УДК: 616.314-002:612.017-092:616.3/.34

Численні дослідження підтверджують тісний взаємозв’язок між захворюваннями шлунково-кишкового тракту та патологією органів порожнини рота (твердих тканин зубів, пародонта, слизової оболонки), що зумовлюється змінами біохімічних показників ротової рідини, підвищенням кількості умовно-патогенної мікрофлори та порушеннями імунної резистентності, особливо у пацієнтів із виразковою хворобою, панкреатитом та колітами. Мета дослідження. Встановити значення антимікробного та антиоксидантного захисту порожнини рота і дослідити стан місцевого специфічного гуморального імунітету при захворюваннях слизової оболонки порожнини рота у пацієнтів із хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Матеріали та методи. У ротовій рідині 276 пацієнтів віком 20-44 років із діагностованими захворюваннями шлунково-кишкового тракту визначали активність еластази, каталази, уреази, лізоциму, вміст малонового діальдегіду, антиоксидантно-прооксидантний індекс та ступінь дисбіозу. Стан місцевого гуморального імунітету оцінювали за рівнями sIgA, mIgA, IgG та IgM. Результати. Виявлено активацію запального процесу, що проявлялася підвищенням активності еластази та зниженням активності каталази. Встановлено зменшення антимікробного захисту, зокрема зниження активності лізоциму та підвищення активності уреази, що супроводжувалося зростанням ступеня дисбіозу. Підвищення рівня малонового діальдегіду та антиоксидантно-прооксидантного індексу свідчило про порушення оксидантно-антиоксидантного балансу. Зниження рівня sIgA та підвищення mIgA вказують на недостатність місцевого гуморального імунітету та порушення В-ланки імунної відповіді. Висновки. Встановлено виражені зміни слизової оболонки порожнини рота у пацієнтів із хронічними захворюваннями травного тракту, що підтверджує тісний патогенетичний зв’язок між патологією шлунково-кишкового тракту та ураженнями порожнини рота.

УДК: 616.31-002.153-06:616.33/.34] : 615.32:615.454.1

Захворювання слизової оболонки ротової порожнини є однією з важливих проблем терапевтичної стоматології. Досить часто вони виникають на тлі системних захворювань організму, зокрема патології травного тракту, що потребує раціонального підходу до їх діагностики та лікування. Відтак, актуальність розробки комплексних лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання розвитку хвороб слизової оболонки ротової порожнини та підвищення ефективності їх лікування, є надзвичайно високою. Мета роботи – визначити ефективність комплексного лікування хронічного катарального стоматиту в хворих із хронічними захворюваннями травного тракту із застосуванням опрацьованого лікувально-профілактичного комплексу. Матеріали та методи дослідження. Комплексне лікування хронічного катарального стоматиту було проведено у 37 хворих із патологією шлунково-кишкового тракту віком 20-44 роки. З них 20 осіб склали основну групу, а 17 – контрольну. В обох групах пацієнтам було проведено комплексне етіопатогенетичне лікування основного соматичного захворювання, яке призначалося гастроентерологом відповідно до стандартних клінічних протоколів. Місцеве лікування хронічного катарального стоматиту в пацієнтів обох груп було однаковим і здійснювалося згідно з протоколами надання медичної допомоги за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Пацієнтам основної групи додатково призначали запропонований нами метод лікування, який передбачав аплікацію фітогелю на слизову оболонку порожнини рота за 20–40 хвилин до прийому їжі у дозі 0,5–1,0 г. Для підсилення дії аплікацій пацієнтам за 30 хвилин до процедури призначали одну таблетку препарату «Квертулін» у дозі 600 мг під язик, другу — через 6 годин, і третю — через 12 годин. Курс тривав 10 днів. Оцінка ефективності лікування проводилась на основі клінічного обстеження, а також результатів біохімічного та імунологічного дослідження ротової рідини. Результати та їх обговорення. Застосування запропонованих місцевих лікувальних заходів зменшувало больові відчуття пацієнтів, що давало змогу покращити гігієнічний догляд і стан порожнини рота (середньостатистичні значення знаходились у межах від 0,9±0,07 до 1,3±0,09 бала, що відповідало задовільному рівню). Поліпшення гігієнічного стану ротової порожнини сприяло салівації та підвищувало місцевий імунітет. Після лікування в основній групі зафіксовано достовірне підвищення рівня sIgA та відповідне зниження його мономерної форми (mIgA) і IgG. Отримані результати свідчать про нормалізацію гуморальної ланки специфічного місцевого імунітету, що зумовлено позитивним впливом запропонованих лікарських засобів. У пацієнтів контрольної групи виявлено лише незначну тенденцію до покращення імунологічних показників, що свідчить про нижчу ефективність терапії та можливість рецидиву захворювань слизової оболонки порожнини рота. Висновок. Опрацьована схема лікування та профілактики хронічного катарального стоматиту з використанням патогенетично спрямованої місцевої фармакотерапії має переваги над загальноприйнятими методами: сприяє стійкій ремісії захворювання, запобігає подальшому прогресуванню процесу, рецидиву захворювання та значно скорочує терміни лікування.

Vitiligo and alopecia areata are chronic autoimmune skin diseases in which autoimmune disorders and
psychoemotional stress play a key role in pathogenesis. SARS-CoV-2 infection is associated with systemic
immune dysfunction and a pronounced inflammatory response, which may act as a trigger for the onset
or exacerbation of autoimmune dermatoses. In routine clinical practice, an increasing number of patients
with vitiligo and alopecia areata have been observed following laboratory-confirmed COVID-19,
highlighting the relevance of this study. 

Increasing incidence of dermatosis at the background of reduced immunological response to the impact
of exo- and endogenous pathogenic agents dictate the necessity of a more profound research of the
problem. In addition, antibiotic and immunosuppressive therapy led to activation of saprobic and
conventionally pathogenic microflora which is believed to play a prevalent role in the development of
dermatosis and, in particular, psoriasis.
Purpose of the research was to study profile of epidermal microflora on the skin of psoriatic patients and
especially on the affected areas in order to determine its impact on the development and course of
psoriasis. 

Today, the use of platelet-rich plasma is increasing in clinical practice in various fields of medicine. The
plasma therapy is used by dermatologists, dentists, gynecologists, traumatologists and many other
specialists in daily practice.
Platelet-rich plasma is actively used in dermatology after its clinical effectiveness has been established.
The plasma therapy method alone, as well as in combination with other methods of treatment, has
shown advantages in certain skin diseases: androgenetic alopecia, alopecia areata, chronic vitiligo,
melasma, inflammatory nail disorders, psoriasis, acne, post-acne and seborrheic dermatitis.
Platelet-rich plasma can suppress cytokine release and limit inflammation by interacting with
macrophages, improving tissue healing and regeneration, promoting the formation of new capillaries
and accelerating epithelialization.
Plasma platelets also play an important role in the host's defense mechanism at the wound site by
producing signaling proteins that attract macrophages. Blood plasma also has antimicrobial activity
against Escherichia coli, Staphilococcus aureus, Candida albicans and Cryptococcus neoformans.
Currently, there is a large number of patients seeking medical help with seborrheic dermatitis.
However, the complexity of the pathogenesis of seborrheic dermatitis and its sensitivity to medications
require from the dermatologist a differential approach in choosing the local therapy.