Актуальність теми дослідження професійних ризиків емоційного вигорання персоналу екстреної медичної допомоги зумовлена щоденною
роботою в умовах екстремальних ситуацій, що супроводжуються високим емоційним навантаженням. Постійний стрес, перевтома, обмежені ресурси
та необхідність прийняття термінових рішень сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання серед працівників екстреної медичної допомоги.
Метою дослідження є аналіз професійних ризиків виникнення емоційного вигорання серед персоналу екстреної медичної допомоги.

УДК 615.15:159.954.3

У сучасних умовах розвитку сфери охорони здоров’я посилення доказової медицини та зростання етичних вимог до фармацевтичної діяльності комунікація між фармацевтом і пацієнтом набуває надзвичайної ваги. Фармацевт виконує функції не лише реалізатора ліків, а й медичного консультанта, який здатен впливати на вибір пацієнта, зміну його поведінки, дотримання режиму лікування. Ефективний вплив у цій взаємодії реалізується через низку мовленнєвих стратегій, що мають психолінгвістичну природу. «Безумовно, невисокий рівень комунікативної компетентності, вмінь та навичок ділового спілкування негативним чином впливає на ефективність професійної діяльності фахівців фармацевтичної галузі».

Санітарна грамотність відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного контролю діабету та покращенні якості життя пацієнтів. Недостатня обізнаність може спричинити низьку прихильність до лікування, що, у свою чергу, підвищує ризик розвитку таких ускладнень, як серцево-судинні захворювання, нефропатія, ретинопатія та полінейропатія. Крім того, неправильне застосування медикаментів або ігнорування рекомендацій лікаря може стати причиною різких коливань рівня глюкози, що становить загрозу для здоров’я та життя хворого. Проблема недостатньої санітарної грамотності стосується не лише медичної сфери, а й має значний соціально-економічний вплив. Зростання кількості ускладнень серед пацієнтів із цукровим діабетом призводить до збільшення витрат на їхнє лікування, підвищення рівня госпіталізацій та необхідності тривалого медичного спостереження. Впровадження ефективних освітніх програм для пацієнтів сприятиме не лише покращенню їхнього здоров’я, а й зменшенню навантаження на систему охорони здоров’я.

УДК: 611.814.1

Вступ
Проблема ожиріння та пов’язаних із ним нейроендокринних порушень є однією з найактуальніших у сучасній медицині. За даними ВООЗ за 2022 рік, понад 2,5 млрд людей у світі мають надлишкову вагу, з яких 890 млн страждають на ожиріння. Серед дорослого населення віком від 18 років 43% мають надлишкову масу тіла, тоді як у1990 році цей показник становив лише 25% [1]. Зростаюча поширеність ожиріння спостерігається як у розвинених країнах, так і в тих, що розвива-ються. Важливу роль відіграють низька фізична активність, стресові фактори та особливості хар-чування [2]. Одним із найпоширеніших компонентів сучасної їжі є глутамат натрію — підсилювач смаку, що широко застосовується у харчовій промисловості. У Японії він визнаний п’ятим смаком — «умамі» — поряд із солодким, солоним, кислим та гірким [3]. Хоча Управління з продовольства та медикаментів США (FDA) вважає його безпечним у допустимих дозах, наукова дискусія щодо його потенційного впливу на здоров’я залишається відкритою. Деякі дослідження свідчать про можливі позитивні ефекти, зокрема профілактику серцево-судинних захворювань шляхом зменшення споживання натрію хлориду у комбінації з глутаматом натрію [4, 5] або поліпшення секреції слини при його вживанні [6].
Разом із тим, численні дослідження підтвер-джують негативний вплив надмірного вживання глутамату натрію. Було доведено його роль у роз-витку ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки шлунка [7], погіршенні когнітивних фу-нкцій [8], негативному впливі на сечовидільну [9], лімфатичну [10], імунну [11] та репродуктивну системи [12]. Також встановлено, що тривале над-мірне споживання глутамату може спричиняти патофізіологічні зміни, характерні для гіпертонічної хвороби [13] та хвороби Альцгеймера [14].
Важливу роль у реалізації ефектів глутамату відіграє гіпоталамус — центральна структура, що регулює апетит, спрагу, енергетичний баланс, терморегуляцію та циркадні ритми [15, 16]. Наприклад, преоптична зона відповідає за терморегуляцію [17], паравентрикулярне ядро — за харчову поведінку [18], аркуатне ядро [19] та сірий горб — за енергетичний обмін [20]. Порушення структурної цілісності гіпоталамічних ядер може призвести до ожиріння, діабету, аменореї та інших тяжких патологій [21].
Сучасні дані підтверджують, що нейрозапалення гіпоталамуса є ключовим механізмом у розвитку ожиріння. Воно розвивається ще до підвищення маси тіла та супроводжується активацією мікроглії, збільшенням концентрації насичених жирних кислот і порушенням бар’єрних функцій гематоенцефалічного бар’єру [22–27]. Важливу роль відіграють також макрофаги, астроцити та мікроглія, які вивільняють прозапальні цитокіни та сприяють формуванню хронічного запалення [28–35]. Це призводить до дисфункції нейронів, стресу ендоплазматичної сітки та мітохондріальних ушкоджень [36–38], що, своєю чергою, змінює передачу сигналів лептину та інсуліну, сприяючи розвитку метаболічних розладів.

УДК 616.716.4-001.5-038

Вступ.За даними статистики, розлади скронево-нижньощелепних суглобів нарізних стадіях виявляють у25–65% дорослого населення. Будь-яка патологія, яка не дозволяє правильно функціонувати цій складній системі, що складається зі зв'язок, м'язів, кіс-ток черепа і хрящів, називається дисфункцією СНЩС.Картина клінічних проявів дисфункції СНЩС визначається безліччю факторів, що значною мірою ускладнює процеси діагнос-тування та усунення захворювання. Саме тому дане захворювання відноситься до числа мультидисциплінарних. При необхідності методи лікування можуть з'єднуватися і взаємодоповнювати один одного. А для коректного лікування СНЩС, як правило, залучаєть-ся відразу кілька фахівців: ортопед-гнатолог, ортодонт, терапевт, хірург. І в окремих випадках може знадобитися допомога психоте-рапевта. Захворювання СНЩС стають дедалі частішими, і, нажаль, їх часто плутають з «класичними» мануальними дисфункціями (дислокація диска, міофасціальні больові синдроми).Питання патології скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС) для сучасної стоматології є актуальним у зв’язку з поширеністю й різноманітністю її клініки. Захворювання СНЩС часто нагадують патологічні процеси, якими займаються фахівці різних спеціаль-ностей, що вимагає від стоматологів особливого підходу як в обстеженні, так і у виборі лікувальної тактики щодо цієї категорії паці-єнтів. Багато клініцистів концентрують увагу на порушенні розвитку тканинних структур суглоба як одного з провідних факторів розвитку патології СНЩС. Такі зміни характерні й для дисплазії сполучної тканини. Тому вивчення змін структур СНЩС і обмінних процесів організму на тлі системної патології є перспективним напрямком у стоматології.Мета роботи: визначення вмісту маркерів стану кісткової та хрящової тканини у пацієнтів із травмою СНЩС у різні терміни після травмування та їх діагностичну цінність щодо виникнення СНЩС розладів у віддалені терміни. Матеріал і методи. Обстежено 27 пацієнтів із ушкодженням СНЩС, які перебували на лікуванні у відділенні щелепно-лицевої хірургії Львівської обласної клінічної лікарні упродовж 2020-2023 років, віком від 20 до 38 років, чоловічої статті, яким проводили визначення вмісту маркерів стану кісткової та хрящової тканини.Результати та їх обговорення. Своєчасна діагностика ушкоджень СНЩС, а також визначення ймовірності прогресуван-ня деструкції кісткової та хрящової тканин є важливим компонентом у визначенні лікувальної тактики. На час госпіталізації у 15 (55,6%) пацієнтів був перелом кута нижньої щелепи, у 6 (22,2%) – перелом тіла нижньої щелепи і також у 6 (22,2%) – перелом виросткового відростка та у всіх пацієнтів стверджена наявність гемартрозу, яка підтверджена за даними УЗД-діагностики. При контрольному обстеженні, у 12 (44,4%) пацієнтів відмічені дегенеративні зміни суглобового хряща і також у 12 (44,4%) виявлена адгезія суглобового диска (СД), у 7 (25,9%) – діагностована наявність остеопорозу і деформація СД. Прогнозування виникнення та розвитку дегенеративних змін у СНЩС є важливим у пацієнтів із травмою нижньої щелепи. Результати нашого дослідження пока-зали, що рівні ПІД, ДПІД, а починаючи із 21-ої доби рівні СОМР, дозволяють прогнозувати ці зміни. Такі результати не є несподіва-ними, оскільки дані літератури свідчать, що зростання рівнів ПІД і ДПІД асоціюється із деструктивними змінами хрящової тканини у пацієнтів із ревматоїдним артритом, остеоартриту СНЩС, а також із спонділоартритом та сакроіліїтом [2].Висновки. Оцінка біохімічних маркерів сполучної тканини в пацієнтів з патологією СНЩС має бути включена до схеми їх обстеження. А лікуванням і реабілітацією таких пацієнтів повинні займатися профільні фахівці в тісній співпраці із стоматологами