Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є найпоширенішим метаболічним захворюванням, яке призводить до численних ускладнень. Діабетична хвороба нирок (ДХН) є одним із найчастіших хронічних ускладнень ЦД та охоплює функціональні, структурні та клінічні порушення нирок. У пацієнтів із ДХН часто спостерігається дисфункція щитоподібної залози (ЩЗ), яка ускладнює вже наявні метаболічні порушення. Мета роботи: дослідити характер функціональних порушень ЩЗ в пацієнтів із ЦД2 та ДХН. Матеріал і методи. У дослідження було включено 125 пацієнтів із ЦД2 та ДХН. Пацієнтів було розділено на три групи згідно зі ступенем ризику прогресування ДХН. Група з помірним ризиком (група 1) включала 76 осіб, група з високим ризиком (група 2) мала 33 учасника, а група з дуже високим ризиком (група 3) об'єднувала 16 осіб. Всім учасникам було визначено індекс маси тіла (ІМТ) та проведено лабораторні дослідження, а саме: глікований гемоглобін (HbA1c), загальний холестерин, креатинін, сечовину, тиреотропний гормон (ТТГ), вільний трийодтиронін (вТ3), вільний тироксин (вТ4). Для оцінки функціонального стану нирок було розраховано швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) та визначено співвідношення альбумін-креатиніну (САК). Результати. За даними дослідження було встановлено, що частота прогресування ДХН була вищою серед жінок. Середній вік усіх пацієнтів становив 56±0,77 року; однак, вищий ризик прогресування ДХН спостерігався переважно в осіб старшого віку (55,11±0,91, 57,93±1,56 і 61,13±2,28 року відповідно; p<0,01); а також у пацієнтів із довшою тривалістю ЦД2 (7,75±1,31, 8,39±0,84 і 10,15±1,23 року відповідно; p<0,01). У всіх учасників дослідження було виявлено ожиріння (ІМТ≥30 кг/м2) та мали незадовільний глікемічний контроль ЦД2, оскільки рівень HbA1c перевищував 9% (p<0,05). Важливо відзначити, що рівень загального холестерину був підвищений лише в групі 2 (6,07±0,29 ммоль/л) і групі 3 (6,11±0,36 ммоль/л) (р>0,05). У розглянутих групах пацієнтів виявлено підвищення рівня показників функціонального стану нирок, таких як креатинін (85,93±1,98, 102,02±3,71 і 133,82±6,52 мкмоль/л), сечовина (5,34±0,99, 6,26±0,33 і 9,35±0,87 ммоль/л) та САК (120,85±7,09, 214,00±13,40 і 334,38±17,15 мг/г) (для всіх показників p<0,01). Також відмічено зниження рівня рШКФ у всіх групах (79,11±1,75, 60,76±2,78 і 41,33±2,34 мл/хв/1,73 м2 відповідно; p<0,01), що відображає ступінь ризику прогресування ДХН. Також, варто зазначити в усіх групах поступове підвищення рівня ТТГ (2,69±0,35, 3,12±0,57 і 4,89±0,80 мкМО/мл; р<0,05) та водночас зниження рівня вТ3 (2,48±0,21, 2,35±0,36 і 1,18± ±0,15 пг/мл; p<0,05) і вТ4 (15,03±1,21, 12,40±1,81 і 6,14±0,83 пмоль/л; p<0,05) пропорційні ступеню ризику прогресування ДХН. Висновки. Встановлено, що в пацієнтів із ЦД2 та ДХН спостерігається порушення функції ЩЗ, що проявляється змінами рівня тиреоїдних гормонів, і свідчить про взаємозв'язок між функцією ЩЗ та прогресування ДХН. Саме тому важливо вчасно діагностувати та запобігати розвитку цих захворювань.

УДК  616.155.194-06:616.441-008.6]-036

Ця стаття створена на основі огляду літератури в базах Web of Science, PubMed та Scopus і присвячена аналізу інформації про поширеність, класифікацію, етіопатогенетичні механізми анемії, оцінці даних клінічних досліджень та метааналізів щодо перебігу анемічного синдрому при захворюваннях щитоподібної залози. Анемія та дисфункція щитоподібної залози є поширеними явищами, які часто виникають одночасно. Згідно із сучасними рекомендаціями варто оцінювати функцію щитоподібної залози при дослідженні анемії. При дисфункції щитоподібної залози найбільш поширеною є нормоцитарна анемія, а мікроцитарна та макроцитарна анемії виникають рідше. Поєднання анемії із захворюваннями щитоподібної залози є важливою проблемою для клініцистів. Тиреоїдні гормони мають прямий вплив на проліферативну здатність еритроїдного попередника, що може мати відношення до механізму еритропоетичної дисфункції при захворюваннях щитоподібної залози людини. Анемія, а особливо залізодефіцитна, у свою чергу, впливає на зниження рівня тиреоїдних гормонів на тлі послаблення тиреоїдної функції гіпофіза. Найбільш частою причиною анемії при гіпотиреозі є пригнічення кісткового мозку через дефіцит гормонів щитоподібної залози, а також недостатнє вироблення еритропоетину, що виникає через зниження потреби в O2. Гіпертиреоз пов’язаний з підвищеною кількістю еритроцитів, тому що існує підвищена потреба тканин у кисні, а отже, збільшується секреція еритропоетину. При автоімунному захворюванні щитоподібної залози спостерігають значну поширеність дефіциту вітаміну B12 і особливо перніціозної анемії. Анемія хвороби Грейвса нагадує анемію хронічного захворювання та пов’язана з активацією неспецифічного запалення. Апластична анемія, яка пов’язана з дисфункцією щитоподібної залози, зустрічається рідко. Вона виникає як побічна дія у пацієнтів з автоімунним гіпертиреозом, які приймають антитиреоїдні препарати.

УДК 616.379-008.64

Цукровий діабет – це хронічне захворювання, яке потребує постійного самоконтролю рівня глікемії. Зазвичай стан компенсації вуглеводного обміну оцінюється за допомогою рівня глікованого гемоглобіну. Проте він не завжди допомагає встановити істинну причину неоптимального глікемічного контролю. Пристрої безперервного моніторингу рівня глюкози дозволяють оцінювати рівень глікемії у реальному часі та встановити неочевидні причини гіпер- та гіпоглікемії. У даному клінічному випадку ми описуємо пацієнта із незадовільним глікемічним контролем, якому був встановлений пристрій безперервного моніторингу рівня глюкози, завдяки чому у нього був діагностований синдром нічного переїдання, що допомогло змінити його лікування та досягти нормоглікемії у вечірній та нічний час.