УДК 616.37-002-036.11-008.61:577:15:616.33-002.446]-08-089-084

Анотація. Лікування гострого панкреатиту являє собою мультидисциплінарну проблему, у якій, поряд з операційно-хірургічними аспектами, не менш великого значення набувають компоненти консервативної медикаментозної та інфузійної терапії, спрямованої на основні патофізіологіч­
ні ланки виникнення та прогресування патологічного процесу. Розвиток гострого панкреатиту характеризується активізацією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з надмірною секрецією ферментів і виникненням гіперферментеміі. Окрім цього, серед низки місцевих усклад­нень спостерігаються ерозивно-виразкові ураження шлунку та дванадцятипалої кишки, які також потребують медикаментозної корекції.
Мета роботи. Обгрунтувати доцільність і визначити зміст антисекреторної терапії, спря­мованої на пригнічення функції підшлункової залози й елімінацію органічних уражень початкових відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Методики антисекреторної терапії реалізовано у вибірковій групі хворих у кількості 73 осіб віком від 28 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (46) антисекреторну терапію реалізовано з використанням препаратів - інгібіторів протонної помпи згід­но з опрацьованими оригінальними методиками. У порівняльній групі (27) застосовувалися синтетич­ні аналоги соматостатину - октреотиди. Ефективність лікування оцінювалася за показниками рівня а-амілази в сечі. Характер і ступінь вираженості органічних уражень верхніх відділів шлунково-кишко­вого тракту та їхня динаміка внаслідок лікування виявлялися за допомогою езофагогастродуоденоскопії.
Результати. Констатовано, що інгібітори протонної помпи сприяли статистично вірогідному зменшенню амілазурії вже на третю добу з 880,4 ±  20,2 до 612 ±  18,4 од. (р < 0,05) з остаточною нормалізацією її на п ’ ятий день - 430 ±20,4 од. (р < 0,05). Призначення октреотиду приводило до
нормалізації рівня а-амілази в сечі лише на п ’ яту добу - 910 ±  18,4 проти 452 ±  16,2 од. (р < 0,05). У 32 пацієнтів із виявленими езофагогастродуоденоскопічно ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки внаслідок терапії інгібіторами протонної помпи відбувалась елімінація зазначених органічних змін.
Висновки. Антисекреторна терапія інгібіторами протонної помпи являє собою важливий ком­понент лікування гострого панкреатиту, який нормалізує рівень амілазурії та нівелює ерозивно-виразкові ураження шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ключові слова:  гострий панкреатит, ефективність антисекреторної терапії.

УДК 616.37-002-036.11-009.7-084-085.015.21

Анотація. Ефективність профілактики та нівелювання больового синдрому вивчено у вибір­ковій групі пацієнтів із гострим панкреатитом у кількості 62 осіб віком від 43 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (39) застосовано оригінальний спосіб мультимодального знеболення на основі поєднання аналгетика центральної дії нефопаму та нестероїдного протизапального засобу диклофенаку. У порівняльній групі (23) використовувались традиційні аналгетики та спазмолітики. Оціне­но також спосіб знеболення з використанням сучасних ко-аналгетиків та спазмолітиків у таблетованій формі (32) в зіставленні зі звичайними методами знеболення (16). Аналгезивний ефект оцінювався за допомогою візуально-аналогової шкали болю (у балах) та рівня стресового гормону кортизолу у крові. Констатовано, що в основній групі пацієнтів уже із 30-оїхвилини відбувалось зниження інтен­сивності болю від 19 ±  1,2 до 11 ±  1,4 балів (р < 0,05) з подальшим його цілковитим купуванням
і зменшенням рівня кортизолу у крові від другої доби - 685 ±  24 птоІ/Ь проти 1 041 ±  12 птоІД(р < 0,01) з наступною остаточною нормалізацією. У порівняльній групі такої динаміки не спосте­рігалось. У разі використання схеми з та бл ет ован іти формами препаратів виявлялось зменшення
інтенсивності болю з 19 ±  1,2 до 6 ±  1,2 балів (р < 0,05). Тобто запропоновані методи не тільки ефективно профілактували та нівелювали больовий синдром і відповідали сучасним тенденціям розвитку хірургічного лікування хворих на гострий панкреатит, зокрема принципу 'Газі-Гаск ”- хірургії.
Ключові слова:  гострий панкреатит, оригінальні схеми мультимодальної аналгезії.

УДК 616.345:616-006.6-089

Резюме.  Актуальність. Рак товстої кишки (PTK) часто виявляють уперше у зв ’яжу з виникненням ускладнень: гострої обтураційної непрохідності, перфорації та перитоніту, гострої кровотечі. За невеликим винятком невідкладну допомогу хворим з ускладненим РТК надають у хірургічних відді­
леннях лікарень усіх рівнів. Ургентна операція переважно вирішує лише тактичне завдання — усу­нення життєзагрозливого ускладнення РТК, стратегічне — онкологічно радикальне втручання в силу суб’єктивних та об’єктивних причин здебільшого підлягає відтермінуванню. У результаті п’ятиріч виживання оперованих із причини ускладнень РТК становить 3— 38 %. Мета: визначити раціональне поєднання вирішення тактичного та стратегічного аспектів лікування хворих на ускладнений РТК.
Матеріали та методи. У ретроспективному дослідженні проаналізовано результати лікування 102 хворих на ускладнений РТК, госпіталізованих ургентно до центру хірургії та онкології М 2 ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го територіального медичного об’єднання Львова впродовж
2021— 2024років. Діагностовано ускладнення РТК: гостра обтураційна непрохідність —  75(73,5 %); перитоніт ,  спричинений перфорацією пухлини , —  16(15,7 %); кровотеча — 11 (10,8 %). При огля­довій рентгеноскопії живота виявлено вільний газ під діафрагмою у 16 ( 15,7 %) хворих, наявність чаш Клойбера — у 75 (73,5 %) пацієнтів. Комп’ютерну томографію з внутрішньовенним контрас­ туванням перед операцією застосовано у 86 (64,3 %) хворих: наявність РТК встановлено у 82,3 Щ метастатичне ураження печінки — у  41, 1 %, егіонарну лімфаденопатію — у 21,3 %, кврциноматоз очеревини, асцит — у 7(4 Ж Результати. Передопераційна підготовка, спрямована в основному на корекцію гомеостазу, призвела до ліквідації гострої кишкової непрохідності у 9 (12,0 %) випадках. Розміщенням саморозширювального мтіяолотгв стента відновлено кишковий пасаж у 4 (5,3 %) хворих на обструктивний рак сигмоподібної кишки. Упродовж  24  годин від госпіталізації ургентно прооперовано 78 хворих (76,5 %), із них 62 (79,5 %) — із гострою обтуращшкою непрохідністю та 16 (20,5 %) — із дифузним гнійно-каловим перитонітом внаслідок перфорації путини. .Ліквідація гострої непрохідності ободової кишки консервативними заходами та стентуванням дала можливість викона­ ти відтермітвані хірургічні втручання 24(23,5 %) хворим після відповідної корекції гомеостазу, ане­мії, супутньої патології. Лапаротомія виявила розташування раку ободової кишки: сліпа — 2(2,2%  печінковий вигин —  9 (  10,0 %), поперечно-ободова —  9  (10,0 %), селезінковий вигин — 21 (23,3 , низхідна ободова —  10(11,1 %), сигмоподібна — 30(33,4 %), ректосигмоїдний відділ —  9  (10,0 %). Виконано операції: двоканальна іяеоєтомія — /  (1,1 %), цекоєтомія —  2 (2,2 %), тяостомія — 31 (34,4  %), ілеотрансверзостомія —, 2  (2,2  %), правобічна геміколектомраку прямої кишки е II (10,8%) хворих. Пацієнтів оперовано після магнітно-резонансної томографії (проростання мезоректальної фасції, простати, піхви, крижової кістки, лімфаденопатія): висока передня резекція —  7(63,6 %); низька передня резекція, протективна ілеоствмія — 3 (27,3 %); екс­тирпація прямої кишки — І (9,1 %). Синхронне видалення метастазів атиповою резекцією печінки здійснено у 17(21,8 %) хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 14(13,7%) випадках: нагноєння рани, евентрація, неспроможність швів анастомозу, ретращія колостоми, внутрішньочеревна крово­ теча, сепсис ,  тромбоембалія легеневої артерії (ТЕЛА). Вимушенірелапаротомії проведено 7хворим із таких причин: неспроможність швів анастомозу, перитоніт — 2; внутрішньочеревна кровотеча — 2, некроз і ретращія колостоми —  3. Середній ліжкадень — 14,0 ± 1,1. Померли 6 (5,8 %) оперованих.
Причини смерті: інфаркт міокарда — 1 ( 16,7 %), сепсис — 4(66,7 %), ТЕЛА — 1 ( 16,7 %). Висновки. L Субоптимальні результати надання медичної допомоги хворим з ускладненим РТК в Україні пе­редусім спричинені поділом проблеми хірургічний та онкологічний аспекти. 2. Майте у кожного
другого хворого на ускладнений РТК наявні умови для виконання онкологічно радикальної операції. 3. Комплексне розв’язання проблеми надання медичної допомоги хворим з ускладненим Р Т К можливе за умови організації в Україні медичних установ на зразок В П *Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го ТМ О Львова.
Ключові слова: mmcma киш ка;рак; ускладнення; лікування; тактика; стратегія

616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія

 UDC: 616-089.844.168.1-06:616.211-00724

Background, Pollybeak deformity is the most common delayed complication o f rhinoplasty. The pre­
vention practicehave not been fully determined. The purpose was to analyze and evaluate the results o f using
different variants ofsurgical approaches and modified methods of preservation rhinoplasty and their importance in
preventing the development o f pollybeak deformity. Materials and methods. The study included 154 patients with
similar aesthetic nasal deformities. They were divided into 3 groups, depending on the techniques and methods of
rhinoplasty applied. In group l (68 patients), the cartilaginous skeleton of the nasal Up was isolated supraperiehon-
drially, then, crossing the Pitanguy’s ligament and the scroll ligament complex, the dorsum o f the nose was isolated supraperichondrially in the cartilaginous part, and subperiosteally in the bone part. In group 2 (27patients), the cartilaginous skeleton of the tip of the nose was isolated subperichondrially and, without crossing the Pitanguy’s ligament, scission o f this ligament was performed vertically. In this type of access, the scroll ligament complex was no damaged. The dorsum of the nose was excised subperichondrially and subperiosteally. In group 3 (59 patients), soft tissue separation was performed under the perichondrium and under the periosteum. A suture was placed between the anterior septal angle and the Pitanguy’s ligament in the supratip region. Results. Pollybeak deformity ingroups /, 2, and 3 occurred in 14(20.6 %), 3(11.1 %), and 2(3.4 %) cases, respectively. 11 (16.2 %), 3(11.1 %), and 2 (3.4 %) patients developed a mild degree., respectively. Moderatand severe cases were detected only in group Jo f the study: in  2 (2.9 %)  and 1(1.5%) patients, respectively. The rhinoplasty method used ingroup 3 allowed to significantly (p < 0.05) reduce the overallfrequency of mild pollybeak deformity compared to group l. Conclusions.
Preventing the development of pollybeak deformity involves the application of modified techniques.
Keywords: preserving rhinoplasty; complications; pollybeak deformity; prevention