In spite of significant advances in diagnosis of prostate cancer (PCa), the detection and differential diagnosis of metastatic lymph node involvement remains an important clinical dilemma in a large number of cases. Contrast-enhanced abdominal computed tomography and magnetic resonance imaging (MRI), in part when using T1-weighed images (T1-WI and T2-WI), allow evaluating indirectly the presence of invasion in regional lymph nodes by assessing their diameter and morphology. Nonetheless, these techniques do not appear to be sufficiently sensitive for direct identification of lymph nodes with metastatic lesions. Aim: To study the significance of the apparent diffusion coefficient (ADC) of diffusion-weighted MRI in detection of metastatic lymph node involvement in PCa patients. Materials and Methods: The study involved 35 patients with histologically verified PCa. Based on multiparametric prostatic MRI findings and pathomorphological reports, we have performed ADC measurements for pelvic lymph nodes either with (n = 15, mean size 1.78 ± 0.59 cm) or without metastases (n = 20, mean size: 0.94 ± 0.06 cm) in PCa patients who underwent radical prostatectomy with lymph node dissection. Results: No significant differences
were observed when comparing mean sizes of N+ and N– pelvic lymph nodes. At the same time, when comparing mean ADC values for N+ and N– pelvic lymph nodes, we observed a statistically significant difference: 0.74 ± 0.09 · 10-3 mm2/s in metastatic lymph node vs 1.05 ± 0.23 · 10-3 mm2/s in lymph nodes without metastatic involvement (p < 0.001). Conclusion: The use of ADC for diffusion-weighted MRI may provide valuable information for detection of metastatic lymph node involvement in patients with PCa.

the combined application of long non-coding RNAs (PCA3, DLX1, HOXC6, TMPRSS2:ERG) for obtaining the most accurate method of detection of PCa has not yet been comprehensively investigated.
Methods: In total 240 persons were included in the retrospective study. Among them were 150 patients with confirmed PCa, 30 patients with benign prostatic hyperplasia, 30 patients with active chronic prostatitis and 30 healthy volunteers. In all patients, the urine samples were collected prior to biopsy or treatment. Polymerase chain reaction with reverse transcription was performed to detect the expression level of PCA3, HOXC6, DLX1 and the presence of the TMPRSS2:ERG transcript.
Results: PCA3 was detected in urine samples in all cases. Using a PCA3 score of 56 allowed the differentiation between PCa and all other cases with a sensitivity of 61% and specificity of 96% (p < 0.001) while a PCA3 score threshold value of 50 resulted in a differentiation between clinically significant PCa (ISUP grades 2–5) and all other cases with a sensitivity of 93% and specificity of 93% (p < 0.001). The TMPRSS2:ERG expression in urine was detected exclusively in the group of patients with PCa and only in 16% of all cases.
Conclusions: PCA3 score detected in urine demonstrated moderate sensitivity and good specificity in differentiation between PCa and non-PCa and high sensitivity and specificity in differentiation between clinically significant PCa and non-PCa.

Резюме. Мета – визначити динаміку рівня тривожності пацієнтів до та після лапароскопічної холецистектомії в гострому періоді реабілітації під упливом реабілітаційної програми.
Матеріали та методи. У дослідження залучено 120 пацієнтів. Критерії введення: пацієнти з хронічним калькульозним холециститом (ХКХ), яких було прийнято в хірургічне відділення для лапароскопічної холецистектомії. Хворих поділяли за віковими категоріями: група А від 18 до 44 років (n=40), із яких чоловіки (n=7) й жінки (n=33); група В – пацієнти від 45 до 59 років (n=40), із яких чоловіки (n=7) та жінки (n=33); група С – пацієнти віком від 60 до 74 років (n=40), із яких чоловіки (n=9), жінки (n=31). Дослідження рандомізоване, просте. Контрольні групи (А1, В1, С1) та групи, яким проводили реабілітаційне втручання за нашою методикою (А2, В2, С2). Методи. Шкала тривожності Спілбергера, котра передбачає Шкалу ситуативної тривожності (СТ) та Шкалу особистісної тривожності (ОТ). Методи математичної статистики: t-критерій Стьюдента, рівень значимості p<0,05. Результати. Статистично достовірної різниці між групами А1-А2, В1-В2, С1-С2 за результатами перед-операційної (ПТ) встановлено не було (р>0,05). У групах А1-А2 і В1-В2 СТ і ОТ виявлено помірного ступеня, у групах С1-С2 – високого. Статистично засвідчено істотне зниження (р 0,05) СТ і ОТ у груп А2, В2, С2. Так, у пацієнтів групи А2 молодого віку рівні СТ і ОТ впали до низького ступеня. А у хворих групи С2 похилого віку – до помірного. У пацієнтів груп А1, В1, В2 не відбулося вірогідного зниження рівня тривожності (р>0,05).
Висновки: 1. Післяопераційний рівень СТ і ОТ достовірно знизився (p<0,05) у пацієнтів, які мали програму реабілітації, котра передбачала ознайомлення пацієнтів щодо особливостей методики анестезії та оперативного втручання, передопераційне навчання ранньої мобілізації, дихання та інші вправи.
2. Програма реабілітації для пацієнтів із хронічним калькульозним холециститом, яким проводили лапароскопічну холецистектомію з введенням передопераційного освітнього навчання, значно зменшила передопераційну тривогу (p<0,05).

The aim of our study is to elucidate changes in the content of pro-inflammatory interleukin-6 (IL-6) and tumor necrosis factor-α (TNF-α) and anti-inflammatory cytokines interleukin-10 (IL-10) in the blood serum of guinea pigs in the dynamics of experimental immobilization stress.
The dynamics of the immobilization stress is accompanied by a pronounced progression of the proinflammatory group of cytokines - TNF-α and IL-6 against the background of declining functional activity of IL-10 at all stages of their formation (3 rd, 5 th and 15 th days) with an advantage on the 3 rd day of the experiment. The data obtained indicate an imbalance of pro- and anti-inflammatory cytokines and impaired cytokinogenesis, which is important for the pathogenesis in immobilization stress.

Метою досліджень було визначення гострої токсичності, а також кумулятивних властивостей ліпосомального препарату “Ліпоінтерсил” на основі інтерферону та розторопші плямистої. Гостру токсичність препарату “Ліпоінтерсил” визначали на білих щурах, 2–3-місячного віку, масою тіла 170–180 г за внутрішньошлункового та внутрішньом’язового введення. Після введення препарату враховували дозу та кількість тварин, які загинули, та вираховували середньосмертельну дозу (DL50) досліджуваного препарату за методом Г. Кербера. Визначення кумулятивних властивостей проводили на білих щурах 2–3-мiсячного віку, масою тіла 170–185 г тест-методом “субхронічної токсичності” за К. S. Lim із співавторами, у модифікації К. К. Сидорова. На основі проведених досліджень встановлено, що препарат “Ліпоінтерсил” згідно СОУ 85.2-37-736:2011 належить до ІV класу токсичності (малотоксичні речовини). DL50 за внутрішньошлункового та внутрішньом’язового введення білим щурам становить, відповідно 5166,66 та 5833,33 мг/кг маси тіла. При визначенні кумулятивних властивостей препарату “Ліпоінтерсил” загибелі дослідних тварин упродовж досліду не було виявлено. При цьому тварини були активними добре поїдали корми, шерсть була густою, блискучою. Коефіцієнт кумуляції препарату “Ліпоінтерсил” становив більше 8,31 одиниці, що вказує про слабко виражені його кумулятивні властивості. Довготривале щоденне введення протягом 24 діб “Ліпоінтерсилу” мало вплив на функціональний стан печінки
та нирок. За умов довготривалого (24 доби) щоденного введення у зростаючих дозах препарат “Ліпоінтерсил” викликає незначну деструкцію мембран гепатоцитів, про що вказує підвищення активності аланін-, аспартат-амінотрансфераз та лужної фосфатази.