Серцево-судинні захворювання залишаються однією з основних причин захворюваності та смертності у світі. Протягом багатьох років дослідження різних особливостей перебігу хронічної серцевої недостатності зазнало суттєвого поступу, проте такий аспект як гендерні особливості, має  недостатнє висвітлення в літературі.  Мета: дослідити та провести порівняльний аналіз клініко-лабораторних показників у чоловіків та жінок з хронічною серцевою недостатністю та визначити фактори негативного прогнозу в кожній групі. Матеріали та методи: Проведено повне клінічне обстеження 58 пацієнтів (41 (70,6%) чоловіки і 17 (29,4%) жінки) з хронічною серцевою недостатністю. Крім стандартних клінічних обстежень проведено визначення індексу маси тіла, N-термінальної мозкової фракції натрійуретичного пропептиду та дослідження рівня молекул середньої маси, як індикатора ендогенної інтоксикації. За параметрами загального аналізу крові додатково розраховано низку інтегральних гематологічних індексів, які дали змогу оцінити стан неспецифічної та специфічної ланок імунітету, визначити ступінь інтоксикації організму, ефективність терапії та стан процесів адаптації. Структурно-функціональні параметри серця визначали за допомогою ультразвукового обстеження. Істотність розбіжностей у порівнюваних групах визначали за критерієм Стьюдента (t) або Манна-Уїтні. Прогнозування важкості хронічної серцевої недостатності та аналіз виживаності проводили за методом Каплана-Майера: оцінювали кумулятивну частку виживання через 24 місяці спостереження з оцінкою істотності за тестом Гехана-Вілкоксона та F-критерієм Кокса.  Дослідження виявило, що кількість предикторів негативного прогнозу хронічної серцевої недостатності у чоловіків є набагато більшою, ніж у жінок. У чоловіків гірший прогноз асоціювався з анемією, адаптаційною реакцією дистресу, низьким та високим рівнем індексу зсуву лейкоцитів, збільшенням кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка, зниженою фракцією вики ду, проявами дисліпідемії. У жінок найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення процесів адаптації та підвищення неспецифічних проявів запалення. Проведене дослідження визначило наявність статевих розбіжностей у предикторах виживаності пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, однак не виявило істотного впливу маси тіла на вивчені характерии. У пстики. Між цим, доведена роль інших параметрів, пов’язаних з ожирінням, а саме, проатерогенних складових хронічного запалення, системи згортання крові та дисліпідемії, у прогресуванні та характері виживаності вищезазначених хворих. Висновк и. Упацієнтів з хронічною серцевою недостатністю чоловічої статі предиктори негативного прогнозу вказують на ремоделювання серця, а саме, дилатація порожнини камери лівого шлуночка та зменшення фракції викиду, і зміни ліпідного профілю крові, асоційовані з ожирінням. У жінок з хронічною серцевою недостатністю найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є ступінь важкості патології та показники стрес-реактивного метаболізму.

Aim: To investigate and conduct a comparative analysis of clinical and laboratory indicators in men and women with chronic heart failure and to determine the factors of an unfavorable prognosis in each group.

Materials and methods. A complete clinical examination of 58 patients (41 (70.6%) men and 17 (29.4%) women) with chronic heart failure was conducted. In addition to standard clinical examinations, body mass index, N-terminal pro-brain natriuretic peptide, and medium mass molecule levels as an indicator of endogenous intoxication were determined. Also, a number of integral hematological indices based on complete blood count parameters were calculated, allowing us to assess the state of non-specific and specific links of immunity, the degree of body intoxication, treatment efficacy, and the state of adaptation processes. The structural and functional parameters of the heart were determined by ultrasound examination. The significance of differences in the compared groups was determined by the Student (t) or Mann-Whitney test. Prediction of the severity of chronic heart failure and survival analysis were performed using the Kaplan-Meier method: the cumulative survival rate after 24 months of follow-up was evaluated with significance assessment using the Gehan-Wilcoxon test and the Cox F-test.

Results. The study found that the number of predictors of a negative prognosis of chronic heart failure in men is much greater than in women. In men, a worse prognosis was associated with anemia, adaptive distress reaction, low and high leukocyte shift index, increased end-diastolic size of the left ventricle, reduced ejection fraction, and manifestations of dyslipidemia. In women, the most significant predictors of a negative prognosis are an increase in endogenous intoxication, a worsening of adaptation processes, and an increase in nonspecific manifestations of inflammation. The conducted study determined the presence of gender differences in the predictors of survival of patients with chronic heart failure, but did not reveal a significant influence of body weight on the studied characteristics. Meanwhile, the role of other parameters related to obesity, namely, proatherogenic components of chronic inflammation, blood coagulation system and dyslipidemia, in the progression and nature of survival of the above-mentioned patients has been proven.

Conclusion: In male patients with chronic heart failure, predictors of a negative prognosis indicate cardiac remodeling, namely, dilatation of the chamber cavity of the left ventricle and reduction of the ejection fraction, and changes in the blood lipid profile associated with obesity. In women with chronic heart failure, the most significant predictors of a negative prognosis are the severity of the pathology and indicators of stress-reactive metabolism.

The hypotensive effect of endotrabeculectomy as a stand-alone glaucoma operation and deep sclerectomy in combination with endotrabeculectomy in patients with primary open-angle glaucoma was compared. We observed 35 patients (35 eyes) with primary open-angle glaucoma. In the first group (23 patients, 23 eyes) endotrabeculectomy as stand-alone operation was performed, in the second group (12 patients, 12 eyes) deep sclerectomy in combination with endotrabeculectomy was performed. When comparing the intraocular pressure, it was found that the difference between preoperative and postoperative intraocular pressure was significant lower up to 9 months in both groups (p < 0.05), but the hypotensive effect in the second group was slightly more expressed - 6.7 and 7.83 mm Hg in accordance. The number of glaucoma medications in the first group decreased by 0.60, while in the second group - by 2.58 (p < 0.05). Thus, hypotensive effect of combined surgery outweighs the effect of stand-alone endotrabeculectomy

UDC 616.329-007.251-021.3-07-089

Boerhaave’s syndrome is a rare disease with an incidence of 3.1/1,000,000 per year, has a high mortality rate due to late diagnosis and difficulty in treatment. The purpose of the message is to draw the attention of doctors to the variety of clinical manifestations of Boerhaave’s syndrome, which complicates early diagnosis and decision making. Clinical observation of two patients with Boerhaave’s syndrome is presented. One patient was hospitalized 7 hours after the onset of pain in the upper left side, nausea, vomiting. Clinical examination, ultrasound and chest X-ray revealed no pathology. However, after 3 hours, the patient’s condition deteriorated sharply, emphysema of the neck and chest appeared. X-ray revealed left-sided pneumohemothorax. Thoracotomy revealed a 3.5-cm long rupture in the lower third of the esophagus on its left lateral wall, which was sutured. The chest cavity and mediasti-num are debrided and drained using tubes. A gastrostomy was formed. The postoperative period was complicated by multiple organ failure and sepsis. Patient was in the intensive care unit for 29 days. The esophageal wound healed on the 46th day and the patient was discharged for outpatient observation. Another patient was hospitalized three hours after onset of illness with a left-sided pneumohemothorax and acute abdomen symptoms. Chest tube on the left was placed and a dark brown liquid released under pressure. The peritonitis clinical symptoms prompted surgeons to perform urgent laparotomy during which no pathology of the abdominal organs was detected. Only after computed tomography, a rupture of the esophagus was diagnosed. As a result of delayed surgery, infection complications and sepsis developed, which led to the patient’s death.

Синдром Бурхаве є рідкісним станом із захворюва-ністю 3,1/1 000 000 на рік, має високий рівень смертності через пізню діагностику та труднощі в лікуванні. Мета: привернути увагу лікарів до різноманітності клінічних проявів синдро-му Бурхаве, що ускладнює ранню діагностику та прийняття рішень. Наведено клінічне спостереження двох пацієнтів із синдромом Бурхаве. Один хворий госпіталізований через 7 годин після появи болю у верхньому боці зліва, нудоти, блю-вання. При клінічному огляді, ультразвуковій діагностиці та рентгенологічному дослідженні патології не виявлено. Про-те через 3 години стан хворого різко погіршився, з’явилася емфізема шиї та грудної клітки. Рентгенологічно виявлено лівосторонній пневмогемоторакс. При торакотомії в нижній третині стравоходу на його лівій латеральній стінці виявлений розрив довжиною 3,5 см, який було зашито. Грудну порожнину та середостіння очищено і дреновано за допомогою трубок. Сформовано гастростому. Післяопераційний період усклад-нився поліорганною недостатністю та сепсисом. Пацієнт пе-ребував у відділенні інтенсивної терапії 29 днів. На 46-ту добу рана стравоходу зажила, хворий виписаний на амбулаторне спостереження. Інший пацієнт був госпіталізований через 3 години після початку захворювання з лівостороннім пневмо-гемотораксом та симптомами гострого живота. Встановлено грудну трубку ліворуч, під тиском виділилася темно-коричнева рідина. Клінічні симптоми перитоніту спонукали хірургів до термінової лапаротомії, під час якої патології органів черевної порожнини не виявлено. Лише при комп’ютерній томографії діагностували розрив стравоходу. Внаслідок пізньої операції розвинулись інфекційні ускладнення та сепсис, що призвело до смерті хворого.

УДК 615.211:616.711-089-06

Резюме. Актуальність. Операції на хребті належать до травматичних, складних, тривалих втручань та можуть бути проведені за допомогою різних методів знеболювання. Кожен вид анестезії має свої побічні ефекти й ускладнення, як-от післяопераційна нудота, відрижка та блювання (ПНВБ). Часто це пов’язано з кількістю використаного наркотичного анальгетика. ПНВБ безпосередньо впливає на загальне задоволення пацієнта від анестезіологічного забезпечення. Операції на хребті потребують інтенсивної терапії болю наркотичними анальгетиками. Регіонарні методи знеболювання дозволяють зменшити кількість наркотичних анальгетиків та знизити больовий синдром. Мета роботи: порівняти erector spine plane block (ESP) як компонент поєднаної анестезії з загальною анестезією в контексті впливу на кількість наркотичних анальгетиків, ПНВБ та загальне задоволення від анестезії. Матеріали та методи. 83 пацієнтам була виконана операція на хребті. Залежно від методу знеболювання пацієнти були розділені на дві групи: група I — загальна анестезія, група II — загальна анестезія з ESP. Первинні кінцеві клінічні результати: кількість використаного фентанілу інтраопераційно та морфіну післяопераційно. Вторинні кінцеві клінічні результати дослідження: частота виникнення ПНВБ, загальне задоволення анестезією за 5-бальною шкалою Лайкерта. Результати. Загальна кількість фентанілу була нижчою у групі II (1,7 ± 0,7 мкг/кг/год) порівняно з групою I (4,7 ± 1,6 мкг/кг/год), p < 0,05. Морфін вводили 31 пацієнту в групі I та 6 пацієнтам у групі II. Частота виникнення епізодів ПНВБ була меншою у групі II (29 пацієнтів) порівняно з групою I (11 пацієнтів). Загальне задоволення від анестезії було вищим у групі II
(4,38 ± 0,80) на відміну від групи I (2,97 ± 0,90), p < 0,05. Висновки. ESP як компонент загальної анестезії зменшує кількість наркотичних анальгетиків інтра- й постопераційно та, як наслідок, знижує частоту розвитку ПНВБ і поліпшує загальне задоволення від анестезії.
Ключові слова: Erector spine plane block; операції на хребті; побічні ефекти; регіонарна анестезія

Background. Spine surgeries belong to traumatic, complex, long-term interventions and can be carried out using various methods of anaesthesia. Each type of anaesthesia has its own side effects and complications, such as postoperative nausea and vomi­ting (PONV). Often it is related to the amount of narcotic analgesic used. PONV directly affects the patient’s overall satisfaction with anaesthesia. Spine operations require intensive pain management with narcotic analgesics. Regional anaesthesia allows reducing the amount of narcotic analgesics and control the pain syndrome. The purpose was to compare erector spinae plane (ESP) block as a component of combination with general anaesthesia in the context of the impact on the number of narcotic analgesics, PONV and general satisfaction with anaesthesia. Materials and methods. Spine surgery was performed in 83 patients. Depen­ding on the method of analgesia, they were divided into 2 groups: group I — general anaes­thesia, group II — general anaesthesia with ESP block. Primary outcomes: amount of intraoperative fentanyl and postoperative morphine. Secondary final clinical outcomes of the study: incidence of PONV, overall satisfaction with anaesthesia on a 5-point Likert scale. Results. The total amount of fentanyl was lower in group II (1.7 ± 0.7 μg/kg/h) compared to group I (4.7 ± 1.6 μg/kg/h), p < 0.05. Morphine was administered to 31 patients in group I and 6 patients in group II. The frequency of PONV episodes was lower in group II (29 cases) than in group I (11 ca­ses). Overall satisfaction with anaesthesia was higher in group II (4.38 ± 0.80) in contrast to group I (2.97 ± 0.90), p < 0.05. Conclusions. ESP block as a component of general anaesthesia reduces the amount of narcotic analgesics intra- and postoperatively and, as a result, decreases the frequency of PONV and improves overall satisfaction with anaesthesia.