Глутамат натрію (лат. Monosodium glutamate) або мононатрієва сіль глутамінової кислоти (Е621) – одна з найпоширеніших харових добавок, що використовується для посилення смакових відчуттів і поліпшення органолептичних властивостей їжі. Відколи у 1907 році професор Токійського імператорського університету Кікунае Ікеда вперше виділив глутамат натрію за допомогою гідролізу пшеничного білка і виявив його здатність підсилювати природні смакові якості їжі, які втрачаються при обробці і зберіганні, глутамат натрію, відомий також як харчова добавка Е621, почав використовуватися в більшості сучасних харчових технологій з метою підсилення смаку та аромату. Сумніви щодо безпеки застосування глутамату натрію в якості харчової добавки вперше виникли в 1968 році, після публікації в британському медичному журналі даних про те, що натрієва 
сіль глутамінової кислоти може бути причиною багатьох хвороб [1, 2] . Ці патологічні прояви були об’єднані терміном “синдром китайського ресторану”, симптомами якого є різкий біль у шлунку, грудях, голові, почервоніння обличчя, підвищення температури тіла, посилене потовиділення [2, 3]. Було проведено велику кількість досліджень у багатьох країнах, однак єдиної думки щодо безпечної дози глутамату натрію немає [4, 5].
В Україні глутамат натрію внесли до переліку дозволених харчових добавок лише у 2000 році після прийняття постанови Кабміну № 342 від 17 лютого 2000 року. 

Глутамат натрію використовується в більшості харчових технологій, і кількість його вживання має практично неконтрольований характер. На сьогодні немає достовірних даних щодо доз та умов, за яких глутамат натрію, що вживається в їжу постійно у вигляді добавки Е621, може спричиняти шкідливий вплив на здоров’я. Дослідження, проведені до 2000 року, показали, що надлишок глутамату може провокувати розвиток гіпертонії та інсультів, хвороби Альцгеймера і аномалій розвитку нервової системи, ерозійних уражень слизової оболонки шлунку та збільшення маси тіла [6, 7, 8]. При цьому відсутні дані щодо рівня ендогенної інтоксикації організму при тривалому вживанні глутамату натрію в значних кількостях [9].На сьогодні з’ясовано, що глутамат натрію чинить токсичний вплив на тканини зубів [10], слинних залоз [11, 12, 13], підшлункової залози [14, 15], товстої кишки [16, 23], печінки [17, 18], спричиняє пошкодження статевої системи [19, 20]. Викликає інтерес науковців і механізм токсичної дії харчової добавки Е621 на організм людини і тварин [21, 22, 24]. Протягом часу, що глутамат натрію був дозволений і активно використовувався в харчовій промисловості, в наукових дослідженнях було доведено, що тривале його застосування пов’язане із розвитком низки патологічних станів, зокрема метаболічного синдрому, цукрового діабету, дисліпідемії та ожиріння, гіпертензії та інших захворювань серцево-судинної системи [28], нейроендокринних порушень, депресії, тривожності [29, 30], порушень з боку сечової та репродуктивної систем [25], захворювань печінки [22, 26] та алергічних реакцій [24]. Окрім того, повідомлялося про здатність глутамату натрію призводити до пошкоджень ядер клітин, проявляючи таким чином генотоксичність [26]. Мутації генів потенційно спричиняються до розвитку патологічних станів, неврологічних дефектів, метаболічних порушень і неоплазій [31], які можуть проявлятися і в наступних поколіннях [32].

З метою розробки адекватної схеми медикаментозної корекції ушкоджень тканин пародонтального комплексу на тлі тривалої дії опіодного анальгетика налбуфін проведено експериментальні дослідження з використанням лікарських засобів пентоксифіліну і цефтріаксону. Дослідження проведено на щурах-самцях (24), які були розподілені на 3 групи. І група – контрольна. ІІ група – уведення щурам опіоїдного анальгетика у зростаючих дозах упродовж 10 тижнів, де початкова доза становила – 0,212 мг/кг, 9-10 тижні – 0,283 мг/кг. ІІІ група – уведення пентоксифіліну (7-10 тижні) і цефтріаскону (9-10 тижні) у дозуванні 2,86 мг на тлі 10-тижневого опіоїдного впливу (від 0,212 до 0,283 мг/кг). Для проведення гістологічних досліджень здійснювали забір фрагментів зубощелепного сегменту щурів, із застосуванням комплексної декальцинації твердих тканин зубного органа. Проведені мікроскопічні дослідження у тварин при 10-тижневій дії опіоїду вказували на виражені запально-дистрофічні зміни в тканинах пародонту, які проявлялися некротичними змінами у слизовій оболонці ясен, дистрофічним ушкодженням періодонту та судинними розладами. Медикаментозна корекція пентоксифіліном і цефтріаксоном на тлі десятитижневої дії опіоїду зумовлювала протективний вплив на мікроструктурну організацію тканин пародонту щурів. Хоча, повного відновлення структур пародонта у порівнянні з контролем не відбувалося, однак, застосування етіопатогенетичного лікування сприяло певній стабілізації проявів запального процесу. Результати досліджень свідчили, що застосування пентоксифіліну і цефтріаксону запобігало генералізованому прогресуванню дистрофічних змін у пародонті при довготривалій дії опіоїду, порівняно з виявленими патологічними змінами в тканинах пародонту у тварин за умов десятитижневого введення опіоїда без використання коригуючого впливу. 

Найважливіше значення в репродуктивній медицині належить народженню здорових дітей, що необхідно для продовження життя майбутніх поколінь та залежить від здоров’я матері – насамперед стану її репродуктивної системи. На жаль, згідно з недавніми дослідженнями ВООЗ, приблизно 8-10 % пар так чи інакше стикаються з проблемами, пов'язаними з фертильністю, а це означає, що близько 75 мільйонів пар у всьому світі страждають непліддям [1, 2]. Кожну секунду безплідна пара звертається за медичною допомогою [3]. В Україні налічується близько 20 % безплідних шлюбів, тобто це кожна п'ята сім'я в країні. Непліддя є однією з актуальних проблем, від якої сьогодні потерпає людство. Це одна із складних сучасних медичних, соціально-економiчних та демографічних проблем як для подружжя, так i для будьякої держави світу. Тому не дивно, що ВООЗ та ООН відносять проблему непліддя до хвороб людської цивілізації [4]. З численних наукових досліджень достовірно встановлено, що непліддя виникає під впливом значної кількості внутрішніх та зовнішніх чинників. Тому можна стверджувати, що непліддя в жінок є не самостійним захворюванням, а є поширеним поліетіологічним симптоматичним комплексом інших захворювань організму [5, 6, 7]. Серед усіхпричин жіночого непліддя в Україні трубно-перитонеальний фактор становить 20-30 %, а в Європі – до 75 % [8]. У низці випадків вказаний чинник є результатом запальних процесів, що призводять до повної або часткової непрохідності маткових труб, внаслідок облітерації чи перегинів їх стінок, які обумовлені перитубарними і/або яєчниковими зрощеннями [9]. Запальний процес маткових труб та очеревини розвивається під дією різноманітних мікробних чинників [10]. Особливу зацікавленість серед спеціалістів різного профілю, а першочергово – серед акушерів-гінекологів – викликає вплив надмірного вживання алкоголю та наркотичних середників на жіночу репродуктивну систему [11]. У закордонній літературі трапляються дані щодо порушення репродуктивних функцій, менструального циклу, розвитку менопауз, спричинених тривалим вживанням опіоїдів [12]. Надмірне вживання наркотичних засобів, поширеність наркозалежності, застосування сучасною медициною опіоїдів з лікувальною метою створює необхідність ретельного вивчення дії опіоїдів на організм осіб жіночої статі, насамперед, нак органи репродуктивної системи, оскільки незважаючи на успіхи, досягнені в діагностиці та лікуванні, жіноче непліддя є актуальною проблемою [13]. 

Серцево-судинні захворювання тривалий час залишаються основною причиною смертності у всьому світі [1]. У 2019 році від серцево-судинних  захворювань померло близько 17,9 мільйонів людей, що становить 32 % усіх смертей у світі. У країнах з низьким та середнім рівнем доходу, частка смертей від серцево-судинних захворювань складає понад 75 %. За даними дослідження Глобального тягаря хвороб (Global Burden of Disease, GBD) за 2019 рік, смертність від серцево-судинних захворювань в Україні становить 64,3 % [2]. Згідно зі звітом Європейської асоціації кардіологів (European society of cardiology, ESC) рівень смертності від серцевосудинних захворювань в Україні в 1,8 раза вищий серед чоловіків, аніж жінок (дані 2017 року).Морфометричні параметри є важливою складовою в оцінці анатомії серцево-судинної системи. Розміри вінцевих артерій є основою для вибору методу втручання (відкритого кардіохірургічного чи ендоваскулярного) та відповідного забезпечення (провідників, катетерів, стентів) [3]. Використання внутрішньосудинного ультразвуку (intravascular ultrasound, IVUS) для проведення морфометричного дослідження дозволяє провести вимірювання з люменальної поверхні судини, що забезпечує високу вірогідність обчислень [4]. Морфометричні параметри та їхня кореляція з віковими та антропометричними показниками суттєво відрізняються між континентами та країнами, причиною чому є варіабельність антропометричних показників та різні методики вимірювання. Згідно з аналізом фахової літератури, дослідження такого плану в Україні практично не проводилися, адже методика IVUS є досить модерною на наших теренах [5].

Розповсюджений гнійний перитоніт (РГП), спричинений деструктивними формами апендициту, – одна з вагомих проблем екстреної дитячої хірургії та інтенсивної терапії [1]. Несприятливий перебіг даної патології може спричинити розвиток абдомінального сепсису, смертність від якого залишається високою, не дивлячись на вагомий прогрес в антибіотикотерапії невідкладних станів, впровадженні нових методик хірургічного ведення даної групи пацієнтів. Прогноз при РГП значною мірою залежить від якості та вчасності проведеної інтенсивної терапії, спрямованої на запобігання розвитку системної запальної реакції організму (SIRS – systemic inflammatory response syndrome), що, своєю чергою, приводить до синдрому поліорганної недостатності (MODS – multiple organ dysfunction syndrome) та несе загрозу для життя дитини [2, 3, 4]. В умовах інтоксикації, гіпоксії, важких порушень водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги і, відповідно, всіх видів обміну, перенапруження та зриву адаптаційних реакцій організму, неминучим є негативний вплив на стан клітин крові з порушенням внутрішньоклітинного метаболізму, змінами ультраструктури. З одного боку, ці зміни будови і функції є наслідком критичного стану, з іншого – причиною порушення газообміну, змін реактивності та декомпенсації функції органів і систем.