor layer was largely preserved. Destruction of the retinal pigment epithelium was associated with damage to Bruch’s membrane.

Conclusion: Overall, histomorphological alterations in EAU showed a time-dependent progression, peaking between Days 3 and 10, particularly in moderate and severe cases. Although inflammatory activity decreased from Day 14 onward, complete morphological recovery was not observed. Persistent intergroup differences indicate sustained, partially irreversible ocular tissue damage associated with disease severity.

Key words: histomorphology, experimental model, autoimmune uveitis, tissue damage

Вагому роль у вивченні неінфекційного автоімунного увеїту відіграє створення моделі експериментального увеїту, оскільки клінічна картина та морфологічні зміни ока подібні до таких же, як у людей. Надзвичайно важливим є можливість створення моделі даної патології, яка б найбільш точно відображала клінічну картину увеїту різних ступенів важкості з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні.

Вступ. Надзвичайно важливо створити ефективну модель НАУ, яка б найточніше могла відобразити клінічні ознаки хвороби різних ступенів тяжкости з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні.

Мета. Описати модель експериментального неінфекційного автоімунного увеїту, яка виявляється ключовими клінічними ознаками залежно від ступеня тяжкости.

Матеріяли й методи. Дослідження проведено в експерименті на 30 кроликах породи шиншила (дві групи по 15 тварин). На всіх очах змодельовано НАУ – інтравітреальне введення нерозчиненої (перша група) та розчиненої (друга група) стерильної кінської сироватки. У дні виведення тварин із експерименту (3-й, 7-й, 10-й, 14-й та 21-й) оцінювали клінічні ознаки НАУ відповідно до змін у волозі передньої камери та склистого тіла. Проведено кількісне оцінювання клінічних проявів НАУ у двох групах кроликів.

Результати. Із другої доби клінічні ознаки НАУ у двох експериментальних групах характеризували різні ступені тяжкости запалення, та їхня динаміка відрізнялась. У першій групі НАУ характеризував середній і тяжкий ступені запалення, в другій – переважно легкий. У двох групах на 3-й, 7-й і 10-й дні фіксували наростання тяжкости внутрішньоочного запалення з подальшим згасанням цього процесу. Якщо у двох досліджуваних групах порівняти динаміку клінічних виявів запалення, відображену в балах, то у всі дні експерименту спостерігалася статистично значуща різниця між першою і другою групами (р < 0,05).

Висновки. Описана експериментальна модель неінфекційного автоімунного увеїту виявляється ключовими клінічними ознаками цієї хвороби залежно від ступеня тяжкости, що відкриває нові можливости перспективного використання у клінічній практиці для діагностики та прогнозування, створення нових схем ефективного лікування ендогенного увеїту.

УДК 611–092.4/.9:617.7

Увеїт – запалення судинної оболонки ока, що включає запалення райдужки, циліарного тіла та власне судинної оболонки. Хвороба може уражати також інші внутрішньоочні структури – білкову оболонку, сітківку, кровоносні судини сітківки та зоровий нерв. Увеїт уражає понад 2 млн людей у всьому світі [9], у розвинених країнах це одна з п’яти причин сліпоти у працездатного населення, що становить близько 10,0 % усіх випадків [8, 12, 15, 19, 21]. На відміну від інших хвороб ока, таких, як глаукома або вікова макулярна дегенерація, які зазвичай фіксують у людей похилого віку, увеїт трапляється в усіх вікових групах, часто у людей молодого віку [20, 24, 25]. Увеїт має численні клінічні форми. Відомо понад 60 етіологічних чинників цієї хвороби [10]. Залежно від етіологічних чинників, згідно з міжнародними класифікаціями, клінічно увеїти поділяють на інфекційні, неінфекційні, маскарадний синдром та інші (ідіопатичні) [7, 11, 24, 26]. Діагностика увеїту переважно потребує проведення низки клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень, що вимагає значних зусиль і часу. У багатьох випадках потрібно негайно обирати лікування з метою збереження зорових функцій. Надійним помічником у діагностиці внутрішньоочного запалення може бути визначення доступних біомаркерів у біологічних середовищах. За різних типів хвороб виділяються різні специфічні білки, частина з яких може стати біомаркерами. У 2011 р. робоча група з вивчення біомаркерів Національного інституту здоров’я (National Institute of Health – NIH) оприлюднила визначення поняття «біомаркер». У 2015 р. спільна керівна рада (Foodant Drug Administration - FDA) NIH удосконалила початкове визначення як «показник нормальних біологічних і патогенних процесів або реакція на вплив, або втручання, включаючи терапевтичне лікування» [4, 5]. Ця ж рада виокремила різні типи біомаркерів – молекулярні, гістологічні, рентгенографічні та фізіологічні, а також створила класифікацію із таких основних категорій: діагностичні, прогностичні, моніторингові, біомаркери відповіді, безпеки та ризику. Під час вивчення різних хвороб біомаркери використовують для селекції пацієнтів, створення класифікацій або з’ясування захворювання, прогнозування та моніторингу клінічної відповіді на лікування [23]. Раніше біомаркери мали дослідницький характер, але з часом їх стали застосовувати у клінічній практиці. Обираючи спосіб виділення біомаркерів із середовищ і тканин для діагностики очних хвороб, слід брати до уваги будову очного аналізатора. Хоча аналіз вологи передньої камери та склистого тіла містить цінну інформацію про внутрішньоочні процеси, вилучення цих середовищ на оці зі запальними змінами створює великий ризик більшої активації запального процесу та виникнення різноманітних ускладнень. Тому альтернативним способом діагностики увеїту може бути аналіз сироватки крови, що потребує докладного вивчення. Існує багато біомаркерів запалення, але не всі є інформативними. Крім цього, більшість біомаркерів нестійка в біологічних рідинах, оскільки компоненти оксидативного стресу, зміни цитокінового та хемокінового профілю чинять руйнівну дію на них [17, 22]. Тому властивості біомаркера теж не менш важливі для адекватного розуміння запальних процесів. Згідно з результатами багатьох досліджень, одним із показових біомаркерів різних хвороб може бути неоптерин (НП), оскільки він є стабільним метаболітом і визначення його концентрації асоційоване з активацією клітинного імунітету [1, 14, 16]. Важливо й те, що НП легко визначити в сироватці та плазмі крови, в сечі, сльозі, волозі передньої камери, склистому тілі, інших біологічних рідинах і тканинах [2, 13, 18]. За інформацією з різних джерел і проведених досліджень, концентрація НП зазвичай залежить від ступеня активности патологічного процесу. Що більше, завелика концентрація НП є одним із основних предикторів несприятливого прогнозу [16]. Враховуючи труднощі діагностики увеїтів, що потребує комплексної оцінки клінічної картини, широкого спектра лабораторних аналізів, інструментальних методів дослідження, консультації суміжних спеціалістів, доцільно вивчити показники неоптерину біомаркера запального процесу в оці, що, можливо, зможе слугувати додатковим діагностичним підтвердженням неінфекційного автоімунного увеїту (НАУ).

Актуальність. Важливу роль в сучасній діагностиці та лікуванні увеїтів відіграють дослідження молекулярних механізмів імунних порушень, що призводять до розвитку запального процесу в оці.

Мета. Вивчити рівень експресії маркера апоптозу CD 95 – запрограмованій клітинній загибелі – у здорових осіб і у хворих з середнім увеїтом.

Матеріал і методи. Вивчення рівня експресії маркера апоптозу лімфоцитів СD 95 здійснювалося імуногістохімічним методом у 15 хворих з середнім увеїтом (вік 34±11 років) та у 26 практично здорових осіб контрольної групи (вік 36±10 років).

Результати. В результаті проведеного дослідження відмічався високий рівень експресії молекулярного маркера апоптозу СD 95 на лімфоцитах у хворих з середнім увеїтом. Цей показник перевищив нормативні значення і становив в відсотковому співвідношенні − 28,5±4,9 та в абсолютному значенні - 534,2±59,5 кл/мкл (n=15). В той же час, у здорових осіб ці показники склали відповідно 18,9±3,1 у відсотковому значенні та 254,5±42,1 кл/мкл (n=26) в абсолютному, що відповідало р<0,05 за критерієм Манна-Уітні.

Висновки. Вивчення експресії мембранних молекул лімфоцитів, що беруть участь в регуляції імунної відповіді, допоможе зрозуміти механізми прогресу імуноопосередкованого запального процесу. Подальше вивчення і розуміння механізмів реалізації і регуляції запрограмованої клітинної загибелі (апоптозу) надзвичайно актуально для лікування увеїту.