Корупційні кримінальні правопорушення нерозривно пов’язані зі спеціальним суб’єктом – носієм певних функцій та повноважень. Суб’єкт як обов’язковий елемент складу кримінального правопорушення визначається відповідною нормою Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК). Так, кримінальний закон передбачає широке коло видів спеціального суб’єкта корупційного кримінального правопорушення, ключовим серед яких є службова особа. Окрім цього, суб’єкт активного підкупу (ст. ст. 354, 368, 368-3, 368-4 КК України) та зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) є загальним.  

У науковій праці проаналізовано особливості правової регламентації суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень.

Стаття присвячена питанням законодавчої регламентації суб’єктів корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, з’ясування їхньої специфіки та видів у сфері охорони здоров’я. Проведено правовий аналіз та порівняльну характеристику визначення суб’єктів корупційних правопорушень згідно з КК України та Законом України «Про запобігання корупції», висловлено певні пропозиції щодо напрямів удосконалення законодавства.

Констатовано, що особливістю суб’єкта корупційного правопорушення є наявність спеціальних ознак, які вказують, насамперед, на певний правовий статус особи, обумовлений сферою діяльності (публічною чи приватною), посадою, виконуваними функціями, повноваженнями тощо. КК України передбачає широке коло видів спеціального суб’єкта корупційних кримінальних правопорушень, серед яких ключовим є службова особа.

З’ясовано, що дія антикорупційного законодавства поширюється на усі категорії працівників сфери охорони здоров’я. Заразом КК України передбачає диференціацію відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди за спеціальним суб’єктом з огляду на наявність чи відсутність статусу службової особи та виду юридичної особи (публічного чи приватного права) або ж надання публічних послуг. Найбільш дискусійним для доктрини кримінального права та правозастосовної практики є проблема кримінально-правової оцінки отримання медичним працівником неправомірної вигоди у зв’язку із вчиненням юридично значущих дій.

Основним організаційно-правовим інструментом, який поряд із соціологією дає змогу оцінити реальний стан поширеності корупції, а також результативність та ефективність її запобігання, безперечно, є кримінальна статистика.

Незважаючи на те, що впродовж останніх десять років боротьба з корупцією стала одним із ключових напрямів державної політики, за цей час сформовано окрему галузь профільного законодавства та створено систему антикорупційних органів (НАБУ, САП, ВАКС, НАЗК), досі немає єдиного цілісного  узагальнення та уніфікованої статистичної звітності, яка б охопила показники щодо абсолютно усіх корупційних правопорушень. Це відповідно впливає на точність статистичного дослідження реального стану кримінально-правової протидії корупції. А праці проаналізовано основні теоретико-правові аспекти та особливості кримінальної статистики корупційних правопорушень.

Досліджено окремі соціологічні та статистичні дані у сфері кримінально-правової протидії корупції в охороні здоров’я.

З’ясовано особливості здійснення обліку та статистичного узагальнення корупційних кримінальних правопорушень та осіб, які їх вчинили. Констатовано відсутність єдиної уніфікованої статистичної звітності, яка б охоплювала дані щодо абсолютно всіх корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень, включаючи досудове розслідування та судове провадження. Акцентовано увагу на питаннях законодавчого регулювання типів корупційних правопорушень, що впливають на їх облік як окремої статистичної групи.

За результатами аналізу показників кримінальної статистики виявлено тенденції до зменшення кількості корупційних правопорушень як загалом, так і в сфері охорони здоров’я, що в цілому відповідає даним соціологічного дослідження.

УДК 340.134+342.951:364.69+347.56:614.25 (Ук)

Відповідно до термінологічного  визначення, наведеного у статті 3 Основ, охорона здоров’я - система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи; заклади охорони здоров’я; фізичні особи - підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації; громадські об’єднання і громадяни.

Безперечно, основне місце та роль в системі охорони здоров’я належить медичним працівникам, як суб’єктам, які безпосередньо надають медичну пацієнтам. Власне поняття медичної допомоги Основи розкривають через професійну діяльність медичних працівників. Так, медичною допомогою є діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 3 Основ).

У цій статті проаналізовано та з'ясовано ключові проблемні аспекти нормативного визначення категорії "медичні працівники" як ключових суб'єктів, які здійснюють діяльність у сфері охорони здоров'я.