Актуальність. Кусані рани носа, особливо з дефектами хрящів – складна тактична проблема пластичної хірургії.
Мета дослідження. Вивчити показання та спосіб застосування композитних клаптів у реконструкції дефектів носа внаслідок укусу собаки.
Матеріали і методи. З 2016 до 2023 року в обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи міста Львова проходили лікування 9 осіб з кусаними ранами носа. Вік пацієнтів – 18-68 років (середній – 35,8). Серед травмованих 3 (33,3%) становили жінки. У перші 12 год. після одержання травми
госпіталізовано 7 (77,8%) пацієнтів, решта 2 (22,2%) – через 12-72 год. Згідно зібраного анамнезу, укуси власною собакою були у 7 постраждалих, у решти – бездомними тваринами. Нанесення укусів
виникло під час споживання їжі твариною, миття (6), у решти – без жодних провокуючих чинників. Рутинно повідомляли санітарні та ветеринарні служби для визначення необхідності спостереження за тваринами. В усіх постраждалих були наявні ознаки психоемоційного стресу, обумовлені агресією тварини, усвідомленням складності лікування та косметичним його результатом. Кожному травмованому проведено пасивну
протиправцеву профілактику. Лікування розпочинали в умовах седації після зняття пов'язки – оцінювали стан рани – забруднення і сторонні тіла, глибину дефекту (шкіра, оголений хрящ, кістка), краї рани (ознаки некрозу, запалення). Первинна хірургічна обробка рани полягала у зупинці кровотечі, промиванні ізотонічним розчином, краї – милом і розчином йоду, ощадливому висіченні нежиттєздатних тканин. У всіх випадках констатовано дефекти шкіри, м'яких тканин і хрящів носа, що визначило необхідність
застосування композитних шкірно-хрящових автотрансплантатів для їх реконструкції. Результати дослідження. Операційні втручання проведено під ендотрахеальним наркозом. У 5 (55,6%) пацієнтів пластику рани
м’яких тканин носа було проведено місцевими тканинами і доповнено композитним шкірно-хрящовим клаптем з вушної мушлі, у 4 (44,4%) – повношаровим автотрансплантатом, взятим з вушної раковини. Усім пацієнтам призначали антибіотикотерапію впродовж 7 днів, дієву щодо аеробних та анаеробних
мікроорганізмів. Післяопераційних ускладнень – не було. Віддалений косметичний результат – задовільний.
Висновок. Дотримання тактики лікування та своєчасного звернення пацієнтів за медичною допомогою з кусаними ранами носа дає змогу отримати хороші функціональні та косметичні результати. Значний за розміром дефект не тільки м'яких тканин, а й хрящових структур носа визначає необхідність застосування
композитних шкірно-хрящових автотрансплантатів, для чого вушна чаша є зручним донорським місцем. Ретельна хірургічна техніка виконання пластичної операції в цих випадках дає змогу досягти 100% приживлення трансплантату та бажаний косметичний результат.
Ключові слова: ніс, кусані рани, пластика дефекту носа, композитний автотрансплантат. 

 Мета роботи: систематизувати диференційовані підходи до хірургічного лікування пацієнтів із частковими постравматичними дефектами вушної раковини.

УДК 616.288-001.3-089

Матеріали і методи. Ми проаналізували результати лікування 26 пацієнтів із травмами вушної раковини у віці від 18 до 64 років, з них 19 (73,1 %) – чоловіків і 7 (26,9 %) – жінок. У 5 (19,2 %) травмованих дефект вушної раковини забрали, прооперувавши за рахунок пластики місцевими тканинами самої вушної раковини. В 11 (42,3 %) був великий периферичний дефект вушної раковини, що захоплював верхню третину вуха, 8 (30,8 %) пацієнтів – периферичний дефект вушної раковини, що захоплює середню третину вуха, у 2 (7,7 %) – периферичний дефект, що захоплює нижню третину вуха. Всі ушкодження були односторонніми.
Результати. Хірургічні маніпуляції розпочинали з ретельної передопераційної оцінки та аналізу дефекту. При цьому оцінювали як розмір дефекту, так і співвідношення його із завитком, протизавитком, раковиною та часткою. Особливу увагу приділяли стану навколишніх тканин. У всіх випадках виконували доопераційні прицільні фотографії вушної раковини. Фотографування, крім юридичного та наукового аспектів, дозволяло більш вдумливо оцінювати наявну патологію та складати план її усунення.
Висновки. Вухо схильне до травм через розташування збоку голови і найчастіше уражається його верхня третина. Більшість реконструктивних операцій при травмі вуха потребували аутотрансплантата реберного хряща і завушного клаптя для його покриття. Використання аутотрансплантата хряща та покриття скронево-тім’янної фасції і трансплантації шкіри є нашим реконструктивним методом для відновлення дефектів у верхній і середній третинах вушної раковини

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо–щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 – 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо–щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо
носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо–губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо–щічним клаптем є операцією вибору. 

УДК 616.311.2-002.-036.12:616.988.55]-08036.8-053.2

Вступ. Сьогодні відомо збільшення протягом останніх років захворюваності дитячого населення на інфекційний мононуклеоз, спричинений вірусом Епштейн – Барр. Інфікування організму вірусом Епштейн – Барр супроводжується ослабленням захисних механізмів, що сприяє розвитку патогенних
збудників на тлі інфікування герпесвірусами, що негативно позначається на стані тканин пародонта та погіршує перебіг хронічного катарального гінгівіту, який часто зустрічається у дітей з інфекційним мононуклеозом. Тому важливим є обґрунтування методів лікування хронічного катарального гінгівіту на тлі супутньої соматичної патології.
Мета дослідження. Оцінити ефективність розпрацьованого комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом у віддалені терміни спостереження.
Матеріали та методи досл іПдржовеедненняо . стоматологічне обстеження і лікування 37 дітей з інфекційним мононуклеозом віком 12 років, які були розділені на дві групи: 18 дітей (основна група), яким для лікування хронічного катарального гінгівіту призначали розпрацьований нами комплекс лікувально-профілактичних заходів, що включав антимікробні, протизапальні засоби та засоби для підвищення резистентності тканин порожнини рота, та 19 дітей (група порівняння), у яких лікування ХКГ здійснювали згідно з протоколами. Стан тканин пародонта оцінювали за даними клінічних показників та пародонтальних індексів через 1, 3 та 6 місяців.
Результати дослідження.  Розпрацьовано та доведено ефективність комплексу заходів лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом за допомогою клінічних критеріїв та пародонтальних індексів. Зокрема, через шість місяців спостереження у 27,67±2,27 % дітей основної групи виявлено покращення стану ясен, тоді як у попередній термін спостереження таких осіб було на 24,95 % більше (р>0,05) та у 2,63 рази більше, ніж у групі порівняння (10,52±2,43 % відповідно, р˂0,05). Індекс РМА знижувався за час спостереження у дітей основної групи і був в 1,08 рази меншим, аніж у попередній термін спостереження (p>0,05). У дітей групи порівняння виявлено незначне зростання індексу РМА по відношенню до даних попереднього терміну спостереження (37,57±2,32 %, р>0,05). Індекс Гріна – Вермільона через щість місяців спостереження у дітей, лікування яким проводили за запропонованою схемою, відповідав задовільному (1,42±0,08 бали), при цьому відбувалося суттєве зниження значення цього індексу порівняно з початковими даними (р˂0,05). Проте у групі порівняння спостерігали незадовільну гігієну порожнини рота (1,65±0,06 бали, р˂0,05). Виявлено, що стабілізація патологічного процесу в тканинах пародонта наступала значно скоріше у дітей основної групи.
Висновки. У дітей із хронічним катаральним гінгівітом на тлі інфекційного мононуклеозу у віддалені терміни після лікування визначено покращенням у динаміці стану тканин пародонта, зниження індексів РМА та Гріна – Вермільона, що доводить ефективність запропонованого комплексу лікувально-профілактичних заходів.

616-001.41:616.212-089.844

Великі дефекти носа після укусів собак - складна про­блема, вирішення якої можливе за умови оптималь­
ного вибору шкірного трансплантата та фахового виконання хірургічного втручання в якнайкоротший
час після нанесення травми.
Мета. Визначити доцільність застосування ротацій­ного парамедіанного повношарового клаптя з чола
для реконструкції дефектів носа після укусу собаки.
Матеріал і методи. Протягом шести років (2017-2023) у Львівський обласний госпіталь ветеранів вій-ни та репресованих імені Юрія Липи Львова швидкою медичною допомогою привезено 6 постраждалих з
кусаними ранами носа, через 4-7 годин від отримання травми. Всі пацієнти були чоловічої статі віком від
22 до 51 року. У зв'язку з відсутністю документальної інформації щодо щеплень, усім пацієнтам проведено
пасивну профілактику правцю. Згідно діючих наста­нов, повідомлено відповідні служби про нанесення укусів тваринами. Ретельно виконували первинну хірур­гічну обробку рани (промивання ізотонічним розчином
натрію хлориду, видалення згустків крові, нежиттє­здатних частин тканин, деконтамінація шкіри миль­
ним розчином та водним - йоду), що створило мож­ливості до ревізії рани на всю глибину. Ушкоджень
кістки чи хряща не встановлено в жодному випадку, натомість дефект м'яких тканин був значним. Усіх
постраждалих оперовано упродовж першої ооби пе­ребування в клініці під ендотрахеальним наркозам.
Тривалість втручання - 91-210 хвилин. Призначення антибіотиків широкого спектру дії починали перед
хірургічним втручанням і продовжували до 5-7 дня. Післяопераційний період - без ускладнень. Прижив­лення трансплантату було в кожному випадку. Кос­метичний прикінцевий результат не викликав засте­режень у всіх пацієнтів.
Результати. Пацієнтам застосовано класичне двоетапне хірургічне лікування. Першим виконували плас­тику парамедіанним клаптем чола. Вибір донорської ділянки був обумовлений близькістю шкіри лоба до
кольору і текстури носа. Окрім того, краї шкіри чола після виділення трансплантата, будучи мобілізова­ними гострім та тупим способами, можуть бути зшиті без натягу. Складніш моментом операції вва­жаємо визначення достатнього за розміром і фор­мою трансплантата (не більший і в жодному разі не менший). Натяг тканин вважаємо неприпусти­мою помилкою, яка може призвести до некрозу тка­нин, нагноєнню, відтак - незадовільному косметич­ному результату. Після ретельного гемостазу рани зашивали вузловими швами (Ргоіепе 4-5,0). Другим етапом пластики м'яких тканих носа було проведено відсічення харчуючої ніжки на 30-35 день.
Обговорення. Укус собаки є одним з найпоширеніших видів укусів тварин. На його частку припадає від
26,8% до 56,5% травм голови та шиї. Близько 1-2% пацієнтів з укусами потребують госпіталізації. Най­
поширенішим місцем укусу голови та шиї є верхня губа - 37,8%, ніс - близько 20,6%. Хірургічне втручання
з використанням лобного клаптя займає менше часу, не обмежує моторику пацієнта після операції та не
обмежує споживання їжі на відміну від реконструк­тивних операцій, в яких для закриття м'якотканинних дефектів носа використовється клапті з інших частин тіла, наприклад передпліччя (італійська плас­тика), що займає більше часу, ніж операція на чолі, обмежує рухи тіла пацієнта протягам певного періоду після операції і потребує більше етапів для до­сягнення доброго естетичного вигляду. Підсумовую­ чи, хірург, який реконструює ніс після укусу собаки, повинен розглядати ймовірність використання лоб­ного клаптя як ключового хірургічного методу.
Висновок. Кусані рани носа різняться за формою, розмірами і глибиною дефекту. Реконструкція м'якотканинних великих дефектів носа після укусів собак лобним ротаційним трансплантатом дає хороші від­
далені результати при умові фахового її виконання.