Мета. Порівняти клініко–діагностичну інформативність при гострому некротичному панкреатиті комп’ютерно–томографічних індексів Balthazar і Mortele (модифікованого) на підставі ретроспективної оцінки їх кореляції з основними клінічними параметрами.
Матеріали і методи. У 30 пацієнтів ретроспективно порівняно клінічний перебіг гострого некротичного панкреатиту і інформативність комп’ютерно–томографічних індексів.
Результати. Середньотяжкий гострий панкреатит за індексом Balthazar був у 11 (36,7%), тяжкий – у 19 (63,3%) пацієнтів, проте за індексом Mortele середньотяжкий перебіг захворювання підтверджено у 5 (16,7%), тяжкий – у 25 (83,3%), тобто у 6 (54,5%) пацієнтів, або у понад половини, ретроспективно середньотяжка форма перекваліфікована на тяжку форму гострого панкреатиту. Загалом середня кількість балів за модифікованим індексом була дещо більшою, ніж за індексом Balthazar: 8,4 ± 1,61 і 7,4 ± 1,73 відповідно (p<0,05). Це зумовлено врахуванням ізольованих та поєднаних екстрапанкреатичних уражень у 24 (80%) пацієнтів: ексудативного плевриту (24), тромбозу ворітної печінкової вени (1). Рекатегоризація за індексом Mortele середньотяжкого гострого панкреатиту за індексом Balthazar привела до зменшення частки пацієнтів, яким виконували пункційне дренування під ультразвуковим наведенням або оперативне втручання, з 63,6 до 40% (p>0,05). У частоті застосування хірургічного лікування тяжкого гострого панкреатиту за індексом Balthazar і за індексом Mortele не виявлено відмінностей – 78,9 і 80% відповідно, аналогічно мініінвазивне дренування було неефективним у 44,4 і 36,4% пацієнтів відповідно.
Висновки. Обидва комп’ютерно–томографічні індекси загалом однаково добре корелювали із клінічним перебігом тяжкого гострого некротичного панкреатиту і частотою застосування різних методів хірургічного лікування.
Ключові слова: гострий некротичний панкреатит; тяжкість панкреатиту, комп’ютерно–томографічний індекс Balthazar; модифікований комп’ютерно–томографічний індекс Mortele.

 Introduction. Almost all patients, who have experienced acute manifestations of COVID-19, regardless of the severity of the acute phase of the disease, are only at the beginning of a long way to recovery. According to experts, SARS-CoV-2 infection should affect almost 80% of the world's population, so all these patients to a greater or lesser extent will need a rehabilitation of certain manifestations of postcovid syndrome.

Purpose: to study the effectiveness of rehabilitation program and the dynamics of cognitive impair- ment and manifestations of chronic fatigue syndrome in patients after coronavirus disease.

Methods: The study design included 60 patients after SARS-Cov-2 infection. Among the examined patients there were 26 (43,3%) women and 34 (56,7%) men. An average age of the patients was 43,9±1,08 years. Patients were referred to the Department of Physical Rehabilitation after corona- virus disease with chronic fatigue and cognitive disorders syndromes. Accordingly, all patients, who participated in the study, were divided into two groups: group I - 28 patients with a general condition of moderate severity at the hospital stage and 32 patients - group II, with severe course of the disease and oxygen demand at the hospital stage. Depending on the duration of rehabilitation, two observation periods were used - on the 7th and 14th day of rehabilitation program.

Results: It has been proven, that patients, who didn’t need oxygen, were complaining about anos- mia, cephalgia, cognitive impairment, increased anxiety and fatigue. Dysgeusia, dyssomnia, and depression were more common in patients, requiring oxygen therapy at the hospital stage. Rehabil- itation program eliminated cognitive dysfunction, depression, cephalgia, drowsiness and dyssom- nia on the 7th day in patients, who did not require oxygen therapy (p>0,05), and in patients, who needed oxygen therapy - on the 14th day of the rehabilitation program (p>0,05). However, 2 (6,3%) and 3 (9,4%) patients, who needed oxygen therapy, even after 14 days of rehabilitation had mani- festations of minor recurrent headache and drowsiness.

Conclusion: Thus, patients after coronavirus disease, who needed oxygen therapy at the hospital stage, need long-term rehabilitation program.  
Keywords: postcovid syndrome, anxiety, depression, drowsiness, rehabilitation 

Мета. Окреслити оновлені підходи до хірургічного лікування пацієнтів із гострим панкреатитом у розвиток положень консенсусу Атланта–2012 та настанов Всесвітнього товариства з невідкладної хірургії.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування пацієнтів у Львівському міському панкреатологічному центрі. Використано загальноклінічні, лабораторні, біохімічні, променеві, інструментальні, патоморфологічні, бактеріологічні, рН–метричні, цитоморфологічні та математично–статистичні методи.
Результати. Встановлено, що місцеві ускладнення гострого панкреатиту виникають у вигляді як одиночних, так і множинних та поєднаних патологічних процесів. Для діагностики захворювання запропоновано діагностичний алгоритм з урахуванням найбільш інформативних (за критеріями «чутливість», «специфічність» та «діагностична ефективність») показників. Опрацьовано власні предиктори тяжкості захворювання – візуальний, рН–метричний, цитоморфологічний та бактеріологічний. Ураховуючи значення раннього ентерального харчування, запропоновано методики його череззондової трансінтестинальної реалізації, доведено їх ефективність. Напрацьовано способи аналгезії без препаратів–опіатів та з мінімізацією інвазивного шляху введення ліків. Описано хірургічну тактику з використанням мініінвазивних та стандартних операційних технологій.
Висновки. Оновлені підходи до діагностики та лікування гострого панкреатиту базуються на здобутках міжнародної та української хірургічної панкреатології.
Ключові слова: гострий панкреатит; Атланта–2012; нові підходи; лікування.

Предметом досліджень інфекційних процесів за сучасних умов все частіше стають випадки, пов’язані з мультирезис­тентною флорою. Етіологічні чинники, що представлені грамнегативними патогенами групи ESKAPE, у багатьох випадках корелюють із тяжким перебігом та незадовільними клінічними і мікробіологічними результатами лікування інфекційних хірургічних ускладнень, у тому числі й при поширених наразі бойових травмах. Відповідно, емпірична антибіотикотерапія в поєднанні з хірургічним лікуванням складає основу менеджменту зазначеної категорії пацієнтів, а підбір схеми протимікробного лікування слід здійснювати з урахуванням складної бактеріальної етіології хірургічної інфекції, активності та доступності компонентів антибіотикотерапії.

Стаття присвячена ефективності проведення післяопераційного знеболювання в хірургічних стаціонарах України. Описано багатоцентрове дослідження ефективності післяопераційного знеболення в Україні з використанням парацетамолу в хірургічних стаціонарах – “РОЗУМ”. Визначено ефективність мультимодальної аналгезії та інших методів знеболювання в післяопераційному періоді. Виявлено предик­тори виникнення неадекватного знеболювання хірургічних хворих, оцінено ризики розвитку больового син­дрому у хірургічному стаціонарі. Проведено оцінку використання парацетамолу в схемах мультимодаль­ної аналгезії в післяопераційному періоді.

У цьому клінічному дослідженні порівнювали ефективність Парацетамолу +ММА, НПЗП + опіоїди та опіоїдів у лікуванні болю, пов’язаного з хірургічними втручаннями. Біль, який відчуває пацієнт, є, як правило, різної інтенсивності, що вимагає призначення препаратів та схем, здатних боротися з помірним та інтенсивним болем. Станом на сьогодні парацетамол залишається найчастіше вживаними препаратом для знеболення з добовою дозою до 4000 мг [4]. Для збільшення ефективності даних препаратів їх часто комбінують з центрально діючими опіатними анальгетиками, такими як кодеїн або гідрокодон. Останні, хоч і мають адитивну дію, також помітно збільшують частоту побічних ефектів [20]. Результати даного багатоцентрового подвійного дослідження Багатоцентрове дослідження ефективності післяопераційного знеболення в Україні з використанням Парацетамолу в хірургічних стаціонарах – "РОЗУМ". Чутливість обраної моделі болю підтверджується тим фактом, що обидва види активного лікування були достовірно ефективніші, ніж опіоїдів. При оцінці показників тяжкості й ослаблення болю в кожній із точок часу, так само як і при оцінці сумарних 4 і 6год показників, ефективність схеми Парацетамолу+ММА чітко перевищувала показники у групах опіоїдів та НПЗП+опіоїди. Парацетамол у складі ММА переносився добре. Частота ускладнень у трьох групах склала 10, 10 і 14 % відповідно. Найчастіше спостерігалися побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту; їх часто-та була однаковою при всіх трьох видах терапії. При виконанні цього дослідження в кожному з 20 медичних центрів були задіяні спеціально навчені медсестри. Валідність отриманих результатів пов’язана з великою кількістю чинників. Найважливішим з них є той факт, що всі медичні сестри були спеціально навчені і перебували під управлінням однієї науково-дослідної групи. Ми об’єднали дані, отримані в різних медичних центрах, оскільки, незважаючи на географічне розділення місць дослідження, в кожному з них за основу було взято один і той же протокол дослідження і однакову структуру проведення дослідження. Можливість об’єднання даних була також підтверджена статистично, оскільки показники ефективності,зареєстровані в різних дослідницьких центрах, були узгоджені між собою. Порівнянність і поєднуваність даних, отриманих у семи дослідних центрах, є хорошим аргументом на користь того, що дані цього дослідження можуть бути поширені на загальну популяцію всіх пацієнтів, що піддаються вищезгаданим видам оперативних втручань.

Висновок. Парацетамол (Інфулган) для післяопераційного знеболення може з успіхом використовуватися в практичній роботі відділень ІТ та профільних хірургічних відділеннях при різних інтенсивностях больового синдрому, а безпечною добовою дозою є 4 грами і тривалість використання до повного купірування больового синдрому. Даний препарат володіє власним достатньо вираженим знеболюючим ефектом. А його використання в схемі ММАяк базового компонента дає достатній ефект у лікуванні больових відчуттів у ранньому після-операційному періоді. Преемптив-аналгезія з Парацетамолом (Інфулганом) за 30 хв до операції сприяє:●стабільнішому рівню знеболення;●зниженню загальної дози опіоїдних анальгетиків;●менш вираженій стрес-реакції;●меншій інтенсивності болю в ранньому після -операційному періоді