Найефективнішим методом нирковозамісної терапії залишається трансплантація донорської нирки, причому результати пересадки від живого донора переважають можливості трупної трансплантації. Принципи безпеки прижиттєвої донації включають адекватний вибір сторони забору нирки з урахуванням її функції, а також архітектоніки судинної ніжки. Множинні ниркові артерії (МНА), «коротка» права ниркова вена нерідко ускладнюють як процедуру забору, так і саму трансплантацію органу.
Мета. Вивчення особливостей реконструкції судин трансплантату нирки при пересадці від живого донора.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 154 родинних трансплантацій нирки, у т.ч. у 82 чоловіків (53,2%) та в 61 жінки (39,6%) віком від 18 до 48 років (у середньому – 34,7±7,5), а також в 11 (7,2%) дітей віком від 4 до 17 р. Для дослідження топографії ниркових
судин та оцінки видільної функції нирок у донорів застосували мультиспіральну комп’ютерну томографію з контрастним підсиленням. Класичне формування анастомозів судин трансплантату передбачало використання внутрішньої клубової артерії та зовнішньої клубової вени в дорослих з проксимальними варіаціями в дітей. Хірургічні особливості включали реімплантацію додаткової артерії або формування спільного гирла при МНА, резекцію виявленої асимптомної аневризми, видовження «короткої» правої ниркової вени трансплантату стегновою або внутрішньою клубовою веною реципієнта.
Результати. Прохідність судинних реконструкцій досягнута в 99,35%, в одному (0,65%) випадку невиявлені проксимальні посттромботичні зміни призвели до ургентної трансплантатектомії. У 2 (1,3%) хворих під час ревізії ран зупинено кровотечі. Використання аутовенозних шунтів для корекції МНА чи видовження «короткої» стегнової вени трансплантату ускладненнями не супроводжувалося.
Висновки
МСКТ з КП можна вважати «золотим стандартом» передтрансплатаційного обстеження судин трансплантату в родинного донора нирки.
Варіабельність НА та супутня патологія можуть спричинити зміни стандартної хірургічної тактики при заборі трансплантату нирки, проте не впливають на остаточний результат пересадки.
Анотація
Мета. Виявити особливості застосування відомих методів лікування травм артерій (ТА) у хворих різного віку.
Матеріали і методи. Досліджено дані стаціонарних карт 222 хворих з ТА, які лікувались у Львівській обласній клінічній лікарні з 1992 по 2019 р.р. З карт аналізовано наступні показники: вік, етіологія і механізм травми, вид ТА, топографія, симптоми, вид діагностики, спосіб лікування. Пацієнтів поділено на сім груп відповідно до класифікації V. Quinn (1994): немовлята, раннє дитинство, дитинство, підлітки, молодь, зрілий і похилий вік. Хворі отримували один із трьох видів лікування – консервативне, хірургічне або ендоваскулярне. Хірургічне лікування додатково поділили на прості операції (лігування або шовна пластика) та складні операції (анастомоз кінець-в-кінець або протезування судин).
Результати. Консервативне лікування застосовано у 7,66±1,78%, хірургічне у 90,99±1,92% і ендоваскулярне у 1,35±0,77% потерпілих. Частка консервативного лікування була вищою серед немовлят (88,9±10,48%) і нижчою серед дорослої молоді (0,9%), у порівнянні з середнім загальним показником. Серед оперованих хворих, прості операції виконано у 48,45±3,59%, а складні операції у 51,55±3,59%. Розподіл різних видів простих і складних операцій між різними віковими групами був однаковим. Регресійний аналіз підтвердив вплив фактора віку, поряд із видом ТА, на вибір метода лікування хворих. Крім того, у 20% хворих зрілого та 50% хворих похилого віку в ділянці ТА виявили атеросклеротичні зміни.
Висновки. Вікова категорія хворого впливає на вибір методу лікування хворих з ТА. Особливості виявлені передовсім для дітей перших років життя, яких частіше лікували консервативно. У хворих зрілого та похилого віку ушкодження артерій можуть співпадати з атеросклеротичними змінами в судинах.