УДК 616.832-004.2:616.89]-036-07

Мета роботи — визначити поширеність і характер депресивних та тривожних розладів у хворих на розсіяний склероз, а також оцінити їхній вплив на клінічний перебіг захворювання, загальний стан здоров’я пацієнтів
та когнітивні функції.
Матеріали та методи. У дослідження було залучено 103 пацієнти з розсіяним склерозом (РС), які перебували під амбулаторним наглядом. Для оцінки психоемоційного стану використовували анкету PHQ-9 (Patient
Health Questionnaire-9), шкалу депресії Бека (BDI) та госпітальну шкалу тривоги і депресії (Hospital Anxiety and
Depression Scale (HADS)). Рівень інвалідності оцінювали за допомогою розширеної шкали інвалідності (Expanded
Disability Status Scale (EDSS)). Аналіз даних здійснювали за допомогою методів описової та варіаційної статистики.
Результати та обговорення. У 40,78 % пацієнтів виявлено симптоми депресії різного ступеня тяжкості.
Значна частина обстежених також мала підвищені показники тривожності за шкалою HADS. Статистично значущих відмінностей за віком чи статтю не виявлено. Установлено чіткий зв’язок між виразністю депресивних симптомів та вищими показниками інвалідності за EDSS. Пацієнти з тривожно-депресивними розладами часто повідомляли про зниження уваги, пам’яті та когнітивної продуктивності, що свідчить про вплив емоційного стану на когнітивні функції.
Висновки. Психоемоційні порушення є поширеними супутніми станами у хворих на РС і негативно впливають на перебіг хвороби, рівень інвалідності та якість життя пацієнтів. Результати дослідження підтверджують
доцільність впровадження регулярного психологічного скринінгу до стандарту ведення хворих на РС для своєчасного виявлення та корекції емоційних розладів, що може поліпшити клінічні результати лікування.
Ключові слова: розсіяний склероз, депресія, тривога, анкета PHQ-9, шкала депресії Бека, госпітальна
шкала тривоги і депресії.

УДК 616.832-002.4:616.89-008.19-008.441.1]-036-07

Проведене дослідження спрямоване на аналіз впливу ступеня тяжкості розсіяного склерозу (РС) за шкалою EDSS на фізичний і психоемоційний стан хворих, зокрема на рівень депресії,
тривоги та самооцінки стану здоров’я. Мета: визначення особливостей психоемоційного та фізичного
стану хворих на РС залежно від ступеня тяжкості захворювання за шкалою EDSS із застосуванням
стандартизованих шкал оцінки депресії та тривоги. Матеріали та методи. Досліджено 103 хворі із
вірогідним діагнозом РС, розподілених на три групи залежно від ступеня тяжкості за шкалою EDSS:
легкий (n = 54), середньої тяжкості (n = 31) та тяжкий РС (n = 18). Психоемоційний стан оцінювали
за госпітальною шкалою тривоги та депресії (HADS), опитувальником депресії Бека (BDI) та анкетою
PHQ-9. Результати. Пацієнти із легким ступенем тяжкості РС частіше оцінювали свій стан здоров’я
як хороший, тоді як хворі з середнім ступенем частіше відзначали посередній стан, а хворі з тяжким
ступенем — поганий стан здоров’я. Найвищі медіанні бали депресії (10,5 [7; 11] балів) та поширеність
клінічно вираженої депресії (50,00 %) зафіксовані серед хворих із тяжким ступенем РС. У пацієнтів із
середнім ступенем тяжкості РС частіше спостерігалася субклінічна тривога (35,48 %), що перевищує
відповідні показники у хворих із легким ступенем тяжкості. Виявлено, що депресія та тривога мають
різну динаміку залежно від ступеня тяжкості захворювання, причому психологічний тягар значно зростає з прогресуванням РС. Висновки. Результати дослідження підкреслюють необхідність врахування
ступеня тяжкості РС у контексті фізичного та психоемоційного стану хворих на РС. Дані свідчать про
потребу у впровадженні комплексних підходів до лікування, які включають не лише медичні втручання, а
й психосоціальну підтримку, спрямовану на зменшення депресії, тривоги та втоми. Отримані висновки
створюють основу для подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення індивідуалізованих стратегій терапії РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; депресія; тривога; шкала депресії Бека; госпітальна шкала тривоги
і депресії; розширена шкала інвалідності (Expanded Disability Status Scale)

ДК 616.724-008.6 - 073.756.8

Стандартом візуалізації м’якотканинних структур скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС) вважається магнітно-резонансна томографія (МРТ). З розвитком технічного та програмного забезпечення
МРТ значно зросла якість візуалізації структур СНЩС, що призвело до значного покращення діагностики скронево-нижньощелепних розладів (СНР). Новітні методи, такі як ZTE, накладання МРТ-образів
на КПКТ-зображення, динамічна МРТ та використання штучного інтелекту (ШІ), виводять технологію
МРТ на новий рівень діагностичних можливостей. Мета дослідження – оцінити можливості сучасної
МРТ у комплексній діагностиці СНР. Матеріал і методи дослідження. Проведено огляд літератури шляхом опрацювання науково-метричних баз, у результаті чого для аналізу повного тексту було відібрано
34 статті. Результати дослідження. У стандартному протоколі МРТ-обстеження СНЩС використовують апарати із силою магнітного поля 1,5 Tл або 3 Тл та, як правило, імпульсні послідовності T1, T2,
PD та Fsat при відкритому та закритому роті, описуючи структури СНЩС у косій фронтальній та косій
сагітальній площинах. За допомогою динамічного МРТ (real-time MRI) можна оцінити рухи суглобової головки та диску в СНЩС, що дозволяє коректно визначити тип зміщення внутрішньосуглобового
диска. Для одночасної оцінки кісткових та м’якотканинних структур використовують імпульсну послідовність ZTE або поєднання МРТ- та КПКТ-образів. Використання ШІ для діагностики СНР є доволі
перспективним, проте воно вимагає залучення великої кількості даних для машинного навчання, нових
критеріїв та методів аналізу. Висновки. На сьогодні покращення якості діагностики СНР за допомогою
МРТ відбувається як через вдосконалення технічних характеристик апаратів, так і за рахунок розвитку
програмного забезпечення, програмного об’єднання МРТ з іншими променевими методами обстеження
СНЩС та використання ШІ.
Ключові слова: Скронево-нижньощелепний суглоб, скронево-нижньощелепні розлади,
магнітно-резонансна томографія, штучний інтелект.

Вступ. Порушення у функціонуванні фолатного циклу можуть відігравати роль у патогенезі множинного склерозу (МС). Генетичні варіанти ферментів і транспортерів фолатного обміну, зокрема MTHFR (rs1801133, rs1801131) та RFC (rs1051266), можуть модулювати ризик розвитку МС і його клінічний перебіг.
Мета дослідження – визначити вплив варіантів генів MTHFR (rs1801133, rs1801131), RFC (rs1051266), а також їх поєднання на ризик розвитку, перебіг та можливість прогнозування неврологічних ушкоджень при МС із перспективою пошуку нових терапевтичних стратегій профілактики.
Матеріали та методи. Дослідили 113 хворих на МС та 70 осіб контрольної групи. Генотипування проводили методом полімеразно-ланцюгової реакції з аналізом поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів. Клінічна оцінка пацієнтів охоплювала визначення індексу інвалідизації EDSS.
Результати. Виявили, що наявність алеля 1298C за геном MTHFR (rs1801131)асоційована з підвищеним ризиком розвитку МС, тоді як алель 1298A має протективний ефект. Також встановили, що алель 80A та генотип 80GA за RFC (rs1051266) підвищують ризик МС, а алель 80G та генотип 80GG чинять
протективний вплив. У пацієнтів із генотипом 80GA показник EDSS був значуще найнижчим порівняно з пацієнтами з генотипами 80GG та 80АА. Виявили поєднаний вплив варіантів генів MTHFR та RFC, що він модифікує ризик МС і його клінічні прояви.
Висновки. Генетичні варіанти MTHFR (rs1801131) та RFC (rs1051266) впливають на ризик розвитку та перебіг МС. Поєднання генотипів 1298AC + 80GA асоційоване з підвищеним ризиком МС, тоді як 80GG у поєднанні з функціонально сприятливими варіантами MTHFR знижує цей ризик.
Ключові слова: множинний склероз, MTHFR, RFC, фолатний обмін, EDSS

УДК [616.832:616.711.5]:616-006.447]-036

У статті наведено клінічний випадок пацієнта з екстрамедулярною плазмоцитомою грудної
стінки, яка зумовила розвиток множинної мієлопатії та спричинила компресійне ураження спинного
мозку на рівні Th10. Описано клінічні прояви захворювання, включаючи наростаючий нижній спастичний парапарез із порушенням функції тазових органів. Проведено комплексну діагностику із залученням
методів нейровізуалізації (МРТ, КТ), морфологічних досліджень (біопсії м’яких тканин і кісткового
мозку), а також консультацій мультидисциплінарної команди спеціалістів. Пацієнту було проведено
курс променевої терапії, що сприяло частковій регресії пухлинного процесу, а також симптоматичну та
нейропротекторну терапію, що дозволило поліпшити рухову активність нижніх кінцівок, зменшити прояви гіпестезії та відновити функцію сечового міхура. Наведений випадок ілюструє необхідність ранньої
діагностики пухлинних уражень хребта та спинного мозку, оскільки своєчасне втручання може значно
поліпшити прогноз для пацієнтів із подібною патологією. Крім того, цей клінічний випадок підкреслює
важливість мультидисциплінарного підходу при веденні пацієнтів з онкогематологічною патологією, що
ускладнюється неврологічними порушеннями.
Ключові слова: плазмоцитома; мієлопатія; спинний мозок; променева терапія