УДК: 616.831 - 005.4:(616.43+616.8)

Нейроендокринні порушення є важливою складовою системної відповіді на цереброваскулярні захворювання та значною мірою визначають перебіг гострого інсульту. Ураження гіпоталамуса, гіпофіза, стовбура мозку та дисфункція гормональних осей можуть призводити до центрального діабету інсипідус, SIADH, активації осі «гіпоталамус–гіпофіз–надниркові залози», низького Т3-синдрому, порушень гонадної й соматотропної регуляції, імуносупресії та автономної нестабільності. Своєчасне виявлення й корекція нейроендокринної дисфункції є важливими для покращення прогнозу та оптимізації післяінсультного ведення.

УДК 616.89-008.441.44:616-001.45-036.8:355

Тривожні розлади є однією з найпоширеніших форм психічних порушень у військовослужбовців після бойової травми. Обстежено 35 військовослужбовців із тривожними розладами та 20 осіб контрольної групи. Переважали генералізований тривожний і змішаний тривожно-депресивний розлади. Після лікування гідроксизином відзначено достовірне зниження ситуативної тривожності, депресивних проявів і частоти психопатологічних синдромів, підвищення позитивного афекту та зменшення негативного. Побічних ефектів не зафіксовано. Застосування гідроксизину є ефективним і безпечним компонентом комплексної терапії.

УДК 616.831-005.1:615.8

Рухові постінсультні порушення є однією з провідних причин тривалої інвалідизації. Сучасні уявлення про їх патогенез змістилися від локалізаційної концепції до мережевих моделей дисфункції та нейропластичної перебудови. Аналіз останніх публікацій демонструє роль ушкодження кортикоспінальних шляхів, міжпівкульного дисбалансу, maladaptive plasticity та порушення сенсомоторної інтеграції. Доведено ефективність роботасистованої терапії, віртуальної реальності, функціональної електростимуляції та CIMT; перспективними є rTMS, tDCS, стимуляція блукаючого нерва та телереабілітація. Найвищий функціональний ефект досягається поєднанням інтенсивного моторного навчання із сучасними технологічними та нейромодуляційними методами.

УДК 616.831-001.34:616.831.22]-097-037

Черепно-мозкова травма залишається однією з провідних причин стійкої інвалідизації та тривалого неврологічного дефіциту. Мета — узагальнити сучасні дані щодо діагностичної та прогностичної цінності біологічних та інструментальних біомаркерів після ЧМТ з акцентом на передбачення моторного відновлення. Проаналізовано роль NfL, GFAP, UCH-L1, Tau, S100B, BDNF, дифузійно-тензорної МРТ та транскраніальної магнітної стимуляції. Більшість біохімічних маркерів відображають загальну тяжкість ушкодження, однак не мають достатньої специфічності щодо моторного прогнозу; інструментальні методи оцінки кортикоспінального тракту мають вищу прогностичну цінність. Жоден біомаркер поки не має достатньої доказової бази для рутинного індивідуального прогнозу.

УДК 616.831-001.31-06:616.89-008.454-008.441.13-057.36

Черепно-мозкова травма легкого ступеня тяжкості є найбільш поширеним видом нейротравми серед військовослужбовців із досвідом бойових дій та часто супроводжується тривалими післятравматичними психоемоційними і когнітивними порушеннями. Обстежено 144 військовослужбовці чоловічої статі віком 20–55 років після струсу головного мозку. У військовослужбовців виявлено достовірно вищі показники депресії та тривожності, нижчий когнітивний статус і настрій. Встановлено кореляційні зв’язки між депресією, тривожністю, когнітивними функціями та якістю життя. Депресія після легкої бойової ЧМТ є поширеним і прогностично несприятливим ускладненням; комплексне застосування стандартизованих шкал є доцільним для ранньої діагностики та оптимізації реабілітації.