Aim: To carry out a holistic structured reconstruction of the Ukrainian scientific discourse of the 1990s and the first quarter of the XXI century on the development
of medical education in foreign countries on the basis of the developed meta-analysis programme.
Materials and Methods: the developed meta-analysis programme integrates the general meta-analysis methodology and methods of monographic and
relevant analysis, discourse analysis, content analysis, historiographic, paradigmatic, and phenomenological analysis. These tools have been used to analyse
three samples of scientific papers on the development of national medical education systems that appeared in Ukraine in the 1990s and the first quarter of
the twenty-first century: the general population (the total number of papers is about 1450); a sample population (380), and a representative sample (70).
20 bibliographic indexes were processed to determine the general population (GP – total number) of scientific papers published in 1991-2024. A search was
conducted via the Google engine using a combination of three groups of keywords that denoted: a) the type of publication (monograph, dissertation, article);
b) the subject of the study (development of medical education abroad; training of doctors/nurses abroad, etc.);c) a list of countries and regions.
Conclusions: the results of the study showed that the historiography of the problem mentioned above has a pronounced interdisciplinary, multi-level, specialityoriented character.The analysis of the dynamics of scientific knowledge accumulation has shown that the researchers have moved away from studying foreign
experience of vocational training of healthcare professionals through the prism of its use in Ukraine under the influence of European integration processes and
have begun to study national medical education systems as a separate subject. The focus of scientists’ attention was revealed to be drawn to the study of trends
in the development of national medical education systems, related to decentralisation of management, strengthening of university autonomy, requirements
for the selection of applicants, etc.

УДК: 81'42:316.774

Запропоновано визначення медійного дискурсу шляхом виокремлення його ключових ознак як категорії комунікації, породженої засобами масової інформації. Для досягнення мети розглянуто медійний дискурс як складний знак та проаналізовано його знакодію (семіозис); з опорою на соціосеміотичний підхід до аналізу дискурсу виокремлено характерні ознаки цього дискурсу та визначено його як підтип інституційного дискурсу; подано тлумачення основних одиниць метамови. Визначено, що медійний дискурс породжується
різними агентами (і медійними продуцентами – інституціями та особистостями – і реципієнтами; становить сукупність різних мовленнєвих жанрів, утілених у текстах, що є складними знаками, знакодія яких характеризується кодовим, інформаційним та культурним вимірами; спрямований на інтеракцію. Встановлено, що медійний дискурс – складний знак, знакодія якого відбувавється в інформаційному просторі і який характеризується кодовим, інформаційним та культурними вимірами. 

УДК 004.738.5:316.774

Новітні жанри медіа або мережні жанри1 характеризуються мультимедійністю, гіпертекстуальністю та інтерактивністю. Цими ознаками вони відрізняються від традиційних ЗМІ. Класичні чи то традиційні жанри долають мультимедійний бар’єр і успішно трансформуються. При цьому з’являються нові жанри, що взаємодіють з традиційними, сприяючи інтелектуалізації життя у мережі. Жанровий аналіз поєднує підходи різних мовознавчих та супутніх студій, що дозволяє виявити гомогенні та гетерогенні риси жанрів в синхронії та діахронії. У контексті актуальних парадигм, в синкретизмі мовознавчої та соціологічної інтерпретацій генологія виявляє динаміку розвитку й подібності та відмінности між жанрами. Розвиток кожного жанру – це природний, динамічний, дифузійний процес, який відображає різні сфери життя. Питання аналізу жанрів пов’язане з їхньою мінливістю та контекстуальністю. Жанри не є статичними, і не завжди чітко окреслені; вони можуть еволюціонувати з часом і змінюватися відповідно до змін у комунікативних практиках і в технологічних можливостях. Розуміння мережевих жанрів вимагає визнання їхньої динамічної, мінливої природи, що дозволяє адаптацію та інновації. Попри відносну сталість жанрів сучасні генологічні розвідки наголошують на їхній еволюційній природі та зазначають, що зміни в суспільстві, соціальних ситуаціях, контекстах, їхня інтерпретація та реінтерпретація спричиняють модифікацію жанрів та навіть стирання меж між ними. За допомогою сучасних медійних жанрів, що потребють цифрових технологій, інформація генерується в режимі реального часу, персоналізується її надання споживачеві, який таким чином має можливість брати участь у її творенні та впливати на процес колективної медіатворчости. Одним з яскравих прикладів новітнього гібридного жанру став подкаст як спадкоємець блогу. Мета розвідки – критично проаналізувати існуючі класифікації сучасних мережних2 жанрів, та обґрунтувати підхід, що дасть можливість згрупувати досліджувані жанри з опрою на низку ключових параметрів.

UDC 378:61:355.(063)(477)

У статті пропонується стратегічна основа для реінжинірингу медичної освіти відповідно до сучасних імперативів охорони здоров’я. Беручи до уваги педагогічні принципи, котрі базуються на доказах, та спираючись на передовий світовий досвід, ця основа об’єднує технологічну інтеграцію, оцінювання на основі компетенцій, міжпрофесійну освіту та орієнтований на пацієнта підхід.

Підготовка лікарів XXI ст. вимагає зміни парадигми від традиційних дидактичних моделей та динамічної, міждисциплінарної чи компетентнісної освітньої структури. Інтегруючи ранній клінічний досвід, передові технології моделювання, цифрові інструменти та глобальні перспективи охорони здоров’я, сучасна медична освіта повинна цілісно розвивати як технічні, так і гуманістичні компетенції. Підкреслюючи етичну чесність, культурну компетентність, дослідницьку грамотність та благополуччя лікарів, цей багатогранний підхід забезпечує виховання адаптивних, співчутливих та прогресивних клініцистів, здатних орієнтуватися в складнощах сучасних систем охорони здоров’я та задовольняти потреби різних груп пацієнтів.

Метою статті є дослідити роль проблемного навчання (ПН) у формуванні навичок критичного мислення в медичній освіті, а також оцінити його ефективність у порівнянні з традиційними методами викладання. Для
досягнення поставленої мети використано системний аналіз наукової літератури, включаючи теоретичні праці, результати емпіричних досліджень, систематичних оглядів і метааналізів. Особливу увагу приділено впливу ПН на розвиток клінічного мислення, прийняття рішень на основі доказів, а також
формування навичок самостійного навчання.
Результати дослідження свідчать, що ПН сприяє підвищенню залученості студентів до навчального процесу, розвитку комунікативних і міжособистісних навичок, формуванню вмінь працювати в команді та ефективно розв’язувати клінічні завдання. ПН демонструє особливу ефективність при інтеграції з навчанням на основі клінічних випадків, створюючи умови для поглибленого засвоєння знань і їх практичного застосування. Однак рівень ефективності залежить від ряду чинників — академічної підготовки студентів, професійної
компетентності фасилітаторів, а також організаційної підтримки з боку закладу освіти.
Практичне значення дослідження полягає у виокремленні ключових умов для успішного впровадження ПН: створення структурованого навчального середовища в малих групах, залучення автентичних клінічних сценаріїв,  Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2025, № 3 (143) проведення підготовки викладачів. Окрема увага приділяється проблемі оцінювання результатів навчання — наголошується на необхідності розробки інструментів, що дозволяють якісно оцінити рівень критичного мислення, а не
лише засвоєння фактологічного матеріалу. У висновках стверджується, що інтеграція ПН у сучасні навчальні
програми відповідає концепції компетентнісного підходу в медичній освіті, сприяє підготовці майбутніх лікарів до викликів клінічної практики, а також формує основи для безперервного професійного розвитку. У перспективі доцільним є розширення міждисциплінарного підходу, включення соціогуманітарних компонентів у підготовку медиків, а також вдосконалення методик оцінювання та фасилітаторського супроводу.