В рейтингу найчастіше маніфестованих патологій серед жіночої популяції в світі сьогодні чільне місце належить патологічним процесам молочної/грудної залози. Оскільки частота їх розвитку у жінок різних вікових груп сягає 70-75% і має стійку тенденцію до зростання, проблема їх ранньої діагностики є сьогодні особливо актуальною [1]. Патологічні процеси молочної залози вражають жінок різного віку, тілобудови і соціального стану, незалежно від території проживання. Серед причин їх виникнення різні автори називають спадкові чинники, генетичну схильність, гормональний дисбаланс, травми, лактацію, метаболічні порушення, вплив навколишнього середовища тощо [1-3]. Висока частота захворюваності, варіабельність та поліетіологічність патологічних уражень молочних залоз привертають до проблеми увагу фахівців різних напрямків медицини, напрацювання яких дозволяють розширити спектр діагностичних методик, оптимізувати існуючі та запропонувати нові ефективніметоди їх лікування. Сьогодні «золотим стандартом» первинного/скринінгового обстеження молочних залоз є рентгенівська мамографія, результати якої, при потребі, доповнюються даними ультразвукового дослідження, сцинтімамографії, магнітнорезонансної мамографії (МРМ) та спектроскопії (МРС), а також комп’ютерної томографії [4-7]. Проте остаточна верифікація діагнозу передбачає проведення гістологічного дослідження, результати якого дозволяють підтвердити або спростувати діагноз, визначити вид та характер патологічного процесу, що вимагає досконалого знання особливостей та варіантів нормальної будови молочної залози, яка з морфологічної точки зору характеризується винятковою структурною варіабельністю та вираженістю і різноманітністю змін, пов’язаних з ростом і формуванням, лактацією, динамікою гормонального фону та віком [8-11].

 Міоепітеліальні клітини (МК) – характерні для екзокринних залоз, відповідають за синтез позаклітинного матриксу, в основному структур базальної мембрани. МК є епітеліальними за походженням і скоротливими за функцією, за рахунок чого в період лактації в молочній залозі (МЗ), скорочуючись, сприяють виведенню молока з протоки. Дані наукової літератури свідчать, що МК діють яксупресори пухлин та є важливим діагностичним критерієм при патології МЗ, зокрема – для диференціації різних пухлинних процесів.
Мета дослідження: з’ясування гістологічних особливостей та імуногістохімічна верифікація міоепітеліальних клітин в нормі і їх роль при неопластичній трансформації молочної залози.

Травми щелеп з порушенням їх цілісності складають значну частину звернень у клініку щелепно лицевої хірургії [1, 2]. Крім того порожнинні дефекти коміркових ділянок щелепних кісток виникають після видалення зубів, в результаті бойової травми (кульової, осколкової) тощо. Кісткові дефекти щелеп різного об’єму та локалізації ведуть до різних функціональних розладів щелепи і жувального апарату в цілому, часто стають причиною розвитку естетичних порушень, потребують різних підходів до лікування та мають різну тривалість регенерації кісткової тканини [2-4].

Процеси репаративної регенерації дефектів кісткової тканини нижньої щелепи характеризуються певними особливостями, в залежності від ділянки травми, які слід приймати до уваги при виборі методів їх лікування.

The results of the study show that with a two-week opioid exposure, the most prognostically favorable indicators were in the group where complete withdrawal was carried out with subsequent correction with the drug pentoxifylline. It can also be concluded that during the correction of opioid retinopathy, it cannot be carried out with drugs of the  antibradykinin group (pentoxifylline) without complete withdrawal of the opioid because  this contributes to a sharp increase in pathomorphological manifestations in the layers of the retina and is a prognostically unfavorable moment. 

У фаховій вітчизняній та зарубіжній літературі приділяється велике значення проблемі, що висвітлює питання пролонгованого неконтрольованого вживання препаратів опіоїдної групи [1-2]. Ці дослідження висвітлюють проблему негативного впливу на клітинному, тканинному та органному рівнях залежно від дози, частоти та терміну вживання, а також поєднаний вплив з паралельним вживанням речовин, що мають токсичну дію (алкоголь) [3-7]. 
Незважаючи на те, що в морфологічній та клінічній літературі є дослідження патоморфологічних зміни у ряді органів та систем на тлі опіоїдного впливу [8-14] і, зокрема зміни структур, що стосуються органа зору [15-20] і досі лишається нез’ясованим питання довготривалого опіоїдного впливу на динаміку змін у клітинних шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла на віддалених термінах експериментального опіоїдного впливу, що є необхідним для розуміння розвитку експериментальної опіоїдної ретинопатії.