Найефективнішим методом нирковозамісної терапії залишається трансплантація донорської нирки, причому результати пересадки від живого донора переважають можливості трупної трансплантації. Принципи безпеки прижиттєвої донації включають адекватний вибір сторони забору нирки з урахуванням її функції, а також архітектоніки судинної ніжки. Множинні ниркові артерії (МНА), «коротка» права ниркова вена нерідко ускладнюють як процедуру забору, так і саму трансплантацію органу.
Мета. Вивчення особливостей реконструкції судин трансплантату нирки при пересадці від живого донора.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 154 родинних трансплантацій нирки, у т.ч. у 82 чоловіків (53,2%) та в 61 жінки (39,6%) віком від 18 до 48 років (у середньому – 34,7±7,5), а також в 11 (7,2%) дітей віком від 4 до 17 р. Для дослідження топографії ниркових
судин та оцінки видільної функції нирок у донорів застосували мультиспіральну комп’ютерну томографію з контрастним підсиленням. Класичне формування анастомозів судин трансплантату передбачало використання внутрішньої клубової артерії та зовнішньої клубової вени в дорослих з проксимальними варіаціями в дітей. Хірургічні особливості включали реімплантацію додаткової артерії або формування спільного гирла при МНА, резекцію виявленої асимптомної аневризми, видовження «короткої» правої ниркової вени трансплантату стегновою або внутрішньою клубовою веною реципієнта.
Результати. Прохідність судинних реконструкцій досягнута в 99,35%, в одному (0,65%) випадку невиявлені проксимальні посттромботичні зміни призвели до ургентної трансплантатектомії. У 2 (1,3%) хворих під час ревізії ран зупинено кровотечі. Використання аутовенозних шунтів для корекції МНА чи видовження «короткої» стегнової вени трансплантату ускладненнями не супроводжувалося.
Висновки
МСКТ з КП можна вважати «золотим стандартом» передтрансплатаційного обстеження судин трансплантату в родинного донора нирки.
Варіабельність НА та супутня патологія можуть спричинити зміни стандартної хірургічної тактики при заборі трансплантату нирки, проте не впливають на остаточний результат пересадки.

Мета. Аналіз 26–річного досвіду реконструкції ниркових судин з аутотрансплантацією нирки при реноваскулярній патології.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 23 пацієнтів (12 чоловіків та 11 жінок, у т.ч. 3 дітей), яким виконали 24 аутотрансплантації нирок у відділенні судинної хірургії та трансплантації Львівської обласної клінічної лікарні за період з 1997 по 2023 роки. Середній вік пацієнтів склав 46,4±3,8 р. (від 22 до 73 р.), дітей – від 4 до 17 р. Показання до аутотрансплантації нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин включали аневризми сегментарних гілок ниркових артерій у 15 (65,2%), патологію судин у воротах нирки (фібромускулярна дисплазія з істотними стенозами, гіпоплазія, артеріо–венозні мальформації) у 7 (30,4%) хворих, злоякісну інвазію судин нирки в одному (4,3%) випадку. Реконструкції ниркових судин проводили ex vivo в умовах холодової консервації розчином ГТК без пересічення сечоводу з подальшою ортотопічною аутотрансплантацією.
Результати. Безпосередні позитивні результати отримали в 19 (82,6%) хворих. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією вдалося досягнути нормалізації артеріального тиску впродовж 2–8 місяців. Серед післяопераційних ускладнень спостерігали тромбоз судин аутотрансплантату з подальшою нефректомією у 2 (8,7%) хворих, ниркову недостатність, кореговану сеансами гемодіалізу в одному (4,3%), ниркову недостатність, кореговану медикаментозно в одному (4,3%), динамічну кишкову непрохідність в одному (4,3%) випадках. Післяопераційна летальність склала 4,3%.
Висновки
1. Аутотрансплантація нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин – ефективний метод комплексного лікування реноваскулярної патології при неможливості класичної реконструкції in situ чи ендоваскулярної корекції.
2. Ортотопічна методика аутотрансплантації нирки без пересічення сечоводу дозволяє уникнути ускладнень, пов’язаних з неоуретероцистостомією.
3. Застосування трансплантаційної техніки холодової консервації нирки дозволяє виконати реконструкції сегментарних гілок ниркової артерії з використанням мікроваскулярної техніки при відмінній експозиції операційного поля.

Вступ. Із-за багатокомпонентної об’ємної будови серця, повноцінно відобразити цей орган традиційними рисунками є складним завданням. Тому для зображення анатомії серця виникла необхідність у застосуванні тривимірних моделей, відповідні цифрові технології для яких стали доступними в останні десятиліття.
Матеріал і методи. З бази MEDLINE відібрано статті, які відображають ключові етапи виникнення тривимірних цифрових технологій візуалізація анатомії серця і області їх медичноговпровадження.
Результати. Тривимірні реконструкції серця створюють методом сегментації з результатів променевих обстежень (комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, ультразвукова діагностика). Створені моделі відтворюють анатомію серцево-судинної системи in vivo. Цифрові моделі володіють інтерактивністю, дозволяють досліджувати зовнішню форму та внутрішню будову. Зображення можна переглянути на екрані комп’ютера або стереоскопічно, користуючись гарнітурою віртуальної реальності та смарт-окулярами, моделі можна повернути під будь-яким кутом, “зануритись” в них чи розділити на частини. Над реконструкціями можна проводити повторні маніпуляції, що неможливі зі справжніми органами (віртуальний розтин). Нові засоби знайшли застосування в навчанні і викладанні анатомії, фундаментальних дослідженнях будови нормального і патологічно зміненого серця, вони доповнюють діагностичні кардіологічні звіти, використовуються при плануванні або виконанні ендоваскулярних та хірургічних втручань. Цифрові моделі можуть бути імпортовані в пристрої змішаної реальності і в такий спосіб використовуватись для навігації під час хірургічних та ендоваскулярних втручань.
Висновки. Нові тривимірні технології здійснили поступ у навчанні, викладанні, науковому вивченні анатомії серця, а також діагностиці та лікуванні широкого спектру захворювань серцево-судинної системи. Цифрові зображення, на відміну від традиційних рисунків, є інтерактивними, при цьому їх можна переглядати як на комп’ютері, так і пристроями розширеної реальності. Застосування нових засобів відображення серця поглиблює розуміння фундаментальної анатомії, полегшує її вивчення, робить діагностичні висновки більш показовими, сприяє точнішому виконанню втручань. Позитивні результати впровадження цих технологій обґрунтовують і обумовлюють їх подальше поширення

До цифрових реальностей належать віртуальна, підсилена, змішана і опосередкована реальності, а також збірне поняття розширена реальність Швидкий розвиток теоретичних положень і практичних застосунків цих технологій може ускладнити тлумачення відповідних термінів, особливо при їх використанні у медицині У статті обговорено деякі питання виникнення і становлення віртуальності та віртуальних цифрових технології Розглянуто медичні трактування і застосування різних видів цифрових реальностей Досліджено співвідношення цифрових реальностей в межах концепцій розширеної реальності і всіх реальностей Особливу увагу приділено питанню різних підходів до визначення підсиленої і змішаної реальності

УДК 616.6+616-08

Мета – проаналізувати лікування дітей із сечокам’яною хворобою (СКХ), враховуючи локалізацію каменів у сечовидільних шляхах, їхній розмір і щільність для визначення подальшої індивідуальної тактики ведення пацієнта.
Матеріали та методи. Дослідження охоплює 48 пацієнтів віком від 6 місяців до 18 років з одиночними конкрементами сечовидільних шляхів. Рентгенструктурний аналіз і визначення хімічного складу проведено з 39 фрагментами конкремента.
Результати. У 5 (10,4%) пацієнтів із конкрементами в дистальній частині сечоводу розміром до 5 мм стартували з медикаментозної експульсивної терапії. 17 (35,4%) пацієнтам із конкрементами нирки та сечоводу розміром 6–14 мм і щільністю до 900 HU проводили екстракорпоральну ударно-хвильову літотрипсію. 3 (6,3%) хворим із конкрементами нирки та сечоводу розміром 6–14 мм і щільністю понад 900 HU виконували уретерореноскопію та екстракцію за допомогою кошика Dormia або щипців для захоплення фрагментів. 20 (41,7%) дітям із конкрементами нирки більше 15 мм або щільністю понад 1200 HU виконували контактну літотрипсію. 2 (4,2%) пацієнтам із масивними конкрементами в сечовому міхурі, які перенесли цистопластику з приводу вади з групи «екстрофія-епіспадія», проводили контактну ендовезикальну літотрипсію. Результати рентгенструктурного аналізу конкрементів: оксалат кальцію (вевеліт, веделіт) – 31 (79,5%), фосфат кальцію (гідроксиапатит) – 5 (12,8%), брушит – 2 (5,1%), цистин – 1 (2,6%).
Висновки. Сучасні мініінвазивні технології дають змогу мінітравматично, ефективно та досить безпечно видаляти конкременти будь-якої щільності і локалізації із сечовидільної системи незалежно від віку дитини. У лікуванні СКХ у дітей доцільно дотримуватися персоніфікованого підходу з поетапним використанням оптимального арсеналу засобів для видалення конкремента