Лайм-бореліоз є добре вивченою інфекцією, однак його зв’язок із вогнищевою склеродермією, зокрема атрофодермією Пазіні-П’єріні, досліджений недостатньо. У поданому клінічному випадку тривале дерматологічне ураження та багаторічні діагностичні труднощі зрештою були пов’язані з Borrelia burgdorferi завдяки серологічному обстеженню. Отримані дані підтвердили пізній перебіг Лайм-бореліозу та потребу в етіотропній терапії. Цей випадок підкреслює важливість серологічного тестування у пацієнтів із вогнищевою склеродермією та необхідність підвищення настороженості лікарів щодо можливого бореліозного генезу таких уражень.

У статті наведено результати дослідження, яке вивчало зв’язок між сероварами Leptospira interrogans та ураженням легень у пацієнтів із лептоспірозом. Аналіз 395 медичних карт показав, що пневмонія виникала у 22% хворих і значно частіше — за тяжкого перебігу. У померлих пацієнтів легеневі прояви траплялися у третини випадків. Встановлено, що інфікування сероваром L. Kabura частіше асоціювалося з розвитком пневмонії, тоді як L. Pomona та L. Grippotyphosa частіше зустрічалися у пацієнтів без легеневих уражень. Натомість зв’язку з L. Icterohaemorrhagiae, відомим як високопатогенний серовар, виявлено не було.

У тезах наведено вивчення частоти уражень слизової оболонки та органів ротової порожнини у осіб, які перенесли COVID-19. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що COVID-19 має низку клінічних проявів у ротовій порожнині, а також
може спричинити метаболічні порушення (наприклад – гіперглікемію), які супроводжуються характерними проявами в ротовій порожнині.

Мета: з’ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього
вуха. Об’єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006–2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовнішнього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — 6 (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання травми до госпіталізації знаходився в межах 1–23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1–3 год — 12 (22,2%), 3–12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%). Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1%), 2–4 год — 15 (27,8%), 5–8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів. Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв’язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова: травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

УДК 616.211-089.844(05)

Дія агресивних чинників (механічних, хімічних, термічних, електричних та ін.) спричиняє ушкодження шкіри і
в більшості випадків — її дефекти різної глибини та розмірів. Мета: визначити показання до одноетапної реконструкції дефектів шкіри спинки носа. Об’єкт і методи дослідження. У Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років перебували на лікуванні 6 постраждалих з механічними ушкодженнями носа. В умовах перев’язувальної виконано ревізію ран. Дефекти шкіри займали нижню частину спинки і кінчик носа — 2 (33,3%), середню частину спинки і праве крило носа — 3 (50,0%) і в одному випадку — його верхню 1/3. В одному випадку (дефект верхньої 1/3 носа) ухвалено рішення провести одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з  висіченням трикутників (спосіб Barrow). Результати. За  умови відсутності кістково-хрящових ушкоджень, дефекту шкіри у верхній 1/3 спинки носа з шириною, не більшою за міжбрівний проміжок, виконали одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow). Шви знімали через 7 днів після операції. Рани загоїлися первинним натягом. Операцією досягнуто бажаного естетичного результату. Висновок. Дефект м’яких тканин спинки носа підлягає одноетапній реконструкції за Barrow за умови, що він міститься у верхній її 1/3 та ширина
дефекту не є більшою за міжбрівний проміжок.