Синдром Стівенса – Джонсона (ССД), що у 50 % випадках є медикаментозно спровокованим захворюванням, дедалі частіше зустрічається в повсякденній практиці лікарів дерматовенерологів. Визначальну роль у патогенезі патологічних станів (запалення, шоків різного ґенезу тощо) має унікальний поза- і внутрішньоклітинний месенджер – система оксид азоту (NO), яка виконує функцію ендогенного регулятора при різних дерматозах. У фізіологічних концентраціях NO, взаємодіючи з активними формами кисню, проявляє властивості антиоксиданта, при порушеннях метаболізму, пов’язаних з накопиченням NO в тканинах, в цих же реакціях утворюються високотоксичні речовини, які негативно впливають на перебіг захворювання. Широкий спектр біологічної дії NO визначає інтерес до вивчення системи NO - NOS (іони нітратів (NO -), іони нітритів (NO -)) у хворих на ССД, які супроводжуються залученням до процесу усіх систем організму та визна чають прогноз хвороби.
Акне складає у структурі дерматологічних хворих близько 20 – 30% і є однією із найчастіших причин звернення пацієнтів до дерматолога. У більшості випадків захворювання дебютує у підлітковому віці частіше серед хлопців, у зрілому ж віці – серед жінок. Дослідження останніх років показали, що дисморфічні розлади виникають частіше у пацієнтів дерматологічного профілю, серед таких пацієнтів понад 86% не задоволені лише однією частиною свого тіла, і у 95% випадків – це обличчя. Дисморфічні розлади асоційовані з дерматологічними захворюваннями та без вчасної корекції можуть призвести до соціальної дезадаптації, тривожності та фобій.
В проблемі екземи має актуальність вивчення судинної ланки її патогенезу. Встановлено, що ситуація імунного конфлікту супроводжується підсиленням вироблення або виділення широкого спектру речовин, що мають також і вазоактивну дію. В подібних випадках можемо думати про зміни судинної стінки з наступною активацією судинно- тромбоцитарної та коагуляційнїі ланок гемостазу.
Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення кількості пацієнтів із захворюваннями волосся – від їх підсиленого випадіння до різних клінічних форм облисіння. Увагу багатьох дослідників привертає гіпотеза впливу екзогенних і ендогенних чинників на функціональний стан волосся, особливо ессенціальних та токсичних мікроелементів (МЕ).
У зв’язку з останніми подіями у світі, а саме – пандемією COVID-19, все частіше у практиці дерматолога зустрічається проблема випадіння волосся у людей, які перенесли коронавірусну інфекцію. Зв’язок між випадінням волосся та COVID-19 потребує ще вивчення.
УДК 618.1:616.523]–08
Генітальний герпес – поширена хвороба, спричинена вірусом простого герпесу (ВПГ), що передається статевим шляхом, характеризується пожиттєвим інфікуванням і періодичною реактивацією. Донедавна генітальний герпес частіше був спровокований типом ВПГ-2. Проте випадки первинної генітальної інфекції ВПГ-1 також дуже поширені й у деяких країнах трапляються частіше, ніж ВПГ-2. Сьогодні понад 400 млн людей у світі мають генітальний герпес, спричинений ВПГ-2. У США майже кожний п’ятий дорослий (майже 40 млн людей) має інфекцію ВПГ-2, причому щороку відбувається близько 1 млн інфікувань. Первинне зараження ВПГ виникає внаслідок тісного контакту попередньо інтактної людини з тим, хто активно виділяє вірус зі шкіри або піхвових виділень. Може існувати продромальний період (від години до кількох днів), про що свідчать біль, поколювання, свербіж або печіння у місці проникнення вірусу. Ушкодження епітелію у воротах входу спричинює розрив везикул, що виразкуються і повторно епітелізуються під час інкубації, яка триває близько двох тижнів. Під час первинного інфікування вірусна дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) аксоном переміщується до сенсорних гангліїв спинного мозку, де зберігається усе життя. Реактивація ВПГ зумовлює ретроградну міграцію через аксон, його гілки або контралатеральні аксони до шкіри та слизових. Тоді як ВПГ-1 асоційований як з інфекцією у порожнині рота, так і зі статевими інфекціями, ВПГ-2 майже завжди призводить до захворювання статевих органів. ВПГ-1 і ВПГ-2 є поширеними інфекціями. У 2015–2016 рр. 47,8 і 12,1 % населення США віком 14–49 років були серопозитивними щодо ВПГ-1 і ВПГ-2 відповідно. Серопоширеність ВПГ-1 відображає інфекцію порожнини рота і статевих органів, але ВПГ-1 щораз частіше стає причиною першого прояву генітального герпесу. У більшости людей генітальний герпес не розпізнається. У дослідженні National Health and Nutrition Examination Survey його діагностовано лише у 13,0 % ВПГ-2-серопозитивних осіб. Точна діагностика генітального герпесу може бути реалізована за допомогою типоспецифічних молекулярних або вірусологічних тестів, якщо наявні генітальні виразки, і типоспецифічного серологічного тесту для виявлення антитіл, якщо уражень немає. Генітальний герпес можна лікувати або епізодично – короткими курсами з використанням противірусних лікарських засобів під час рецидиву генітального герпесу, або перманентно, коли пацієнтки щодня вживають лікарські засоби для запобігання рецидивам. Вірус може існувати у статевих шляхах без симптомів, що посилює небезпеку інфікування статевих партнерів або новонароджених. Крім цього, ВПГ-2 корелює з епідемією вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Ризик заразитися ВІЛ серед осіб із ВПГ-2 підвищується втричі порівняно з тими, хто не інфікований ВПГ-2
Recently much attention is paid to the elaboration of new approaches in the treatment of genital herpes in women. The problem is extremely important since herpes simplex virus genital infaction (represented by herpes simplex virus (HSV)-1 and HSV-2 subtypes) is fairly common in the world. Namely more than 400 million people worldwide have genital herpes caused by HSV-2. In the USA only about 20.0 % of the adult population (in total 40 million people) have HSV-2 infection, with approx. one million new infections diagnosed annually.