Трансплантація нирки є найбільш ефективним методом лікування термінальної ниркової недостатності. Інфекційні ускладнення після трансплантації залишаються вкрай серйозною проблемою, оскільки безпосередньо впливають на результати операційного втручання. Найчастіші післятрансплантаційні інфекційні ускладнення - інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів. Вони можуть негативно впливати на функцію трансплантата, асоціюються зі збільшенням ризику летальності, тривалості госпіталізації та витрат на лікування.

Метою цього огляду є узагальнення сучасних наукових даних стосовно інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів після трансплантації нирки.

Матеріали і методи. Було проведено пошук та аналіз наукових робіт, що були опубліковані у 2015-2026 роках в наукометричних базах PubMed та Google Scholar за ключовими словами та їх комбінаціями: kidney transplantation, post-transplant infections, surgical site infection, perioperative antibiotic prophylaxis, urinary tract infection, multidrug resistance. Первинний аналіз проводився на основі аналізу анотацій, після чого проведено аналіз повних текстів відібраних робіт. Отримані дані було систематизовано та узагальнено.

Результати та обговорення. На основі аналізу літературних джерел було узагальнено основні аспекти діагностики, лікування та профілактики інфекції області хірургічного втручання та сечовивідних шляхів. Ці ускладнення є найчастішими бактеріальними уск-ладненнями після трансплантації нирки та асоціюються з низкою факторів ризику, зокрема характеристиками реципієнта, особливостями операційного втручання та інтенсивністю імуносупресійної терапії. Важливою проблемою є збільшення частоти розвитку цих ускладнень через інфікування мультирезистентними збудниками, що асоціюється з гіршим прогнозом. Проте існує багато аспектів, які вивчено недостатньо, тому це питання потребує подальших досліджень.

Висновки. 1. Інфекційні ускладнення є важливим фактором, що погіршує результати трансплантації нирки. 2. Значна кількість питань, які стосуються профілактики та лікування післятрансплантаційних інфекцій, залишається невирішеною. 3. Тема післятрансплантаційних інфекційних ускладнень потребує проведення подальших досліджень з метою визначення необхідності особливих підходів до профілактики та лікування реципієнтів після трансплантації нирки. 4. Значна поширеність мультирезистентних збудників інфекцій у лікувальних закладах України може мати значний вплив на результати трансплантацій нирки.

УДК 616.3:615.246.2:546.28

Харчові захворювання залишаються суттєвою проблемою громадського здоров’я у світі, зумовлюючи значні рівні захворюваності та смертності, особливо серед дітей раннього віку, осіб похилого віку і пацієнтів із порушеннями імунної відповіді. Патогенетичну основу цих станів становить поєднання інфекційного ураження та інтоксикації, пов’язаної з дією мікроорганізмів та їхніх токсинів. У комплексній терапії важливе місце поряд із регідратацією та етіотропним лікуванням посідає ентеросорбція - метод інтраінтестинальної детоксикації, спрямований на зв’язування й елімінацію токсичних речовин, патогенів та їхніх метаболітів із просвіту шлунково-кишкового тракту.

Мета - проаналізувати сучасні наукові дані щодо застосування ентеросорбентів при харчових захворюваннях із вибором оптимального препарату.

Сучасні ентеросорбенти характеризуються високою площею активної поверхні, значною сорбційною ємністю і широким спектром адсорбції. Особливий інтерес викликають препарати на основі високодисперсного діоксиду кремнію, які виявляють виражену здатність до зв’язування білкових молекул, бактеріальних клітин і токсинів, а також потенційні протимікробні й антидіарейні ефекти. Клінічні дослідження свідчать про доцільність застосування цих засобів при гострих кишкових інфекціях і функціональних розладах травного тракту, зокрема, у педіатричній практиці, що асоціюється зі скороченням тривалості симптомів і зменшенням вираженості інтоксикаційного синдрому.

Важливою характеристикою є сприятливий профіль безпечності: діоксид кремнію практично не абсорбується в шлунково-кишковому тракті та виводиться в незміненому вигляді. Подальші дослідження спрямовані на уточнення клінічних показань, оптимізацію дозування та оцінювання довгострокової ефективності ентеросорбції в різних групах пацієнтів.

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Foodborne diseases remain a significant global public health concern, contributing substantially to morbidity and mortality, particularly among young children, older adults, and immunocompromised individuals. Their pathogenesis involves both infectious injury and toxin-mediated intestinal and systemic effects. In addition to rehydration and etiotropic therapy, enterosorption represents a pathogenetically justified approach aimed at intraluminal detoxification through binding and elimination of pathogens, toxins, and metabolic byproducts from the gastrointestinal tract.

Aim - to analyze current scientific evidence on the efficacy, safety, and mechanisms of action of enterosorbents in food-related diseases and to determine the most suitable therapeutic option.

Modern enterosorbents are characterized by a large active surface area, high sorption capacity, and broad adsorption spectrum. Preparations based on highly dispersed silicon dioxide have attracted particular attention due to their pronounced protein-binding properties, ability to adsorb microbial cells and toxins, and potential antimicrobial and antidiarrheal effects. Clinical studies suggest that their inclusion in комплексive therapy of acute intestinal infections and functional gastrointestinal disorders, including pediatric practice, may contribute to faster symptom resolution and reduction of intoxication severity.

An important advantage of silicon dioxide–based enterosorbents is their favorable safety profile, as they are minimally absorbed from the gastrointestinal tract and are excreted unchanged. Further research is warranted to clarify clinical indications, optimize dosing regimens, and evaluate long-term therapeutic outcomes in different patient populations.

The authors have no conflicts of interest to declare.