УДК: 611.216.1/.2-002-073.75

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови приносових пазух та 
діагностичних критеріїв їх уражень. 
Мета роботи: дослідження та порівняння частоти ізольованих та поєднаних синуситів верхньощелепних 
та лобових пазух за даними рентгенографічного обстеження. 
Об’єкт і методи дослідження. Проаналізовано 100 анонімізованих рентгенограми осіб зрілого віку (50 
чоловіків та 50 жінок), які проходили обстеження з приводу запальних уражень приносових пазух. Всі знімки 
були виконані в потилично-підборідній проекції за Уотерсом.
Результати дослідження. В опрацьованій вибірці виявлено різні варіанти ізольованих або поєднаних 
запальних уражень верхньощелепних та лобових пазух. У 100% обстежених спостерігали ознаки одно- або 
двохстороннього гаймориту. У 84% обстежених осіб діагностовано ураження лише верхньощелепних пазух, 
у 16% – поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух. Частка чоловіків з одностороннім катараль-
ним гайморитом становила 22% з двостороннім катаральним гайморитом також 22%, з двостороннім ексуда-
тивним гайморитом – 24%, з одностороннім ексудативним гайморитом – 14%. Частка жінок з двостороннім 
катаральним гайморитом становила 30%, з одностороннім – 20%, з двостороннім ексудативним гайморитом I

– 16%, з односторонній – 20%. Двостороннє поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух виявлено у 4% обстежених, одностороннє – у 7%. Жодного випадку ізольованого фронтиту в опрацьованій вибірці не виявлено.
Висновки. За даними рентгенографічного обстеження запальні процеси у верхньощелепних пазухах спо-
стерігаються у 6 разів частіше, ніж у лобових. Ізольовані ураження верхньощелепних пазух виявлено у 5 разів частіше, ніж у поєднанні ураження верхньощелепної та лобової пазух.
Ключові слова: верхньощелепні пазухи, лобові пазухи, гайморит, фронтит, рентгенографія. 

 Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв 
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови  призводить до 
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні 
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини  
носа і приносових пазух. З’ясовано  структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та 
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду  пацієнту 
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження 
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці  голови, інколи  важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню,  необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування. 
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.

 УДК 616.211+616.216)]-002.1-022-036-08

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови голосових зв`язок та діагностичних критеріїв їх уражень.  
Мета роботи – дослідження зміни якості голосу та стану голосових зв'язок у осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби.  
Матеріал і методи. Проаналізовано дані обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби. На кожного пацієнта заповнювалася 
карта дослідження фоніатричного хворого, у якій відмічалися паспортні дані, включаючи професію, скарги пацієнта, дані анамнезу життя, анамнезу захворювання і об'єктивного обстеження ЛОР-органів: фарингоскопії, риноскопії, отоскопії, непрямої ларингоскопії, яка виконувалася за допомогою 700 або 900 
 жорсткого ендоскопа.  
Результати дослідження. Аналіз даних обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби показав, що при контрольному огляді даних пацієнтів на 7-10-й день від початку лікування при непрямій ларингоскопії та стробоскопії виявлено: крововилив у одну складку – 3 випадки, передвузликові потовщення країв голосових складок  – 8 випадків. Рухомість складок була збережена у всіх пацієнтів, але при фонації між складками утворювалася щілина в 19 хворих, що супроводжувалося гіпертонусом вестибулярних складок у 3 випадках. При проведенні стробоскопії даній групі пацієнтів асинхронність роботи голосових складок виявлено у 21 випадку. 
ЧМФ був вкорочений у 21 пацієнта і становив 12 + 1,3 с (норма – 16с),  і  в чоловіків – 16 + 1,5 с(норма – 21с).  
Висновки. При лікуванні пацієнтів голосомовних професій з гострим вірусним чи бактерійним риносинуситом при збереженні голосового навантаження спостерігаються зміни в голосових складках, з можливим їх гіпертонусом. 

Актуальність. 30 травня 2025 року виповнюється 71 рік з дня народження Зенона Федоровича Колобича – хореографа, Народного артиста України, випускника стоматологічного факультету Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (ЛНМУ, на той час – Львівський медичний інститут) 1984 року і 50-річний Ювілей Народного ансамблю танцю «Горицвіт» імені Зенона Колобича ЛНМУ імені Данила Галицького. При підготовці фахівців важливо надихати їх прикладами успішних колег, формувати інститут пам’яті і прищеплювати любов до своєї справи.

Мета дослідження. Висвітлити життєвий і творчий шлях талановитого випускника стоматологічного факультету Зенона Колобича.

Матеріали та методи дослідження. Використано бібліографічний метод; хронологічний метод; опитування очевидців тих подій, що дало змогу продемонструвати життєвий і творчий шлях Зенона Колобича.

Результати. Зенон Федорович Колобич – унікальна постать, яка поєднала в собі дві, здавалося б, несумісні сфери: медицину та мистецтво народного танцю. Як натхненний танцівник – зачаровував грацією й майстерністю на сцені, а очолюваний ним колектив досяг міжнародного визнання , функціонує  досі й пропагує українське мистецтво в Україні і світі. Його життєвий шлях став прикладом того, як можна гармонійно поєднувати і  розвивати різні грані свого таланту. Стаття висвітлює його здобутки, внесок у розвиток обох сфер та наголошує на важливості слідування своїм покликанням, незалежно від стереотипів.

Висновки. Зенон Колобич – приклад того, що можна досягти успіху в абсолютно різних сферах, якщо слідувати своїм талантам і наполегливо працювати. Створений ним народний ансамбль танцю « Горицвіт» живе та розвивається, продовжуючи традиції та популяризуючи Україну в світі через мистецтво.

Ключові слова: медичні фахівці, історія, «Горицвіт», ювілеї, мистецтво.

 УДК 616.24-008.444:616.8-009.836:575.1

Мета: систематизація та комплексний аналіз сучасних наукових даних щодо генетичних факторів, які впливають на виникнення й прогресування хропіння й обструктивного апное уві сні у дорослих, а також критичне оцінювання методів діагностики та лікування з урахуванням спадкової схильності для розроблення персоналізованих підходів до ведення пацієнтів. Об’єкт і методи дослідження. Виконано аналіз наукових публікацій за період 2019–2024 рр. з використанням міжнародних (PubMed, Scopus, Web of Science) і вітчизняних наукометричних баз даних. Результати. Ідентифіковано 5 основних генетично детермінованих патогенетичних механізмів розвитку хропіння й обструктивного апное увісні: особливості будови дихальних шляхів, порушення нейром’язової регуляції, аномалії щелепно-лицьового комплексу, схильність до ожиріння та хронічні ЛОР-захворювання. Визначено ключові гени (TBX5, PAX9, COL2A1, ELN, COL3A1, 
FTO, MC4R, IL13, HLA-DQ, CLOCK, PER2), поліморфізми яких асоціюються з підвищеним ризиком розвитку цих розладів. Систематизовано сучасні діагностичні підходи з урахуванням генетичного тестування й розроблено алгоритм персоналізованого лікування залежно від генетичного профілю пацієнта. Висновки. Генетичні фактори відіграють вирішальну роль  у патогенезі хропіння й обструктивного апное уві сні через множинні механізми впливу. Упровадження генетичного тестування в клінічну практику дає змогу стратифікувати пацієнтів груп ризику, оптимізувати діагностичні та терапевтичні стратегії й суттєво підвищити ефективність лікування.
Ключові слова: хропіння, генетичні детермінанти, поліморфізм генів, персоналізована медицина, генетичне тестування.