УДК: 618.1- 089:614.1

Мета дослідження: вивчення медико-соціальних характеристик жінок репродуктивного віку, які перенесли ургентні операційні гінекологічні втручання.

Матеріали та методи. До досліджуваної когорти увійшли 135 жінок репродуктивного віку, які прооперовані в ургентному порядку з приводу апоплексії яєчника (43; 31,9 %), позаматкової вагітності (57; 42,2 %), ускладненого новоутворення яєчника (35; 25,9 %). Критеріями включення пацієнток у дослідження були вік від 19 до 40 років; підтверджені інтраопераційно апоплексія яєчника, позаматкова вагітність, ускладнене утворення яєчника; інформована згода на участь у дослідженні. Соціальні та клінічні дані реєстрували у розробленій анкеті, яка включала соціально-побутові дані, професійні та матеріальні чинники, соматичний й акушерсько-гінекологічний анамнез. Статистичне оброблення результатів проводили з використанням стандартних програм Місrosoft Excel 7.0 та «Statistica 6.0».

Результати. Установлено, що 26 (19,3 %) жінок взагалі не відвідували гінеколога, з них 18 (69,2 %) – не жили статевим життям, 8 (30,8 %) пацієнток не планували вагітності, тому не вважали за необхідне відвідувати лікаря. Ще однією особливістю гінекологічного анамнезу пацієнток, які перенесли ургентні операційні втручання, було повторне оперативне втручання з приводу аналогічної гінекологічної патології. Так, 26,9 % пацієнток повторно були госпіталізовані з приводу апоплексії яєчника, а 19,2 % оперовані повторно. У 17,3 % жінок діагностували повторну позаматкову (трубну) вагітність, з приводу якої 13,5 % пацієнток перенесли повторне операційне втручання. Рецидив новоутворення яєчника і ургентне операційне втручання фіксували у 25,8 % пацієнток.

Висновки. Відсутність повного охоплення пацієнток патогенетично обґрунтованими лікувально-профілактичними заходами після ургентних операційних втручань зумовлює рецидив аналогічної гінекологічної патології та проведення повторних ургентних операційних втручань. Отримані результати свідчать про необхідність багатоаспектного аналізу факторів, що впливають на частоту гострих гінекологічних захворювань, та наукового обґрунтування лікувально-діагностичних підходів з впровадженням у практику сучасних організаційних технологій.

The objective: to study the medical and social characteristics of women in reproductive age who had urgent gynecological surgical operaions.

Material and methods. The studied cohort consisted of 135 women in reproductive age who had urgent surgery for ovarian apoplexy (43; 31.9 %), ectopic pregnancy (57; 42.2 %), complicated ovarian tumor (35; 25.9 %). The inclusion criteria were age from 19 to 40 years; intraoperatively confirmed ovarian apoplexy, ectopic pregnancy, complicated ovarian formation; informed consent of the patient to participate in the study. Social and clinical data were registered in the developed questionnaire, which included social and household data, professional and material factors, somatic and obstetric and gynecological anamnesis. Statistical processing of the results was carried out using standard Microsoft Excel 7.0 and “Statistica 6.0” programs

Results. It was determined that 26 (19.3 %) women did not visit a gynecologist at all, 18 (69.2 %) of them did not have a sexual activity, 8 (30.8 %) patients did not plan to become pregnant, so they were not considered that it is necessary to visit a doctor. Another feature of the gynecological anamnesis of patients who had urgent surgical operations was a repeated surgical intervention due to a similar gynecological pathology. Thus, 26.9 % of patients were re-hospitalized due to ovarian apoplexy, and 19.2 % had operation again. 17.3 % of women had a repeat ectopic (tubal) pregnancy, for which 13.5 % of patients had repeated surgery. Recurrence of ovarian tumor and urgent surgical intervention occurred in 25.8 % of patients. Conclusions. The lack of full coverage of patients with pathogenetically justified medical and preventive measures after urgent surgical operations leads to the recurrence of similar gynecological pathology and repeated urgent surgical interventions. The obtained results indicate the need for a multifaceted analysis of factors affecting the frequency of acute gynecological diseases and in the scientific justification of medical and diagnostic approaches with the introduction of modern organizational technologies into practice.

УДК: 618.396:618.15-008

Мета дослідження: порівняльне оцінювання стану мікробіоти піхви у жінок із ризиком та загрозою передчасних пологів.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 150 вагітних. Критеріями включення до дослідження була наявність факторів ризику передчасних пологів – І група (80 жінок) або загроза передчасних пологів – ІІ група (70 жінок). До контрольної групи увійшли 20 умовно здорових вагітних. Ультразвукове (трансвагінальне) дослідження та оцінювання стану мікробіоти піхви проводили у 17–21+6 тижнів гестації у вагітних І групи та під час госпіталізації з підтвердженою загрозою переривання вагітності у 22–35+6 тижнів у вагітних ІІ групи. Критерієм виключення з дослідження було підтвердження при проведенні тесту Actium Prom передчасного розриву плодових оболонок. Спостереження за вагітними досліджуваної когорти продовжували до завершення вагітності. Для оцінювання стану мікробіоти піхви використовували визначення pH вмісту піхви, молекулярно-біологічні, бактеріоскопічні методи.

Результати. Вірогідно частіше, ніж у здорових вагітних і вагітних І групи, у пацієнток із загрозою передчасних пологів діагностували бактеріальний вагіноз, змішаний вагініт та відповідно була значно меншою частка вагітних, у яких спостерігався 1-й ступінь чистоти піхви. Частота виявлення анаеробного дисбіозу була найвищою серед вагітних ІІ групи із загрозою передчасних пологів (34,3 %) порівняно із вагітними І групи (21,3 %). Аеробний дисбіоз (аеробний вагініт) діагностовано тільки у вагітних із загрозою передчасних пологів (11,4 %). За наявності дисбіотичних і запальних змін мікробіоти піхви існує високий ризик розвитку передчасних пологів ВШ=2,962 (95% ДІ: 1,32–6,645), при цьому для вагітних групи ризику передчасних пологів він становить – ВШ=8,120 (95% ДІ: 2,149–30,686), а для вагітних із наявною загрозою передчасних пологів – ВШ=10,133 (95% ДІ: 3,149–32,604). Candida non-albicans переважно виявляли у пацієнток із рецидивами епізодів вульвовагінального кандидозу до вагітності.

Висновки. Одним із факторів ризику спонтанних та загрозливих передчасних пологів є анаеробний та змішаний дисбіоз мікробіоти піхви, що потребує розроблення діагностично-лікувальних заходів для попередження передчасного завершення вагітності.

The objective: to compare the state of the vaginal microbiota in women with risk of preterm birth and threat of preterm birth.

Materials and methods. The study involved 150 pregnant women. The inclusion criteria for the study were the presence of risk factors for preterm birth – I group (80 women) or the threat of preterm birth – II group (70 women). The control group consisted of 20 conditionally healthy pregnant women. Ultrasound (transvaginal) examination and assessment of the state of the vaginal microbiota were carried out at 17-21+6 weeks of gestation in pregnant women in the I group and during hospitalization with a confirmed threat of pregnancy interruption at 22-35+6 weeks in pregnant women in the II group. The exclusion criterion was premature rupture of membranes confirmed by the Actium Prom test. Observation of pregnant women of the studied cohort continued until the end of pregnancy. To assess the state of the vaginal microbiota, the determination of the pH of the vaginal content, molecular biological, and bacterioscopic methods were used.

Results. Bacterial vaginosis and mixed vaginitis were diagnosed in patients with a threat of premature birth significantly more often than in healthy pregnant women and pregnant women in the I group, and, accordingly, there was a much smaller rate of pregnant women with the 1st degree of vaginal cleanliness among the patients with a threat of premature birth . The frequency of detection of anaerobic dysbiosis was the highest among pregnant women in the II group with the threat of premature birth (34.3 %) compared to the pregnant women in the I group (21.3 %). Aerobic dysbiosis (aerobic vaginitis) was diagnosed only in pregnant women with a threat of premature birth (11.4 %). In the presence of dysbiotic and inflammatory changes in the microbiota of the vagina, there is a high risk of premature birth – OR=2.962 (95% CI: 1.32–6.645), while for pregnant women in the risk group of premature birth it is OR=8.120 (95% CI: 2.149 –30.686), and for pregnant women with an existing threat of premature birth – OR=10.133 (95% CI: 3.149–32.604). Candida non.albicans was mainly found in the patients with recurrent episodes of vulvovaginal candidiasis before pregnancy.

Conclusions. Anaerobic and mixed dysbiosis of the vaginal microbiota is one of the risk factors for spontaneous and threatening premature births, which requires the development of diagnostic and therapeutic measures to prevent premature termination of pregnancy.

Невиношування вагітності лишається важливою проблемою світового масштабу: щорічно у світі реєструється 23 млн викиднів, тобто 44 втрати вагітності щохвилини, а загальний ризик викидня становить 15,3% від усіх вагітностей. До ефективних методів збереження вагітності (у разі ідіопатичного невиношування вагітності та загрози викидня) належать модифікація способу життя та терапія прогестагенами. Прогестерон є основним гормоном, необхідним для збереження вагітності. Ефективність прогестагенів серед медикаментозних методів, що підвищують шанси на збереження вагітності, доведена численними дослідженнями. Загалом досліджувалися різні види прогестагенів щодо їхньої ефективності та безпеки застосування під час вагітності. Зрештою прогестерон і дидрогестерон стали єдиними прогестагенами, що затверджені для використання в акушерстві: у жінок із клінічними діагнозами загрози викидня та ідіопатичним рецидивним викиднем мікронізований прогестерон і дидрогестерон достовірно знижують частоту викидня. Крім того, у сучасних рандомізованих дослідженнях, проспективних випробуваннях і метааналізах ретельно вивчені питання безпечного застосування прогестагенів і доведено однаковий профіль безпеки дидрогестерону й мікронізованого прогестерону для вагітних і плода. Дослідження продемонстрували, що пероральний дидрогестерон характеризується відносно низькою антагоністичною активністю щодо глюкокортикоїдних і мінералокортикоїдних рецепторів порівняно з прогестероном, а тому добре переноситься. Завдяки особливостям своєї структури дидрогестерон має покращену біодоступність при пероральному застосуванні порівняно з прогестероном, що дозволяє жінці уникати незручностей і дискомфорту, пов’язаних із інтравагінальним або внутрішньом’язовим уведенням прогестерону. Крім того, дидрогестерон має в 1,5 раза вищу спорідненість до рецепторів прогестерону порівняно з мікронізованим прогестероном і виражену протизапальну та імуномодулювальну дію, що забезпечує певні клінічні переваги для пацієнток після повторних втрат вагітності.

Отже, прогестагени показані всім пацієнткам зі звичним викиднем з моменту отримання позитивного тесту на вагітність, оскільки знижують ризик викидня. Важливо, що використання прогестагенних препаратів протягом першого та другого триместру вагітності не пов’язане з побічними ефектами.

Miscarriage remains an important global problem: 23 million miscarriages are registered annually in the world, i.e. 44 pregnancy losses every minute, and the total risk of miscarriage is 15.3% of all pregnancies. Effective methods of pregnancy preservation (in case of idiopathic miscarriage and threatened miscarriage) include lifestyle modification and progestagen therapy. Progesterone is the main hormone necessary to maintain pregnancy. The effectiveness of progestogens among medical methods that increase the chances of pregnancy preservation has been proven by numerous studies. Effectiveness and safety of various types of progestogens during pregnancy have been studied. As a result, progesterone and dydrogesterone became the only progestogens approved for use in obstetrics – micronized progesterone and dydrogesterone reduce the frequency of miscarriage in women with clinical diagnoses of threatened miscarriage and idiopathic recurrent miscarriage. In addition, the progestogens safety has been carefully studied in modern randomized studies, prospective trials and meta-analyses and the same safety profile of dydrogesterone and micronized progesterone for pregnant women and the fetus has been proven. Studies have shown that oral dydrogesterone has relatively low antagonistic activity at glucocorticoid and mineralocorticoid receptors compared to progesterone and therefore well tolerated. Oral dydrogesterone due to the peculiarities of structure has improved bioavailability compared to progesterone, which allows a woman to avoid the inconvenience and discomfort associated with the intravaginal or intramuscular use of progesterone. In addition, dydrogesterone has a 1.5 times higher affinity for progesterone receptors compared to micronized progesterone and a pronounced anti-inflammatory and immunomodulation effect, which provides certain clinical advantages for patients after recurrent pregnancy losses.

Thus, progestogens are indicated for all patients with recurrent pregnancy losses from the moment of receiving a positive pregnancy test, as they reduce the risk of miscarriage. It is important that the use of progestagen drugs during the first and second trimester of pregnancy is not associated with side effects.

Аномальні вагінальні виділення (АВВ) – поширений синдром, менеджмент якого розглядається в багатьох обґрунтованих доказами настановах: спільна настанова Міжнародного об’єднання проти інфекцій, що передаються статевим шляхом (IUSTI), та ВООЗ щодо ведення пацієнток із вагінальними виділеннями (2018); практичний бюлетень № 215Американського коледжу акушерства та гінекології (ACOG) «Вагініт у невагітних пацієнток» (2020); настанови Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC) щодо лікування захворювань, що передаються статевим шляхом (2021) тощо. У грудні 2022 р. МОЗ України були затверджені адаптована клінічна настанова та стандарти медичної допомоги «Аномальні вагінальні виділення». Особливим аспектом менеджменту АВВ є рецидивний перебіг. Серед багатьох гіпотез етіології рецидивного перебігу вагінальних інфекцій на особливу увагу заслуговує клінічний аспект складності повноти діагностики збудників змішаних форм. Це свідчить про необхідність передбачати можливість змішаної етіології АВВ чи атипового перебігу окремих нозологій ще на клінічному етапі. Цей огляд сфокусований на ролі оцінювання рН вагінальних виділень як на клінічному етапі діагностики причин АВВ, так і в процесі інтерпретації результатів лабораторних досліджень. Оцінювання рН вагінальних виділень є важливим компонентом клінічного етапу діагностики причин АВВ. Це доступне і швидке дослідження дає змогу вже при огляді пацієнтки об’єктивізувати наявність вагінального дисбіозу зі зниженням рівня лактофлори і молочної кислоти, що потребує подальшої лабораторної діагностики; а також є складовою критеріїв Амселя для діагностики бактеріального вагінозу та індексу вагінального здоров’я задля оцінювання ступеня вагінальної атрофії в менопаузі. Використання рНметрії вагінальних виділень покращує діагностику складних для виявлення інфекцій та рідкісних причин АВВ. Також цей метод корисний для використання в галузі телемедицини з метою запобігання невиправданим лікарським оглядам, лабораторним обстеженням та самолікуванню або, навпаки, для підтвердження необхідності консультації фахівця. 

Abnormal vaginal discharge (AVD) is a common syndrome. Its management is addressed in many evidence-based guidelines: International Union of Sexually Transmitted Infections (IUSTI) and WHO Guidelines for management of vaginal discharge (2018); American College of Obstetrics and Gynecology (ACOG) Practice Bulletin No. 215 «Vaginitis in non-pregnant patients» (2020); U.S. Centers for Disease Control and Prevention (CDC) Guidelines for the treatment of sexually transmitted diseases (2021) etc. In December 2022, the Ministry of Health of Ukraine approved an adapted Clinical Guidelines and Standards of Medical Care “Abnormal vaginal discharge”. A special aspect of AVD management is frequent recurrence. Among the many hypotheses of the etiology of the recurrent course of vaginal infections the clinical aspect of difficulties of identifying all pathogens in case of mixed forms deserves special attention. Thus, there is need to presume the possibility of a mixed etiology of AVD or an atypical course of mono-infection at the stage of clinical examination. This review focuses on the role of vaginal discharge pH measuring both in the clinical stage of diagnosing the causes of AVD and in the interpreting laboratory results. Vaginal pH testing is an important component of the clinical stage in diagnostics of the AVD causes. This feasible and quick study allows objectifying the vaginal dysbiosis with a decrease in lactoflora and lactic acid value, which requires further laboratory diagnostics during the examination. Also it is an integral part of the Amsel criteria in the diagnostics of bacterial vaginosis, and vaginal health index to assess the degree of vaginal atrophy in menopause. Vaginal pH testing improves the diagnosis of difficult-to-detect infections and rare causes of AVD. Also, this method is useful for telemedicine to prevent unnecessary medical examinations, laboratory tests and self-treatment, or vice versa, to confirm the need for a specialist consultation. 

УДК: 618.1+616.64/.69]-022.7-07-085:578.825.11

Генітальний герпес є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Більшість випадків генітального герпесу діагностують у людей віком від 16 до 40 років, що корелює з більшою кількістю статевих контактів. Вірус простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2) є основним вірусом, що спричинює генітальний герпес, хоча кількість випадків, спричинених ВПГ 1-го типу (ВПГ-1), зросла в останні десятиліття. Поширеність ВПГ-2 перевищує 50%, і це число зростає майже до 100% у групах ризику. Із урахуванням недостатньої, а подекуди й контраверсійної, інформації стосовно епідеміології, діагностики та лікування генітального герпесу на преконцепційному етапі та під час вагітності, метою даного огляду став аналіз джерел доказової медицини відповідно до розуміння та розв’язання проблем клінічного менеджменту генітального ВПГ під час проведення прегравідарної підготовки та під час вагітності. У наведеному огляді проаналізовані результати доклінічних та клінічних досліджень стосовно оптимальної діагностики та раціональної терапії герпесвірусної інфекції на прегравідарному етапі та під час вагітності із залученням найбільш перспективних препаратів. Виконано систематичний пошук даних по базах MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar та Proquest за 2010–2023 рр. Для підтвердження діагнозу доцільно верифікувати ДНК ВПГ, за можливості, визначення його типу молекулярнобіологічними методами (ПЛР) у вмісті везикул, із дна виразок і біологічних рідин та у секретах організму з урахуванням локалізації процесу; при цьому рутинний скринінг на ВПГ усім вагітним не рекомендується. Для лікування первинного клінічного епізоду аногенітального герпесу як епізодичну терапію на етапі планування вагітності рекомендовано призначати перорально ацикловір, або валацикловір, або фамцикловір. Під час вагітності для лікування герпесвірусної інфекції препаратами вибору є ацикловір або валацикловір. Місцеве лікування не рекомендується через низьку ефективність. Генітальна інфекція ВПГ під час вагітності може призвести до інфікування плода або новонародженого. Ризик передачі новонародженому вищий, якщо інфікування серонегативної матері відбувається у ІІІ триместрі гестації. Щоденне вживання ацикловіру слід розглянути з 36 тиж вагітності, за відсутності інших акушерських показань до кесарева розтину слід передбачити вагінальні пологи. Жінки з первинним генітальним герпесом у ІІІ триместрі гестації мають високий ризик передачі ВПГ своїм новонародженим, тому їх необхідно проконсультувати та запропонувати кесарів розтин, щоб зменшити цей ризик. Фамцикловір входить до світових протоколів (США, Канада, Європа, Австралія) ефективного лікування герпетичної інфекції через високу біодоступність (77,0%) та найтриваліший період перебування в інфікованій вірусом клітині (до 20 год), ніж інші препарати для лікування ВПГ-2.

Genital herpes is one of the most common sexually transmitted diseases. Most cases of genital herpes are diagnosed in persons from 16 to 40 years old, which correlates with more sexual contacts. Herpes simplex virus, type 2 (HSV-2), is the main virus that causes genital herpes, although the number of cases caused by HSV type 1 (HSV-1) has increased in the recent decades. The prevalence of HSV-2 exceeds 50%, and this number rises to almost 100% in risk groups. Taking into account the insufficient, and sometimes controversial, information about the epidemiology, diagnosis and treatment of genital herpes at the preconception stage and during pregnancy, the purpose of this review was to analyze the sources of evidence-based medicine in accordance with the understanding and solution of the problems of clinical management of genital HSV during pre-gravid preparation and during pregnancy. This review analyzes the results of preclinical and clinical research on optimal diagnosis and rational therapy of herpes virus infection in the pre-gravid period and during pregnancy with the involvement of the most effective drugs. A systematic data search was performed using MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar, and Proquest databases for 2010–2023. To confirm the diagnosis, it is advisable to verify HSV DNA, if possible, to determine its type by molecular biological methods (PCR) in the contents of vesicles, from the bottom of ulcers and in the biological fluids, organism secretions, taking into account the localization of the process; however, routine HSV screening is not recommended for all pregnant women. For the treatment of the primary clinical episode of anogenital herpes as an episodic therapy at the stage of pregnancy planning, oral acyclovir, or valacyclovir, or famciclovir is recommended. During pregnancy, the drugs of choice for the treatment of herpesvirus infection are acyclovir or valacyclovir. Local treatment is not recommended due to low efficiency. Genital HSV infection during pregnancy can lead to infection of the fetus or newborn. The risk of transmission to the newborn is higher if the infection of the seronegative mother occurs in the third trimester of pregnancy. Daily use of acyclovir should be considered from 36 weeks of pregnancy, in the absence of other obstetric indications for cesarean section, vaginal delivery should be planned. The women with primary genital herpes in the third trimester of pregnancy are at high risk of transmitting HSV to their newborns, so they should be counseled and offered caesarean section to reduce this risk. Famciclovir is included in the world protocols (USA, Canada, Europe, Australia) for the effective treatment of herpes infection due to its high bioavailability (77.0%) and the longest period of stay in the virus-infected cell (up to 20 hours) than other drugs for the treatment of HSV-2.