УДК 615.4+616.08/78

Мета – проаналізувати власний досвід виконання роботичних операцій для оцінювання якості надання
хірургічної допомоги.
Матеріали і методи. Проведено 180 роботичних операції за допомогою систем «DaVinci S та Si» протягом
2020–2024 рр. Дорослих пацієнтів було 108, дітей – 72. Вік дорослих коливався від 18 до 72 років (середній –
45±3,7), дітей – від 10 місяців до 17 років (середній – 8±3,2).
Результати. Серед дорослих пацієнтів проведено 21 (19,4%) роботичну операцію на стравоході та шлунку, урологічних – 35 (32,4%), пухлин кишечника – 9 (8,3%), захворювань печінки, жовчного міхура, селезінки – 13 (12,0%), гінекологічної патології – 8 (7,4%), гриж передньої черевної стінки – 15 (14,0%), ургентної
хірургічної патології – 7 (6,5%). Дещо відрізнявся спектр операційних втручань у дитячому віці. Так, у структурі нозологій переважали захворювання сечовидільної системи – 43 (59,7%). Виконано 27 (37,5%) операцій на органах черевної порожнини і малого таза. Серед операцій на органах черевної порожнини переважали втручання на селезінці – загалом 11 (15,3%) операцій. Також виконано по одній операції за межами черевної порожнини: роботичну торакоскопічну тимектомію та зовнішню біопсію лімфатичного вузла. Відзначено скорочення тривалості операції та перебування в стаціонарі, відсутність ускладнень і конверсій, полегшення реабілітаційного періоду для пацієнтів, зменшення фізичного навантаження на членів
операційної бригади.
Висновки. Досвід центру свідчить, що роботична хірургія в Україні починає впевнено набирати обертів,
вказуючи на гарні якісні й кількісні показники.

Мультикістозна дисплазія нирки – це поширена неспадкова аномалія розвитку (1:4300 живонароджених), яка є наслідком або ранньої внутрішньоутробної обструкції сечовивідних шляхів, або неспроможності з’єднання між зачатком сечоводу та метанефральною бластемою [4,5]. Мультикістозна дисплазія при подвоєннях сечових шляхів – доволі рідкісна патологія [3]. Так, F. Diard та співавт. (1984) описали досвід спостереження та лікування чотирьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки [2]. J.G. Corrales, J.S. Elder (1996) описали досвід лікування трьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки, причому з уретероцеле та високим міхурово-сечовідним рефлюксом [1]. Lisa Raviv-Zilka та співавт. (2016) описали доволі велику когорту хворих із мультикістозною дисплазією (28 дітей) і встановили, що у 35% випадків було іпсилатеральне уретероцеле. У 29% мультикістозна дисплазія мала вигляд сегментарної, у всіх із залученням верхнього полюса подвійної нирки (праворуч – 50%, ліворуч – 50%). Усі сегментарні мультикістозні дисплазії з лівого боку мали асоційоване іпсилатеральне уретероцеле [6]. Пропонуємо власний досвід спостереження дитини грудного віку з такою доволі рідкісною патологією.

Аугментаційна цистопластика (АЦ) – це хірургічна процедура, яка використовується в дорослих і дітей із рефрактерною дисфункцією сечового міхура, у тому числі, зокрема, малою ємністю сечового міхура, у яких консервативне лікування не принесло результатів [1,20,25]. Особливого значення АЦ набуває у хворих із трансплантованою ниркою, для яких питання ефективної роботи сечового резервуара є дуже важливим [31]. Власний досвід проведення АЦ описали і вітчизняні автори [7]. Також про важливість виконання АЦ у хворих із рефрактерним нейрогенним сечовим міхуром доповідав і Д. В. Шевчук [29]. Аугментаційна цистопластика має певний ряд ускладнень, серед яких – утворення каменів у новосформованому міхурі. Причинами утворення каменів після АЦ є: неповне спорожнення, надмірне утворення слизу, метаболічні порушення та хронічна бактеріурія [1]. 1/3 каменів аугментованого сечового міхура є неінфекційними [33]. У хворих з аугментованим сечовим міхуром унаслідок Spina Bifida ризик утворення каменів сечового міхура в 10 разів вищий, ніж у загальній популяції [27]. S. Kisku та співавт. (2015) проаналізували досвід виконання АЦ у 160 дітей і встановили, що формування каменів спостерігаються у 8,8% [16]. Група авторів із Віденського медуніверситету провела великий огляд літератури стосовно проблем аугментованого сечового міхура і відмітила, що камені сечового міхура зустрічаються в 15–40% [18]. Описано випадки величезних каменів в аугментованих сечових міхурах, але в дорослих пацієнтів [9,17,26]. Група канадських авторів описали власний досвід виконання аугментаційних цистопластик (56 процедур за 28 років), причому у 87,5% це була здухвинна кишка для резервуара. У 14,8% відмічалося формування конкрементів [24]. T. E. Helmy та співавт. (2015) описали власний досвід лікування каменів аугментованого сечового міхура (26 випадків). 27% пацієнтів підлягали відкритій екстракції конкрементів, а 73% – ендоскопічній [14]. Автори з Індії описали перкутанну цистоскопію як метод лікування каменів аугментованого сечового міхура в 3 дітей віком 4–6 років [3].