Емоційні реакції на психосоціальний стрес у внутрішньо переміщених осіб (ВПО) супроводжуються порушенням стану вегетативної нервової системи (ВНС). Дисфункція ВНС відіграє важливу роль у модуляції хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), асоціюється з розвитком інсулінової резистентності (ІР) та кардіальної автономної нейропатії (КАН).

Мета. Провести оцінку особливостей деяких показників ХЗНІ та ІР у ВПО при субклінічній діабетичній КАН.

Матеріали та методи. Обстежено 15 практично здорових осіб (1-ша група, контроль), пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) із субклінічною КАН, які постійно проживають у м. Львові та області (2-га, n = 15) і хворі на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (3-я група, n = 15). Вік, стать, тривалість ЦД2, ІМТ і HbA1c в групах не відрізнялись (Р > 0,05). Субклінічна КАН визначалася при верифікації порушених тестів кардіоваскулярних рефлексів та результатів короткочасної варіабельності ритму серця. Вміст імунореактивного інсуліну (ІРІ), високочутливого С-реактивного білка (вчСРБ), фактора некрозу пухлин (ФНП-α), інтерлейкіну (ІЛ)-1β, ІЛ-6 та ІЛ-10 в крові визначали за допомогою імуноферментних тест-систем. Розраховували індекс ІР (НОМА-ІР), а також ФНП-α/ІЛ-10. Отримані дані порівнювали за допомогою непараметричного критерію Манна-Уїтні, для їх опису використовували медіану (Me) та інтерквартильний розмах (Q25-Q75). Статистична значущість на рівні Р < 0,05. Програмне забезпечення – TIBCO Software Inc. (v. 14.0.0.15).

Результати. Встановлено, що найбільш виразна ІР спостерігалась у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (5,2 ± 1,7 [2,8; 8,1]) у порівнянні з пацієнтами 2-ої групи (Р₂ < 0,05). У пацієнтів із субклінічною КАН виявлено збільшення вчСРБ, що особливо характерно для хворих 3-ї групи (9,9 ± 4,9 [2,1; 18,7] мг/л, Р₂ < 0,05). Одночасно зафіксовано підвищення вмісту ФНП-a, ІЛ-6, ІЛ-10, а також показники співвідношення ФНП-α/ІЛ-10. Найбільш виразне збільшення ФНП-a і ФНП-α/ІЛ-10 спостерігалось у ВПО із субклінічною КАН (17 ± 4,9 пг/мл [2,8; 21,6], Р₂ < 0,001) і 3,0 ± 2,9 [0,2; 9,9] (Р₂ < 0,05).

Висновки. Найбільш виразна ІР спостерігається у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО. Субклінічна КАН у ВПО, хворих на ЦД2, характеризується більш значним збільшенням концентрації вчСРБ, ФНП-α, показників ФНП-α/ІЛ-10.

Оптимізація терапевтичного арсеналу лікування діабетичної нейропатії, особливо, периферичної (ДПН), залишається сферою значних незадоволених потреб. Докази застосування будь-яких медичних засобів, отримані з систематичних оглядів літератури та експертного досвіду, часто є непереконливими. На сьогодні ряд досліджень і клінічних настанов спрямовані на раціоналізацію клінічного використання цих ресурсів. Дефіцит “нейротропних” вітамінів B1, B6, B12 може бути однією з причин діабетичних нейропатій. “Нейротропні” вітаміни В1, В6 і В12 здатні створювати необхідні умови для успішної регенерації нервів, причому кожен з них має різні нейроспецифічні функції в нервовій системі. Вітаміни В1, В6 і В12 важливі для підтримки нормальних неврологічних функцій завдяки своїм різним біохімічним механізмам дії, зокрема як коферменти, і можуть ефективно комбінуватись при лікуванні ДПН. Вітамін В1 є особливо необхідний як кофактор в процесах метаболізму глюкози і, отже, опосередковано підтримує синтез нуклеїнових кислот, нейромедіаторів і мієліну, забезпечує енергією ці процеси. Крім того, вважається, що вітамін В1 сприяє фізіологічному перебігу антиоксидантних механізмів, а саме діє як локально спрямований антиоксидант. Вітамін В6 діє як кофермент у синтезі нейромедіаторів, необхідних для синаптичної передачі. Нейропротекторні ефекти вітаміну В6 базуються на його важливості для глутаматергічної системи. Вітамін В12 значною мірою сприяє “виживанню” нейронів і бере безпосередню участь у синтезі мієліну, ремієлінізації та підтримці мієлінової оболонки. Таким чином, “нейротропні” вітаміни В1, В6 і В12, ймовірно, мають синергічний вплив на функцію різних біохімічних шляхів у нервовій системі, включаючи периферичну нервову систему. Важливо, щоб майбутні клінічні дослідження почали розглядати вітаміни B1, B6, B12 як терапевтичний і нейропротекторний підхід до ДПН і певних розладів центральної нервової системи. Однак, молекулярні механізми дії цих вітамінів ще не до кінця вивчені та потребують подальших досліджень. Крім того, необхідні подальші експериментальні дослідження in vitro та in vivo з окремими вітамінами В1, В6 і В12 та їх комбінаціями для з’ясування молекулярних механізмів, демонстрації нейрорегенеративних функцій та нейропротекції. Метою цього огляду було обговорити роль “нейротропних” вітамінів В1, В6 і В12 у профілактиці та лікуванні ДПН, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень.