УДК 617:615,33

У роботі наведено огляд наукових джерел стосовно фосфоміцину – препарату, який поновлює своє місце в арсеналі протимікробних засобів у лікуванні пацієнтів з хірургічною інфекцією.

Мета дослідження. Окреслити перспективи застосування фосфоміцину в сучасних схемах антибітикотерапії у лікуванні пацієнтів з різними проявами хірургічної інфекції.

У роботі використані бібліосистематичний та аналітичний методи пошуку та аналізу наукової інформації, отриманої з наукових публікацій з імпакт-фактором. Пошук здійснювався в базах даних Pubmed, medLine, ClinicalKey, пошук включав публікації за останні 10 років.

Фосфоміцин синтезований маже п’ять десятиліть тому і, на сьогодні, зберігає активність стосовно низки мультирезистентних штамів і збудників з розширеною резистентністю. Фосфоміцин характеризується мінімальним ступенем взаємодії з іншими лікарськими засобами і має відносно сприятливий профіль безпеки. Результатами численних клінічних дослідження доведена ефективність препарату при лікуванні пацієнтів не тільки з інфекцією сечовивідних і дихальних шляхів, але й інфекційним ураженням кісток, суглобів, шкіри і м’яких тканин, ЦНС. Водночас, було встановлено, що фосфоміцин має значний потенціал використання в кардіохірургії, трансплантології, профілактики хірургічної інфекції в колоректальній хірургії.

Висновки. Доведена клінічна ефективність фосфоміцину як при монотерапії, так і в комбінації з іншими антибактеріальними середниками при лікуванні пацієнтів з інфекційними процесами позашпитального та нозокоміального генезу різної локалізації в хірургічній практиці. Дані досліджень зі застосування фосфоміцину, які наведені у літературі, є багатообіцяючими, і свідчать про значний потенціал використання цього препарату як допоміжного засобу у випадках інфекційних ускладнень у пацієнтів відділень інтенсивної терапії.

Мета. Оцінити ефективність запропонованого способу хірургічного лікування паравазальних флегмон шиї в ділянці грудинно-ключично-соскоподібного м'яза.

В проспективне дослідження було залучено 39 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в клініці загальної хірургії (КНП "1 територіальне медичне об'єднання м.Львова) з приводу глибоких паравазальних флегмон шиї в ділянці грудинно-ключично-соскоподібного м'яза.

При застосуванні розпрацьованого способу виконання оперативного втручання у пацієнтів з приводу паравазальних флегмон шиї в ділянці грудинно-ключично-соскоподібного м'яза, було встановлено, що дана методика дозволяє чітко зорієнтувати розріз на гнійне вогнище, провести маніпуляції на «сухому операційному полі», забезпечити високий рівень інтраопераційної антиемболічного захисту та безпеку операційних прийомів, звести до мінімального ризику субопераційні ушкодження судинно-нервового пучка та відсутність косметичного та функціонального дефектів.

Використання розпрацьованого способу оперативного втручання дає змогу суттєво підвищити якість медичного обслуговування "складної" когорти пацієнтів з гнійними ураженнями глибоких просторів шиї, зокрема зменшити ймовірність розвитку життєвонебезпечних ускладнень та відчутного погіршення якості в післяопераційному періоді.

УДК: 615.33.015.5.617

Раціональне використання антимікробних препаратів – невід'ємна частина ефективної клінічної практики. Такий підхід впливає на ефективність лікування та мінімізує ризики, пов'язані з резистентними патогенами. Антибіотикорезистентність є глобальною проблемою. Жодна країна не може захистити себе від імпорту резистентних патогенів через подорожі та широкі контакти. Приблизно 10% госпіталізованих пацієнтів отримують нозокоміальні інфекції, з яких у 75% верифікується резистентна флора до антибіотиків першої лінії, що збільшує показники смертності, захворюваності, а відтак, і витрати на лікування [1]. Вивчити світовий та вітчизняний досвід подолання антибіотикорезистентності до карбапенемів в медичних закладах хірургічного профілю шляхом аналізу доступних інформаційних та літературних джерел. У роботі застосовано інформаційний, бібліографічний та аналітичний методи аналізу та пошуку у міжнародних медичних інформаційних електронних базах даних, що стосуються питань антибіотикорезистентності до карбапенемів в хірургії з окресленням шляхів вирішення зазначеної проблематики.

Стеноз тристулкового клапана (ТС) є відносно рідкісною патологією, яка становить приблизно 2,4% усіх випадків органічного ураження тристулкового клапана (ТК). Загалом ТС становить менше як 1% від усіх клапанних хворіб серця [1]. За даними одного із досліджень, що охопило понад 13 тисяч пацієнтів з первинним ураженням клапанів серця, ТС був виявлений лише у 0,3%, а основною його причиною (щонайменше 90%) була ревматична хвороба
серця [2,3].

Представляємо рідкісну причину гострої правошлуночкової недостатності у 18-річної дівчини, зумовлену раптово виниклим значним шунтуванням крові між аортою та правим передсердям внаслідок спонтанного розриву аневризми некоронарного синуса Вальсальви. Діагноз було встановлено за допомогою трансторакальної ехокардіографії, яка є оптимальним методом виявлення цієї патології в клінічній практиці. Аневризма синуса Вальсальви (АСВ) – рідкісна аномалія серця, яка може ускладнитися раптовим спонтанним проривом у різні прилеглі до неї камери серця або в перикардіальний простір (залежно від її розташування), що спричиняє гостре об`ємне перевантаження з розвитком серцевої недостатності і вимагає термінової хірургічної корекції.