УДК 616-002.5-085.27+615.27 

Анотація. Незважаючи на прогрес у лікуванні та профілактиці, туберкульоз (ТБ) залишається однією з головних причин погіршення здоров’я та смертності у світі, а поточні темпи зниження  епідеміологічного  тягаря  ТБ  недостатньо  швидкі.  Поширення  епідемії  ТБ/ВІЛ-інфекції 
є об’єктивною загрозою національного масштабу й продовжує негативно впливати на працездатний і репродуктивний потенціали населення багатьох країн світу. З 2020 р. спостерігається тенденція до збільшення захворюваності на хіміорезистентний (ХР) ТБ в Україні. Останніми роками 
в клінічній структурі МР-ТБ збільшилася частота дисемінованого й фіброзно-кавернозного ТБ. Практично в усіх хворих виявляється деструкція з бактеріовиділенням. На погіршення епідеміологічної ситуації в Україні значно вплинули COVID-19 і жахлива війна, яка відбувається в наш 
час. Однією з причин низької ефективності лікування хворих є наявність хіміорезистентних форм туберкульозу. Проблема вдосконалення етіотропної й патогенетичної терапії хіміорезистентного туберкульозу залишається актуальною. 
Мета роботи – вивчити ефективність застосування ліастену (Л) і пентоксиліну (П) при лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз.
Результати досліджень. Проаналізовано 53 файли медичної документації хворих на мультирезистентний туберкульоз (ТБ). Як патогенетичні препарати на тлі антимікобактеріальної терапії (АМБТ) застосовували ліастену (Л) і пентоксифілін (П). Хворі були поділені на три групи: перша, 
контрольна,  – 22 пацієнти, що одержували лише антимікобактеріальну терапію (АМБТ); друга  – 15 осіб, у комплексне лікування яких було долучено ліастену (АМБТ+Л), третя група (16 осіб) – на тлі АМБТ отримувала Л+П (АМБТ Л+П). Усім хворим в інтенсивній фазі АМБТ (до лікування, 
через 2, 4, 6 і 8 місяців) проводили комплексне клініко-рентгенологічне, мікробіологічне й загально-лабораторне обстеження. 
Висновки. При застосуванні на тлі АМБТ Л+П спостерігається прискорення терміну припинення бактеріовиділення, розсмоктування вогнищ та інфільтрації й загоєння порожнин розпаду, порівняно з контролем.
Ключові слова: мультирезистентний туберкульоз, клінічна оцінка, патогенетичне лікування, ефективність

УДК 616.314-089.843:616.314-77

Проведено комплексний огляд сучасної літератури з акцентом на багатофакторний аналіз ефективності та ускладнень імплантаційного протезування. Встановлено, що довгострокова остеоінтеграція імплантатів у незнімному протезуванні перевищує 94-95 % у віддаленій перспективі.
Особливу увагу приділено ролі цифрових технологій (CAD/CAM, цифрові відбитки), які забезпечують вищу точність клінічних етапів і скорочують час лікування. Узагальнено сучасні дані про застосування цирконієвих імплантатів і монолітних керамічних протезів,що демонструють високу біосумісність та покращені естетичні характеристики, хоча довготривалі результати потребують подальших досліджень.
У роботі також систематизовано фактори ризику розвитку періімплантиту та обґрунтовано значення профілактичних програм і підтримуючої терапії для забезпечення довготривалого успіху лікування.

УДК [614.2:005.96]:616.12-008.331.1-07-038]:303.62

Актуальність. Апріорним науковим фактом є те, що підвищений артеріальний тиск є ключовим фактором ризику серцево-судинних захворювань і однією з провідних причин захворюваності та смертності населення у світі. Не є винятком і керівники органів та закладів охорони здоров’я, які працюють за умов високого професійного навантаження та багатофакторного стресу, проте наукові дані такого змісту щодо цієї професійної категорії 
відсутні. Проведення емпіричного соціологічного дослідження серед цієї когорти створює науково обґрунтовану базу для раннього виявлення факторів ризику, їх корекції, підвищення професійної ефективності та зміцнення здоров’я керівників, що робить роботу актуальною та значущою.

Метою дослідження є ідентифікація та системна оцінка ключових детермінант і чинників ризику підвищення артеріального тиску серед керівників органів і закладів охорони здоров’я на основі соціологічного аналізу та принципів концептуальної моделі встановлення причинно-наслідкових зв’язків у біопсихосоціальному стані населення. Методи дослідження. Проведено кількісне одноразове опитування n = 327 керівників медичних закладів і органів охорони здоров’я Львівської області (Р = 83,4 %, SE = 1,12 %, Е = ±2,2 %, p < 0,001) за авторською анкетою для виявлення факторів ризику серцево
судинної патології. Обробку даних виконано у MS Excel (2021) із використанням медико-статистичних методів та принципів концептуальної моделі встановлення причинно-наслідкових зв’язків у біопсихосоціальному стані населення, що базувалося на принципах системності.

Результати. Значущий позитивний зв’язок виявлено між поведінковими дистракторами та зниженням адаптаційного потенціалу (ZFR = 4,20; r = +0,31; β = +0,31; p = 0,0053), де найпоширенішими є встановленні такі чинники ризику: куріння (Р = 56,88 %), вживання алкоголю (Р = 54,43 %), недотримання принципів здорового способу життя (Р = 53,82 %), гіподинамія (Р = 41,28 %), нерегулярне харчування (Р = 47,40 %) та порушення сну (Р = 29,05 %), що мають кумулятивний вплив на здоров’я та асоціюються з підвищенням артеріального тиску й сукупно підвищують ризик серцево-судинних захворювань, чим і обмежується здатність управлінців ефективно реагувати на стресові, професійні та організаційні виклики.

Висновки. Наслідки переконливо засвідчують про потребу у впровадженні цілеспрямованих програм підтримки здоров’я керівників органів і закладів охорони здоров’я усіх рівнів, спрямованих на корекцію у них поведінкових патернів, підвищення здоров’язбережувальної компетентності та зниження ризику серцево-судинних захворювань.
Ключові слова: охорона здоров’я, управлінці, поведінкові фактори ризику, психоемоційні детермінанти, серцево-судинні захворювання, концептуальна модель, здоров’язбережувальна компетентність.


Ruden V. V., Zub V. I.

Comprehensive assessment of existing Determinants and risk factors  for elevated arterial Blood Pressure among Managers of healthcare Institutions and authorities

(Based on the results of a Sociological Study)


Topicality. A priori, it is an established scientific fact that elevated arterial blood pressure constitutes a key risk factor for cardiovascular diseases and remains one of the leading causes of morbidity and mortality worldwide. This also applies to the cohort of managers of healthcare institutions and authorities, who operate under conditions of high professional workload and multifactorial stress; however, scientific data on this specific professional category are lacking. Conducting an empirical sociological study among this cohort provides a scientifically grounded basis for the early identification of risk factors, their correction, enhancement of professional performance, and promotion of managers’ health, thereby making this work both relevant and significant.

Objective. The aim of this study is to identify and systematically evaluate the key determinants and risk factors for elevated arterial blood pressure among managers of healthcare institutions and authorities, based on sociological analysis and the principles of a conceptual model for 
establishing causal relationships within the biopsychosocial state of the population.

Methods. A quantitative one-time survey was conducted among n = 327 managers of medical institutions and healthcare authorities in the Lviv region (R = 83.4%, SE = 1.12%, E = ±2.2%, p < 0.001) using an author-developed questionnaire to identify cardiovascular risk factors. Data processing was performed in MS Excel (2021) employing medical-statistical methods and the principles of the conceptual model for establishing causal relationships within the biopsychosocial state of the population, based on systemic principles.

Results. A significant positive association was found between behavioural distractors and reduced adaptive potential (ZFR = 4.20; r = +0.31; β = +0.31; p = 0.0053). The most prevalent risk factors included smoking (R = 56.88 %), alcohol consumption (R = 54.43 %), non-adherence to healthy lifestyle principles (R = 53.82 %), physical inactivity (R = 41.28 %), irregular nutrition (R = 47.40 %), and sleep disturbances (R = 29.05 %). These factors exert a cumulative effect on health, are associated with elevated blood pressure, and collectively increase the risk of cardiovascular diseases, thereby limiting managers’ ability to respond effectively to stressful, professional, and 
organisational challenges.

Conclusions. The findings convincingly demonstrate the need to implement targeted health support programmes for managers of healthcare institutions and authorities at all levels, aimed at modifying behavioural patterns, enhancing health-preserving competencies, and reducing the risk of cardiovascular diseases.
Key words: Healthcare, managers, behavioural risk factors, psycho-emotional determinants, cardiovascular diseases, conceptual model, health-preserving competence

Abstract
Aging is a multifactorial biological process characterized by progressive functional decline, increased susceptibility to chronic diseases, and reduced physiological resilience. Functional foods and nutraceuticals have gained increasing attention as supportive strategies within anti-aging and preventive medicine. Among them, goji berries (Lycium barbarum and Lycium chinense) are widely consumed; however, their biological relevance and clinical significance require careful, evidence-based evaluation. This narrative review summarizes and critically analyzes experimental and clinical data regarding the effects of goji berries on biological mechanisms and organ systems relevant to aging. Particular emphasis is placed on distinguishing mechanistic and preclinical findings from human clinical evidence. Available data indicate that antioxidant, immunomodulatory, and metabolic effects are predominantly supported by experimental studies, while human evidence is most consistent for ocular health outcomes, including plasma zeaxanthin levels and macular characteristics. Limitations of current evidence and directions for future research are discussed.

Keywords: goji berries, functional food.

УДК: 616.334-007.271-007.61-053.31-036-078.4-073.48

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.