УДК 616.311.2-002.-036.12:616.988.55]-08036.8-053.2

Вступ. Сьогодні відомо збільшення протягом останніх років захворюваності дитячого населення на інфекційний мононуклеоз, спричинений вірусом Епштейн – Барр. Інфікування організму вірусом Епштейн – Барр супроводжується ослабленням захисних механізмів, що сприяє розвитку патогенних
збудників на тлі інфікування герпесвірусами, що негативно позначається на стані тканин пародонта та погіршує перебіг хронічного катарального гінгівіту, який часто зустрічається у дітей з інфекційним мононуклеозом. Тому важливим є обґрунтування методів лікування хронічного катарального гінгівіту на тлі супутньої соматичної патології.
Мета дослідження. Оцінити ефективність розпрацьованого комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом у віддалені терміни спостереження.
Матеріали та методи досл іПдржовеедненняо . стоматологічне обстеження і лікування 37 дітей з інфекційним мононуклеозом віком 12 років, які були розділені на дві групи: 18 дітей (основна група), яким для лікування хронічного катарального гінгівіту призначали розпрацьований нами комплекс лікувально-профілактичних заходів, що включав антимікробні, протизапальні засоби та засоби для підвищення резистентності тканин порожнини рота, та 19 дітей (група порівняння), у яких лікування ХКГ здійснювали згідно з протоколами. Стан тканин пародонта оцінювали за даними клінічних показників та пародонтальних індексів через 1, 3 та 6 місяців.
Результати дослідження.  Розпрацьовано та доведено ефективність комплексу заходів лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом за допомогою клінічних критеріїв та пародонтальних індексів. Зокрема, через шість місяців спостереження у 27,67±2,27 % дітей основної групи виявлено покращення стану ясен, тоді як у попередній термін спостереження таких осіб було на 24,95 % більше (р>0,05) та у 2,63 рази більше, ніж у групі порівняння (10,52±2,43 % відповідно, р˂0,05). Індекс РМА знижувався за час спостереження у дітей основної групи і був в 1,08 рази меншим, аніж у попередній термін спостереження (p>0,05). У дітей групи порівняння виявлено незначне зростання індексу РМА по відношенню до даних попереднього терміну спостереження (37,57±2,32 %, р>0,05). Індекс Гріна – Вермільона через щість місяців спостереження у дітей, лікування яким проводили за запропонованою схемою, відповідав задовільному (1,42±0,08 бали), при цьому відбувалося суттєве зниження значення цього індексу порівняно з початковими даними (р˂0,05). Проте у групі порівняння спостерігали незадовільну гігієну порожнини рота (1,65±0,06 бали, р˂0,05). Виявлено, що стабілізація патологічного процесу в тканинах пародонта наступала значно скоріше у дітей основної групи.
Висновки. У дітей із хронічним катаральним гінгівітом на тлі інфекційного мононуклеозу у віддалені терміни після лікування визначено покращенням у динаміці стану тканин пародонта, зниження індексів РМА та Гріна – Вермільона, що доводить ефективність запропонованого комплексу лікувально-профілактичних заходів.

616-001.41:616.212-089.844

Великі дефекти носа після укусів собак - складна про­блема, вирішення якої можливе за умови оптималь­
ного вибору шкірного трансплантата та фахового виконання хірургічного втручання в якнайкоротший
час після нанесення травми.
Мета. Визначити доцільність застосування ротацій­ного парамедіанного повношарового клаптя з чола
для реконструкції дефектів носа після укусу собаки.
Матеріал і методи. Протягом шести років (2017-2023) у Львівський обласний госпіталь ветеранів вій-ни та репресованих імені Юрія Липи Львова швидкою медичною допомогою привезено 6 постраждалих з
кусаними ранами носа, через 4-7 годин від отримання травми. Всі пацієнти були чоловічої статі віком від
22 до 51 року. У зв'язку з відсутністю документальної інформації щодо щеплень, усім пацієнтам проведено
пасивну профілактику правцю. Згідно діючих наста­нов, повідомлено відповідні служби про нанесення укусів тваринами. Ретельно виконували первинну хірур­гічну обробку рани (промивання ізотонічним розчином
натрію хлориду, видалення згустків крові, нежиттє­здатних частин тканин, деконтамінація шкіри миль­
ним розчином та водним - йоду), що створило мож­ливості до ревізії рани на всю глибину. Ушкоджень
кістки чи хряща не встановлено в жодному випадку, натомість дефект м'яких тканин був значним. Усіх
постраждалих оперовано упродовж першої ооби пе­ребування в клініці під ендотрахеальним наркозам.
Тривалість втручання - 91-210 хвилин. Призначення антибіотиків широкого спектру дії починали перед
хірургічним втручанням і продовжували до 5-7 дня. Післяопераційний період - без ускладнень. Прижив­лення трансплантату було в кожному випадку. Кос­метичний прикінцевий результат не викликав засте­режень у всіх пацієнтів.
Результати. Пацієнтам застосовано класичне двоетапне хірургічне лікування. Першим виконували плас­тику парамедіанним клаптем чола. Вибір донорської ділянки був обумовлений близькістю шкіри лоба до
кольору і текстури носа. Окрім того, краї шкіри чола після виділення трансплантата, будучи мобілізова­ними гострім та тупим способами, можуть бути зшиті без натягу. Складніш моментом операції вва­жаємо визначення достатнього за розміром і фор­мою трансплантата (не більший і в жодному разі не менший). Натяг тканин вважаємо неприпусти­мою помилкою, яка може призвести до некрозу тка­нин, нагноєнню, відтак - незадовільному косметич­ному результату. Після ретельного гемостазу рани зашивали вузловими швами (Ргоіепе 4-5,0). Другим етапом пластики м'яких тканих носа було проведено відсічення харчуючої ніжки на 30-35 день.
Обговорення. Укус собаки є одним з найпоширеніших видів укусів тварин. На його частку припадає від
26,8% до 56,5% травм голови та шиї. Близько 1-2% пацієнтів з укусами потребують госпіталізації. Най­
поширенішим місцем укусу голови та шиї є верхня губа - 37,8%, ніс - близько 20,6%. Хірургічне втручання
з використанням лобного клаптя займає менше часу, не обмежує моторику пацієнта після операції та не
обмежує споживання їжі на відміну від реконструк­тивних операцій, в яких для закриття м'якотканинних дефектів носа використовється клапті з інших частин тіла, наприклад передпліччя (італійська плас­тика), що займає більше часу, ніж операція на чолі, обмежує рухи тіла пацієнта протягам певного періоду після операції і потребує більше етапів для до­сягнення доброго естетичного вигляду. Підсумовую­ чи, хірург, який реконструює ніс після укусу собаки, повинен розглядати ймовірність використання лоб­ного клаптя як ключового хірургічного методу.
Висновок. Кусані рани носа різняться за формою, розмірами і глибиною дефекту. Реконструкція м'якотканинних великих дефектів носа після укусів собак лобним ротаційним трансплантатом дає хороші від­
далені результати при умові фахового її виконання.

УДК 616.211-089.844(05)  

Дія агресивних чинників (механічних, хімічних, термічних, електричних та ін.) спричиняє ушкодження шкіри і в більшості випадків — її дефекти різної глибини та розмірів.

Мета: визначити показання до одноетапної реконструкції дефектів шкіри спинки носа.

Об’єкт і методи дослідження. У Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років перебували на лікуванні 6 постраждалих з механічними ушкодженнями носа. В умовах перев’язувальної виконано ревізію ран. Дефекти шкіри займали нижню частину спинки і кінчик носа — 2 (33,3%), середню частину спинки і праве крило носа — 3 (50,0%) і в одному випадку — його верхню ⅓. В одному випадку (дефект верхньої ⅓ носа) ухвалено рішення провести одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow).

Результати. За умови відсутності кістково-хрящових ушкоджень, дефекту шкіри у верхній ⅓ спинки носа з шириною, не більшою за міжбрівний проміжок, виконали одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow). Шви знімали через 7 днів після операції. Рани загоїлися первинним натягом. Операцією досягнуто бажаного естетичного результату.

Висновок. Дефект м’яких тканин спинки носа підлягає одноетапній реконструкції за Barrow за умови, що він міститься у верхній її ⅓ та ширина дефекту не є більшою за міжбрівний проміжок Посилання: (www.umj.com.ua/uk/publikatsia-267699-odnoetapna-rekonstruktsiya-defektiv-shkiri-spinki-nosa)

616-001.37:616.211:617.577]-089.844

Мета роботи: оцінити доцільність, оптимальні терміни та тип симультанного пластичного закриття післяопікових дефектів носа та інших частин тіла.
Матеріали і методи. У Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи за період з 2018 р. до 2021 р. госпіталізовано 3-х постраждалих із хімічними опіками носа - 2-х чоловіків та одну жінку. Вік пацієнтів був (23±39) року. Всі опіки спричинила сірчана кислота у побутових умовах. Лише одна постраждала 23-х років мала мультифокальний хімічний опік носа, нижньої губи та 3-го пальця лівої кисті.
Результати. При огляді дефектів покривів нижньої губи і ділянки проксимального міжфалангового суглоба, з'ясували, що вони були незначними за розмірами та могли загоїтись вторинним натягом без істотних розладів функції. Натомість опіки кінчика і крила носа та ділянки дистального міжфалангового суглоба потребували застосування пластичного закриття клаптями для отримання як най­кращого естетичного та функціонального результатів. Закриття названих дефектів виконали симультанно, тобто за допомогою опе­
раційного методу під ендотрахеальним наркозом. Операція тривала 1 год 20 хв. Після висічення некротичного струпа з носа викона­ли французьку пластику дефекту клаптем, який взяли уздовж носо-губної складки. Дефект пальця закрили повношаровим клаптем шкіри на ніжці з лівої пахвинної ділянки. Для попередження випадкового відсепарування шкірного клаптя, ТІ і Ш пальці окремими вузловими швами зафіксували до шкіри. Післяопераційних ускладнень не було. Живильні пересаджені клапті шкіри (містки) пере­січено через місяць після операції. Естетичний результат був хорошим через 2 та 6 місяців після операції.
Висновки. Симультанні пластичні операції мають перевагу над етапними при наявності відповідних умов. Опіки кислотою при­зводять до появи щільного коагуляційного некрозу. Пластичні операції закриття дефектів необхідно виконувати перед появою нагноєння тканин під струпом.
Ключові слова: ніс; опік; кислота; дефект; симультанна реконструкція.

616.288.7-001-089.843 

Анотація.  Мета: з'ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього вуха.  Об'єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006-2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовніш­нього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — б (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання трав­ми до госпіталізації знаходився в межах 1-23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1-3 год — 12 (22,2%), 3-12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%).  Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1 %), 2-4 год — 15 (27,8%), 5-8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів.  Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв'язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова:  травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.