Метою даного дослідження було проведення порівняльного аналізу діагностичної цінності комплексної ультрасонографії у режимах 2В і 3D з використанням опцій кольорового доплерівського картування, імпульсно-хвильової доплерометрії, енергетичного доплеру при верифікації поліпів ендометрія у пацієнток репродуктивного віку та результатів патоморфологічних досліджень і визначення критеріїв диференційованого підходу до проведення гістероскопії у жінок з вказаною патологією на підставі аналізу даних джерел сучасної наукової медичної літератури та власних спостережень. 152 пацієнткам репродуктивного віку (середній вік – 33±5,4 року) проведена комплексна трансвагінальна ультрасонографія у проліферативну фазу менструального циклу (на 5-7-й день) , а при потребі також у секреторну фазу (на 20-22-й день) у режимах 2В і 3D з використанням опцій кольорового доплерівського картування, енергетичного доплера, імпульсно-хвильової доплерометрії, а також фракційне діагностичне вишкрібання або біопсія ендометрія під контролем гістероскопії. Під час гістологічного дослідження були верифіковані у 107 (70,39%) хворих залозисті (функціонального, базального типу) та у 45 (29,61%) жінок фіброзні поліпи ендометрія. Пацієнтки були ретроспективно розподілені на дві клінічні групи. Основну групу склали 76 хворих з патогістологічно верифікованими поліпами ендометрія, які скаржилися на неплідність або на невиношування вагітності. До основної клінічної групи не увійшли жінки з трубноперитонеальною формою непліддя. У групу порівняння включили 76 пацієнток з патоморфологічно діагностованими поліпами ендометрія , які в анамнезі не мали розладів репродуктивної функції або невиношування вагітності. При проведенні порівняльного аналізу діагностичної цінності комплексної ультрасонографії та результатів патоморфологічного дослідження для верифікації поліпів ендометрія у пацієнток репродуктивного віку констатовано розбіжність у діагнозі або діагноз після ультразвукового обстеження був встановлений не в повному обсязі у 31 (40,39%) пацієнтки основної клінічної групи. У хворих групи порівняння розбіжність зафіксовано у 25 (32,85%) випадках. Складність при верифікації поліпів ендометрія за допомогою ультразвукового сканування, на наш погляд, обгрунтовує проведення гістероскопічного дослідження у всіх пацієнток з порушеннями репродуктивної функції і невиношуванням вагітності. При наявності хронічної інфекції генітального тракту та при патології міометрія, яка призводить до деформації порожнини матки вважаємо доцільним для підвищення ефективності діагностики поліпів ендометрія проводити у жінок фертильного віку серію ультразвукових сканувань у різні фази менструального циклу. Комплексна ультразвукова діагностика з використанням режиму 3D, опцій кольорового доплерівського картування, імпульсно-хвильової доплерометрії, енергетичного доплеру при верифікації поліпів ендометрія у жінок репродуктивного віку дає можливість моніторінгу за процесами проліферації з метою профілактики малігнізації при асимптомному перебігу захворювання слизової оболонки матки. Діагностика гіперпластичних процесів ендометрія потребує комплексного підходу із залученням клінічних, лабораторних та інструментальних методів.

Наведено результати досліджень впливу введення ліпосомального препарату «Бутаінтерсил» на динаміку окремих показників антиоксидантної системи організму щурів при їх інтоксикації тетрахлорметаном (CCl4). Для досліджень використовували модель тетрахлорметану, яка, на думку багатьох авторів, найбільш адекватно відтворює розвиток оксидаційного стресу. Отруєння експериментальних тварин тетрахлорметаном за морфологічною картиною і біохімічними змінами є близьким до гострих уражень печінки різної етіології у людини та тварин.
Мета дослідження – вивчити вплив ліпосомального препарату «Бутаінтерсил» на антиоксидантний статус організму щурів за умов оксидаційного стресу.
Матеріали і методи. Моделювання оксидаційного стресу здійснювали на статевозрілих самцях щурів Вістар масою тіла 180-200 г. У крові щурів досліджували зміни активності глутатіонпероксидази та рівня відновленого глутатіону, а також рівні продуктів пероксидного окиснення ліпідів: гідроперекиси ліпідів та ТБК-активних продуктів.
Результати. Внутрішньом’язове введення 50 %-го олійного розчину тетрахлорметану у дозі 0,25 мл/100 г маси тіла тварини призвело до змін активності глутатіонової системи антиоксидантного захисту: зниження активності глутатіонпероксидази та рівня відновленого глутатіону. Водночас в інтоксикованих тварин спостерігали посилення процесів пероксидного окиснення ліпідів, а саме: зростання рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів протягом усього періоду досліджень. При додатковому введенні тваринам ліпосомального препарату «Бутаінтерсил» за умов інтоксикації тетрахлорметаном встановлено посилення антиоксидантного статусу. На 14-ту добу досліду активність глутатіонпероксидази та рівень відновленого глутатіону були найвищими у крові щурів другої дослідної групи порівняно з інтоксикованими тваринами у 2,1 і 2,37 раза відповідно. Також за умов дії досліджуваного ліпосомального препарату у крові щурів другої дослідної групи виявлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів.
Висновки. Отримані результати вказують про корегуючий вплив бутаінтерсилу на параметри антиоксидантного захисту організму щурів за їх інтоксикації тетрахлорметаном.

Development and progression of chronic kidney disease (CKD) in patients with renal cell carcinoma (RCC) after radical nephrectomy remains an extremely pressing contemporary issue.
Postoperative changes of the ultrasound resistance index (RI) in the contralateral kidney not affected by the tumor after surgical treatment of RCC, as well as correlations between changes in IR and in glomerular filtration rate (GFR) remain far from being comprehensively investigated.
The RI changes in the parenchyma of the intact (unaffected by the tumor) kidney before and after surgical treatment for RCC, and establishing correlations between RI changes and creatinine-dependent GFR remain unexplored issues.
Objective. To assess the correlation between RI and GFR in the kidney not affected by the RCC before and after radical nephrectomy.

Materials and methods. The study enrolled 49 patients. Group I included 37 patients with an initial diagnosis of RCC (on the right), Stage III of the disease, and without signs of chronic renal failure (GFR was ≥ 90 ml/min/1.73 m2).
In patients with RCC, six months after surgery, the RI increase in the contralateral kidney unaffected by the tumor was significantly associated with a significant reduction in GFR. Thus, RI can be potentially used to predict the development of CKD in this patient population.

Purpose: The goal of the study was an assessment of the diagnostic performance of diffusion-weighted images (DWI)
and apparent diffusion coefficient (ADC) of magnetic resonance imaging (MRI) in distinguishing local recurrence (LR)
of renal cell carcinoma (RCC) from benign conditions after partial nephrectomy.
Material and methods: Thirty-nine patients after partial nephrectomy for solid RCC were enrolled in the study. Patients
were followed up using MRI, which included DWI sequence (b = 800 s/mm2). All patients with MRI features of LR were included in the main group (n = 14) and patients without such features – into the group of comparison (n = 25).
Apparent diffusion coefficient (ADC) values of suspicious lesions were recorded. In all patients with signs of locally recurrent RCC, surgical treatment was performed followed by pathologic analysis.
Results: The mean ADC values of recurrent RCC demonstrated significantly higher numbers compared to benign fibrous tissues and were 1.64 ± 0.15 × 10-3 mm2/s vs. 1.02 ± 0.26 × 10-3 mm2/s (p < 0.001). The mean ADC values of RCCs’ LR and benign post-op changes in renal scar substantially differed from mean ADC values of healthy kidneys’ parenchyma; the latter was 2.58 ± 0.05 × 10-3 mm2/s (p < 0.001). In ROC analysis, the use of ADC with a threshold value of 1.28 × 10-3 mm2/s allowed us to differentiate local recurrence of RCC from benign postoperative changes with 100% sensitivity, 80% specificity, and accuracy: AUC = 0.980 (p < 0.001).
Conclusions: The apparent diffusion coefficient of DWI of MRI can be used as a potential imaging marker for the diagnosis of local recurrence of RCC.

Purpose: Prostate cancer (PCa) is the second most common cancer in men. The urge to guide treatment tactics based on personal clinical risk factors has evolved in the era of human genome sequencing. To date, personalized approaches to managing PCa patients have not yet been developed. Radiogenomics is a relatively new term, used to refer to the study of genetic variation associated with imaging features of the tumour in order to improve the prognostication of the disease course.
Material and methods: The study is a review of recent knowledge regarding potential clinical applications of radiogenomics in personalized treatment of PCa.
Results: Recent investigations have proven that by combining data on individual genetic tumour features, and radiomic profiling (radiologic-molecular correlation), with traditional staging procedures in order to personalize treatment of PCa, an improved prognostication of PCa course can be performed, and overtreatment of indolent cancer can be avoided. It was found that a combination of multiparametric MRI and gene expression data allowed the detection of radiomic features of PCa, which correlated with a number of gene signatures associated with adverse outcomes.
It was revealed that several molecular markers may drive tumour upstaging, allowed the distinction between the PCa
stages, and correlated with aggressiveness-related radiomic features.
Conclusions: The radiogenomics of PCa is not a comprehensively investigated area of oncourology. The combination
of genomics and radiomics as integrative parts of precision medicine in the future has the potential to become the
foundation for a personalized approach to the management of PCa.