УДК 616.288.7-018.3-002:616-001.17-06

Мета роботи: прошаиізуваш результати лікування пацієнтів з хондроперихондритом, викликаним опік-,з: ? : траженням.
Матеріали і ш о р , Прсшшзвшо 18 пацієнтів, які перезвеш опіки толовії, у 12 (66,66 %) з них перебц захворювання усклад­
нився імрихондрнгом, хощроперихондригом - у 6 (33,34 %) хворих. Вік пацієнтів становив від 18 до б- рс кіз. Чаювіків було 16
(88,88 %), жінок—2 (11,12 %), У 15(83,33 Ж) пацієнтів було одностороннє ураження, у 3 (16,67 % ) - дзсстороанє.
Результати. У всіх пацієнтів лікування нернховдриту починали з місцевого застосування антисептик.; хлоргексцдин, розчин
бетадину/опейісєпт, декасав, мазі з аевомежмем, сульфцціазином срібла; та інші). Пацієнтам із поширеними опіками тіла про­
водиш інфузійну терапію для покращення мітфоциркуляції в рані сольовими, безсольовими і, за показаннями, білковими пре­
паатами, пацієнти отримували реосорбілакг, рінгер-лактаг пентоксифітін, трентал, актовегін, антиб^кіероноьні препарати. При
вираженому набряку проводили раннє дренування розрізом із видаленням некротичних тканин. Пре фодаг.-ванні некротичного
струпа виконували недрєкгомію з видаленням частини хряща в межах здорових тканин. При оголених хзящах, коли формування
грануляційної тканини було неможливим, проводили реваскулярнзадію оголеного хряща клаптем темюральної фасції на судин­
ній ніжці. Найпоширенішою причиною глибокого ошву* вушної раковини був опік полум'ям. В vds пацієнтів, у яких розвинувся
перихондрит, було діагностовано глибом опіки. Перихондрит і хоццроперихондрит вушної раковини - це дуже складне захворю­
вання, же вимагає комплексного медикаментозного лікування і швидкого оперативного втручання - дренування. В усіх випадках
наманишся зберегти оголений хрящ і -закрити його місцевими тканинами, нас

УДК: 616.61-036.12-06:/616.12-008.331.1+616.379-008.64+616.61-002-036.12/-036

Резюме. Хронічна хвороба нирок (ХХН), особливо її термінальна стадія, – серйозна проблема в сучасній медицині. Певні особливості перебігу
ХХН є у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ), цукровим діабетом (ЦД) та хронічним гломерулонефритом (ХГН). Метою дослідження було вивчити перебіг ХХН на тлі АГ, ЦД та ХГН за даними клініко-лабораторних обстежень для оцінки важкості стану пацієнтів.
Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю (ХНН) V стадії, яких було розділено на 3 групи, залежно від
наявного супутнього захворювання. У 1 групу (n – 35) увійшли пацієнти з ХНН та АГ, у 2 групу (n – 28) – пацієнти з ХНН та ЦД, у 3 групу (n – 23) –
пацієнти з ХНН та ХГН. Усім хворим проводили антропометричні, з гальноклінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналізуючи дані загального аналізу крові, у 100 % пацієнтів у всіх трьох групах зазначено зниження
рівнів гемоглобіну та еритроцитів. Також виявлено достовірне зниження рівня альбуміну (p < 0,05) та зростання рівнів сечовини (p < 0,001) і кре-
атиніну (p < 0,001), що вказувало на виражене зниження функції нирок і на значне їх ураження. Аналізуючи результати іонного складу крові, ви-
явлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону у пацієнтів ІІІ групи (ХНН та ХГН).
Висновки:
1. У всіх групах пацієнтів із ХНН V ст. на тлі супутніх АГ, ЦД чи ХГН зазначено стійку анемію, яка проявлялася прогресуючим падінням гемог-
лобіну до рівнів 86,22 ± 3,61 г/л, 83,89 ± 3,06 г/л та 83,22 ± 3,49 г/л відповідно.
2. У таких пацієнтів констатовано виражене зниження функції нирок, що проявлялося затримкою виділення продуктів білкового обміну з крові
через зниження рівнів альбуміну (p < 0,05), значного зростання рівнів сечовини (p < 0,001), креатиніну (p < 0,001) та падіння ШКФ.
3. У групі пацієнтів із поєднанням ХНН V ст. та ХГН виявлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону (p < 0,01). Таке підвищення
рівня паратгормону у сироватці крові може бути пов’язане з падінням рівня кальцію в крові таких пацієнтів та подальшим прогресуючим підвищенням рівня неорганічного фосфату і розвитку гіперфосфатемії.

 УДК 616.329/.33-002-06-07-08

Мета — проаналізувати результати діагностики та лікування ускладненої гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів діагностики та лікування 1232 пацієнтів з ускладненою ГЕРХ у Львівському обласному клінічному діагностичному центрі та лікарні швидкої медичної допомоги Святого Пантелеймона м. Львова — базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького в період із 2018 до 2023 р. Жінок було 690 (56 %), чоловіків — 542 (44 %). Середній вік пацієнтів становив (57,0 ± 4,5) року. Середній індекс маси тіла — 32,7 кг/ м 2 . Аналізували скарги й анамнез пацієнтів, тривалість симптомів, результати інструментальних досліджень (езофагогастродуоденоскопія, рентге-
носкопія шлунково-кишкового тракту зі сульфатом барію), способи та техніки операцій. Статистичний аналіз даних проведено за допомогою програми Statistica 10.0 (StatSoft).
Результати. Хворі з пептичною виразкою стравоходу отримували інгібітори протонної помпи, прокінетики. Через 4 — 16 тиж після консервативного лікування їм виконано лапароскопічну антирефлюксну операцію. У 4 хворих із пептичною стриктурою стравоходу проведено балонну дилатацію і консервативне лікування впродовж 12 тиж, у 9 хворих із верифікованим стравоходом Барретта — аргоноплазмову коагуляцію і/або радіочастотну абляцію. До операції впродовж 8 — 12 тиж усі пацієнти отримували інгібітори протонної помпи, 2 пацієнтів — після операції. У 10 пацієнтів із гострою кровотечею з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту виконано комбінований гемостаз (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією. Прооперовано лапароскопічним методом 105 пацієнтів.
Висновки. Із ускладнень ГЕРХ стравохідно-шлункову кровотечу діагностовано у 14,3 % пацієнтів, грижу стравохідного отвору діафрагми — 90,5 %, стравохід Барретта з циліндричною стовпчастою метаплазією (columnar-lined esophagus, CLE) — у 7,9 %. Виконання комбінованого гемостазу (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією дало
змогу зупинити кровотечу й підготувати пацієнтів до планового операційного втручання.
Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, стравохід Барретта, кровотеча, пептична стриктура стравоходу, діагностика, лікування.

УДК 616.26+616.329)]-007.43-036-07-08

Мета роботи: ретроспективний аналіз результатів лікування хворих з грижами стравохідного отвору діафрагми.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 322 пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) та гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ), які отримували лікування на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького у Центрі хірургії та онкохірур­гії 1 ТМО м. Львів з 2021 по 2023 р. Жінок було 182, чоловіків – 140, середній вік пацієнтів становив (54,7±3,2) року, середній індекс маси тіла – 33,5 кг/м 2 . Аналізували скарги та анамнез пацієнтів, тривалість симптомів, передопераційні інструментальні дослідження, різні способи та техніки операцій, час операції, тривалість перебування в стаціонарі, інтра- та ранні постопераційні ускладнення.
Результати. У 131 (71,6 %) пацієнта виконали лапароскопічну фундоплікацію за Ніссеном. У 37 (20,2 %) пацієнтів виконали лапароскопічну фундоплікацію за Ніссеном – Розетті; у 3 (1,6 %) – фундоплікацію за Tупе, у 1 (0,5 %) – фундоплікацію за Дором, у 6 (3,4 %) – роботичну фундоплікацію за Ніссеном. Операційне втручання відкритим способом виконано у 5 (2,7 %) пацієнтів. Ускладнення, пов’язані з ГСОД та ГЕРХ, діагностовано у 73 (24,1 %) випадках: анемію – у 21 (6,9 %), виразку Камерона з крово­течею – у 27 (8,9 %), стриктуру стравоходу – у 16 (5,3 %); CLE і стравохід Барета – у 8 (2,6 %), рак стравоходу – в 1 (0,3 %). Серед інтраопераційних ускладнень були ушкодження селезінки з кровотечею у 1 (0,5 %) пацієнта; у 1 випадку (0,5 %) – перфорація стравоходу; пневмоторакс – у 9 (4,9 %) хворих. Звуження стравохідного отвору діафрагми на рівні фундоплікаційної манжети в післяопераційному періоді – у 11 (6 %) випадках; релапароскопія – в 1 (0,5 %) випадку. 3 (1,6 %) пацієнти повторно госпіталізо­вані через 1 місяць після операції з рецидивом ГСОД і ГЕРХ.
Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми; ускладнення; діагностика; лікування.

УДК 616.366-002-036.11-06:616.14-005.6-005.7]-08-084

Мета роботи: поліпшення результатів лікування пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями шля­ хом диференційної профілактики венозних тромбозів та емболій за рахунок використання опрацьованої прогностичної моделі визначення ступеня їх ризику.
Матеріали і методи. У ході дослідження проаналізовано результати обстеження та лікування 101 пацієнта з гострим калькульоз­ ним холециститом та його ускладненнями за період з 2021 по 2022 роки на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (КНП 1 ТМО м. Львів, відділення хірургії та онкології № 2). Переважали жінки (69 осіб, 68,3 %) віком від 24 до 86 років (середній вік (59,0±15,29) років). Пацієнтів поділили залежно від виникнення ускладнень захворювання (34 хворих, 33,7 %) чи їх відсутності. Ускладнення включали здебільшого поєднання гострого калькульозного холециститу з протоковою патологією. Уся вибірка хворих підлягала клінічному, лаборатор­ ному та інструментальному дослідженню. У результаті виконаних обстежень і узагальнення даних виявлено 3 (21,4 %) випадки тромбозу в венах гомілок та суральних синусів, 2 (14,3 %) – підколінної вени, 2 (14,3 %) – поверхневої стегнової вени, 2 (14,3 %)
– загальної стегнової і 3 (21,4 %) – клубових вен. Результати. У результаті дослідження та статистичного аналізу було виокремлено 9 факторів, які мають достовірний вплив на виникнення венозних тромбозів й емболій: інтерлейкіни 1β та 4, TNF, протромбіновий індекс, загальний фібриноген, МНВ, D-димери, значення шкал Caprini і Rogers. Розроблено формули для визначення вірогідності розвитку тромботичних ускладнень з гострим неускладненим та ускладненим калькульозним холециститом відповідно. Впровадження у клініці створених об’єктиві­ зованих прогностичних моделей визначення ризику виникнення венозних тромбозів та емболій та застосування способу профі­лактики у пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями дало змогу сигніфікантно знизити частоту цих ускладнень загалом з 32,7 % до 11,5 %, при неускладнених випадках з 12,1 % до 5,1 % та при ускладнених – з 43,8 % до 15,4 % (р<0,05).
Ключові слова: гострий калькульозний холецистит; ускладнення; венозні тромбози та емболії; тромбоз глибоких вен; тромбоем­ болія легеневої артерії; спосіб оцінки ступеня ризику.