УДК : 616.832-004.2:57.082.13:616.155.37-097]-037

Гичка Катерина Миколаївна.  Розсіяний склероз: дослідження коморбідної патології та розробка діагностично-прогностичних критеріїв з використанням гліканових маркерів імуноглобулінів. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / К. М. Гичка - Львів, 2020. - 205 с. - Бібліогр.: с. 179-205 (259 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу із урахуванням коморбідної патології при цьому захворюванні та визначення нових діагностичних і прогностичних біомаркерів цього захворювання у зразках сироватки крові та цереброспінальної рідини(ЦСР).
1. У результаті комплексного клініко-неврологічного аналізу виявлено, що в одного пацієнта із РС в середньому діагностувалось 1,73±0,14 випадків
супутніх захворювань. Згідно МКХ-10 було констатовано наявність 16 класів коморбідних захворювань та діагностовано 61 вид нозологій: 26 у
чоловіків та 48 у жінок. Найчастіше у пацієнтів із РС діагностували захворювання органів травлення – у 18,80±3,39% обстежених, кістково-
м’язової системи, сполучної тканини – у 17,29±3,28% та органів дихання – у 15,04±3,10%. У поширеності коморбідної патології домінували
остеохондроз (15,58±4,13 випадки на 100 осіб) та гастродуоденіт (11,69±3,66 випадки на 100 осіб).
2. Переважну більшість (p<0,01) випадків виникнення коморбідного захворювання було відзначено після дебюту РС. Встановили достовірні
відмінності між віком на момент дебюту розсіяного склерозу (р<0,05), віком на момент виникнення коморбідної патології (р<0,05), тривалістю
РС (р<0,01), тривалістю супутнього захворювання (р<0,01) поміж пацієнтами, у яких коморбідне захворювання винико до дебюту РС та
пацієнтами, у яких супутню патологію було констатовано через деякий час після перших проявів симптомів цього захворювання. Рівень важкості
захворювання оцінений у балах за шкалою EDSS був вищим на 17,9% у пацієнтів із коморбідним захворюванням, що виникло після дебюту РС,
порівняно з тими, у кого воно зафіксовано до нього (3,49±0,14 проти2,96±0,19). Найбільший інтервал (12,17±3,74 років) між моментом
виникнення супутньої патології та дебютом РС був у пацієнтів із ендокринної системи, розладами харчування і порушенням обміну речовин. Після дебюту розсіяного склерозу найбільший інтервал до виникнення супутнього захворювання спостерігався у пацієнтів, яким діагностували захворювання сечостатевої системи - 11,00±2,52 років.
3. Виявили істотні зміни гліканових маркерів у складі імуноглобулінів IgG у сироватках крові здорових донорів, хворих на РС та ЦСР пацієнтів із РС,
які дозволяють відрізнити як сироватку ЗД від сироватки хворих, так і ЦСР від сироватки пацієнтів із РС, що несе в собі важливий діагностично-
прогностичний потенціал при цьому захворюванні. Показано, що зміни гліканів імуноглобулінів у сироватці крові хворих на розсіяний склероз
носять прозапальний характер. Глікозилювання імуноглобулінів ЦСР достовірно різниться від глікозилювання імуноглобулінів сироватки крові,
і тому відображає досі невідому властивість імуноглобулінів ЦСР до зміненого глікозилювання. Змінене глікозилювання виявлено для
фукозовмісних та сіаловмісних гліканів імуноглобулінів IgG, і є важливим діагностичним маркером при РС, так як визначення вказаних показників
у сироватці крові є набагато простішим та доступнішим методомдіагностики у порівнянні з дослідженням ліквору.
4. Імуноглобуліни у ЦСР хворих на РС містять достовірно менше мішеней зв’язування лектинів SNA та PSqL - залишків сіалової кислоти приєднаної
α2,6-звязком до галактози у складі розгалужених N-гліканів (p<0.001), достовірно вищу кількість мішеней лектину AAL - залишків фукози
приєднаних до корового залишку N-ацетилгалактозаміну (p<0.05) та збільшену кількість мішеней зв’язування лектину LCA (p<0.05) у
порівнянні із сироваткою пацієнтів, хворих на РС. Дослідження процесів глікозилювання антитіл у ЦСР та сироватці крові хворих на РС є
надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки впатогенезі захворювання, так і як надійного діагностичного біомаркера
цього патологічного стану та біомаркера переходу клінічно ізольованогосиндрому розсіяного склерозу (КІС) в клінічно достовірний розсіяний
склероз (КДРС).
5. При аналізі зміни глікоформ IgG встановили, що зміни глікоформ при РС співпадають з такими ж змінами, раніше описаними для інших
аутоімунних захворювань. При РС відбувається зростання вмісту бісектуючих форм гліканів, що пояснює зростання зв’язування лектину
LCA та, можливо, AAL. Дослідження нових патогенетичних механізмів РС має наукове та практичне значення і є перспективним для подальшого
вивчення.
6. Аналіз методами капілярного електрофорезу та мас-спектрометрії показав, що зростання експонування мішеней зв’язування лектину LCA на
імуноглобулінах ЦСР при РС пов’язане із збільшенням вмісту бісектуючих (повністю чи частково) десіалованих форм гліканів, зокрема FABG2S1,
FA2B(6)G1, FA2BG2. Водночас, в ЦСР вміст бісектованих глікоформ був достовірно нижчим (p<0.05) у порівнянні із зразками сироваток на усіх
досліджуваних субкласах імуноглобулінів, як от IgG1, IgG2/3 та IgG4. Достовірно нижчий вміст сіалових кислот у ЦСР у порівнянні з
сироваткою, виявлено лише для субкласу імуноглобулінів IgG4 (p<0.05), у ЦСР у порівнянні із сироваткою крові. Отже змінені глікоформи
імуноглобулінів IgG можуть слугувати біомаркером аутоімунного процесу при розсіяному склерозі.
7. Група хворих на РС, що зазнавала терапії інтерфероном β-1B характеризувалась зменшеним рівнем антитіл до ОБМ класів IgG та IgM, у
порівнянні з нелікованими хворими. Рівні антитіл наближались до таких у клінічно здорових донорів. Після проведеної терапії спостерігався
посилений рівень експонування антизапальних сіалових залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах, а також
посилене експонування фукозильованих корових триманозидних залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах.
Вивчення процесів глікозилювання антитіл у лікворі та сироватці крові на РС є надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки в патогенезі захворювання, так і як надійного біомаркера активності, прогресування РС та терапевтичної відповіді при цьому патологічному
стані, що дозволяє покращити діагностику цього захворювання і оцінити ефективність проведеної терапії.

В Україні активно використовується ряд антисептичних та дезінфікуючих лікарських препаратів, такі як “Декасан”, “Септефрил”, “Риносепт” та інші, що мають в складі декаметоксин як активний фармацевтичний інгредієнт. Декаметоксин чинить ефективну антимiкробну та протигрибкову дію, що пов’язано із впливом речовини на проникність мембран патогенів та їх деструкцію.

Як відомо, люди, які перебувають в особливих умовах, можуть відчувати унікальні психологічні та емоційні переживання. Це, найчастіше, військові, рятувальники, люди, які працюють в екстремальних умовах та ін. Вони часто зазнають підвищений рівень стресу, відчувають тривогу, переживають травматичні ситуації. Відповідно, вивчення і розуміння особливостей таких ситуацій є актуальним, оскільки допомагає розробити підходи до підтримки тадопомоги цим людям.

Вивчення механізмів міжмікробних взаємозв’язків патогенних чи умовнопатогенних мікроорганізмів в останні роки викликає зацікавленість все більшого кола дослідників в різних країнах. Серед предметів вивчення важливе місце посідає мінливість біологічних властивостей збудників інфекційних хвороб в мікробних асоціаціях – зокрема, прояв факторів патогенності чи зниження рівня антибіотикочутливості. Характерною особливістю екології збудника дифтерії Corynebacterium diphtheriae є його здатність тривалий час перебувати в організмі людини в вигляді безсимптомного носійства, коли він включається у складний мікроценоз ротоносоглотки. Вважається, що тривалому носійству C. Diphtheriae сприяють порушення нормоценозу ротоглотки. Одним з індикаторів таких порушень є збільшення кількості предстаників роду Candida. Водночас, можливі взаємозв'язки між видами C. diphtheriae та C. albicans вивчені недостатньо.

У хворих на туберкульоз легень (ТБ) в крові спостерігаються численні порушення обмінних процесів в результаті яких виникає виражений дисбаланс звичайно існуючих в нормі проміжних та кінцевих продуктів обміну різних метаболічних ланцюгів та з’являються метаболіти, дія яких є токсичною (чинники ендогенної інтоксикації). Одним із патогенетичних факторів ендогенної інтоксикації (ЕІ) є накопичення в крові та інших біологічних рідинах організму середньо-молекулярних пептидів – молекул малої та середньої маси (МСМ) – речовин з молекулярною масою від 300 до 5000 дальтон, які чинять високу токсичну дію на організм. Ріст захворюваності гостропрогресуючими деструктивними формами туберкульозу легень з хіміорезистентністю збудника, висока смертність серед цих хворих визначають необхідність пошуку нових ефективно діючих технологій лікування в умовах глибокого ендотоксикозу, на фоні масивної антимікобактеріальної (АМБ) терапії. Тому оцінка рівня ЕІ є надзвичайно важливою та актуальною.