УДК 616.831-009.11-008.6-053.2

Анотація. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є найпоширенішою причиною інвалідності в ранньому дитинстві. Для оцінки функціональних можливостей дитини, а саме структури та функції, діяльності та участі, оцінки факторів навколишнього середовища, залучаються фахівці
мультидисциплінарної команди, які при первинному обстеженні пацієнта використовують стандартизовані інструменти оцінки. Це дозволяє об’єктивізувати ступінь обмеження життєдіяльності дитини та більш правильно визначити кваліфікатор по кожній категорії Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ - ДП), формувати подальші цілі реабілітації та втручання. Протягом останніх років проведено багато досліджень щодо розробки та впровадження нових стандартизованих шкал та їх впровадження в практичну медицину, проведена їх культурна та лінгвістична валідизація українською мовою. Тому метою нашого дослідження є проведення аналізу наявних стандартизованих шкал за останні 10 років, які можуть бути рекомендовані для оцінки функціональних можливостей дитини з ЦП в Україні. У результаті проведеного дослідження виявилося, що існує багато різних інструментів оцінювання, які охоплюють майже всі виміри МКФ. До основних шкал, які використовують при роботі з дитиною, хворою на церебральний параліч, відносять: гоніометрію, оцінку спастичності за шкалою Тардьє та Ашворта, систему класифікації великих моторних функцій (GMFCS), систему класифікації функції руки (MACS), шкалу оцінки бімануальної функції рук (BFMF), систему класифікацій зорових функцій (VFCS), систему класифікації порушень комунікаційних функцій (CFCS), систему класифікації здатності споживати їжу та рідину (EDACS), опитувальник оцінки дитячої інвалідності (PEDI). Правильний вибір інструменту оцінювання дозволяє побачити дитину з усіма її здібностями та проблемами і, в той же час, як цілісну особистість, розробити індивідуальну
програму реабілітації, враховуючи фактори навколишнього середовища, в якому зростає дитина. Важливим є використання різних інструментів оцінювання, які будуть доповнювати один одного залежно від цілей реабілітації та можливостей пацієнта.
Ключові слова: дитячий церебральний параліч; діти; стандартизовані шкали; ICF-CY; функціонування та можливості; обмеження життєдіяльності.

УДК 616.831-005.1-039.76-085.81/.84

РЕЗЮМЕ. Проблема відновлення пацієнтів після перенесеного геморагічного інсульту є однією із актуальних питань сучасної реабілітації. Згідно зі статистичними даними, у 48 % хворих, які перенесли інсульт, розвиваються інвалідизуючі геміпарези, у 30 % – психоорганічні синдроми та лише 10–15 % пацієнтів повертаються до праці. Це свідчить про актуальність даної проблеми та необхідність пошуку шляхів удосконалення та оптимізації відновного процесу в даної групи хворих. Одним із факторів порушень мозкового кровообігу є дисбаланс нуклеїнового гомеостазу, він корелює з тяжкістю захворювання, що дозволяє оцінити динаміку вогнищевої та загальномозкової симптоматики.
Мета роботи – дослідження ефективності немедикаментозних засобів лікування у реабілітації пацієнтів з наслідками порушення мозкового кровообігу у відновному періоді (3–10 місяць після крововиливу). Порівняти отримані результати із даними, отриманими після проведеної класичної реабілітації у пацієнтів контрольної групи.
Матеріал і методи. В роботі досліджено ефективність реабілітаційних заходів із застосуванням немедикаментозних методів лікування: гірудотерапії, апітерапії, рефлексотерапії та мануальної терапії у 66 хворих із наслідками перенесеного геморагічного інсульту в пізньому відновному періоді. Для об’єктивізації даних дослідження використано оціночні шкали, які застосовували на початку лікування, через один та через три місяці після реабілі- тації. Оцінку неврологічного статусу проводили за шкалою інсульту національного інституту здоров’я (NIHSS), ступінь підвищення тонусу м’язів – за модифікованою шкалою спастичності Ашфорта. Динаміку функціонального стану пацієнтів оцінювали за шкалою Ренкіна, індексом активності у щоденному житті Бартел, когнітивні функції за шкалою Mini-Mental State Examination (MMSE), психоемоційний стан оцінювався за шкалами Бека та Монтгомері – Асберг. У роботі визначено рівень нуклеїнових кислот (ДНК, РНК) і активність кислих і лужних нуклеаз у сироватці крові на початку та в кінці лікування. Ці результати порівнювали з результатами реабілітації пацієнтів контрольної групи (n=50), які отримували класичну схему реабілітації.
Результати. Встановлено вірогідне покращення стану пацієнтів з наслідками перенесеного геморагічного інсульту яке проявлялося в відновленні показників функціонування за шкалою Ренкіна на 14 % після першого і 29 % після третього місяців лікування, р<0,05. Покращення за індексом Бартела становило 9 % після першого і 20 % після третього місяців відповідно, р<0,05. Зменшення спастичності м'язів за шкалою Ашворт становило 12 %, когнітивні функції відновились на 19 % піля проведеного лікування в порівнянні із станом на початку лікування. Психоемоційний стан покращився на 44 % і 40 %, р<0,05 (за шкалою MADRS та шкалою Бека) після проведеної реабілітації в порівнянні із станом на початку лікування відповідно. Після проведеної реабілітації спостерігали зменшення рівня ДНК та збільшення кількості РНК у сироватці крові пацієнтів. Зміни активності нуклеаз та відповідних коефіцієнтів їх взаємовідношень (зменшення рівня ДНК-ази I та РНК- ази II, зростання РНК – ази I та ДНК –
ази II, зростання коефіцієнтів К1 і К3, зменшення рівня К2). Покращення даних показників в основній групі пацієнтів було достовірно кращим, ніж в групі порівняння.
Висновки. Призначення реабілітаційної програми із застосуванням немедикаментозних засобів лікування у пацієнтів з наслідками перенесеного геморагічного інсульту у пізньому відновному періоді покращує функціональні показники загального стану пацієнтів, зменшує спастичність уражених м’язів, та інвалідизацію, підвищує показники активності та психоемоційний стан пацієнтів. Зміни нуклеїнового гомеостазу свідчать про зменшення процесів розпаду та аутолізу мозкових клітин і активацію відновних процесів, порівняно з контрольною групою.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: реабілітація; гірудотерапія; апітерапія; рефлексотерапія; мануальна терапія; ДНК; РНК; нуклеази; геморагічний інсульт.

Abstract. Rehabilitation of patients following an acute myocardial infarction remains one of the most urgent tasks of modern cardiology. Cardiac rehabilitation programs are aimed not only at improving the functioning of the cardiovascular system but also at ensuring the mental health of patients, restoring their working capacity, and returning to a full-quality life as soon as possible. Patients receive many benefits of cardiac rehabilitation from physical training. The main type of physical exercise in patients with cardiovascular diseases is aerobic training, which increases maximal oxygen consumption and improves cardiorespiratory endurance. The dosed training method is the basis of the development of the patient's functional adaptation to physical exertion in cardiovascular diseases. The objective was to develop and test the effectiveness of the physical therapy method proposed by the authors for the recovery of patients with acute myocardial infarction after stenting. Material and methods: clinical (standard) examination and interview of the patient, medical history, blood pressure (BP) and heart rate (HR) measurement, pulse oximetry with saturation (SpO2) determination, orthostatic test, 10-meter walk test (10MWT), the Timed Up and Go test (TUG), the 6 Minute Walk Test (6MWT). 16 patients were enrolled in the study which lasted 5 weeks. Sessions according to the developed methodology of physical therapy were conducted with each patient for 12 days. Inclusion criteria: age between 50-80 years old, medical diagnosis: myocardial infarction, after stenting, no contraindications to cardiac rehabilitation. The effectiveness of the developed method of physical therapy for the recovery of patients with acute myocardial infarction after stenting was assessed. Changes in the performance of 10MWT, 6MWT, and TUG tests indicated improved adaptation and tolerance of the respiratory and cardiovascular systems to exercise, as well as normalization of blood pressure, heart rate, and SpO2. Conclusions. Physical exercises, according to the developed program of physical therapy, improve the general physical condition of patients, increase their functional capabilities, improve indicators of cardiovascular and respiratory system and have a positive effect on life quality. The study confirmed the importance of physical therapy in the recovery of patients with acute myocardial infarction after stenting.

Keywords:
myocardial infarction, physical therapy, cardiac rehabilitation

Abstract.

Introduction. Functional capacity is important parameter of activity of a person. It can be assessed with different methods, including interviewing, walk tests, cardiopulmonary exercise testing. According to the recommendations of the European Society of Cardiology, the assessment of functional capacity is an important step in the perioperative management of a patient with concomitant cardiovascular pathology during non-cardiac surgery. Purpose of our study was to implement assessing of functional capacity in clinical practice, including perioperative management of patients. And also, to compare the practical value of self-reported methods of assessing functional capacity and exercise testing. Materials and methods. 15 healthy men aged 33±5.4 years and 172 patients with documented pathology of the cardiovascular system aged 65±2.8 years were included in the study, among them 51% were male. We compared the value of different methods and the expediency of assessing the functional capacity of a patient with concomitant pathology of the cardiovascular system before planned non-cardiac surgery. Results. All healthy individuals gave a positive answer to the question about ability to climb two flights of stairs. The average Duke Activity Status Index score was 52.47±5.96, which corresponded to the calculated value of METs 9.19±0.73. During cardiopulmonary exercise testing, the average value of VO₂max in these individuals was 47.56±11.34 mL/(kg·min). A direct strong correlation between Duke Activity Status Index values and VO₂max was established (r=0.91, р˂0.01). 36 patients (21%) reported inability to climb two flights of stairs added. The average DASI in these persons was 12.84±4.38 and the level of NTproBNP was 1116±75. On the contrary in the rest of the patients the DASI was 28.18±7.72 and NTproBNP 302±42 with statistically significant difference (p˂0.01). The dynamics of troponins in the examined subjects did not show any increase in the postoperative period. The values of the EF in patients reported inability to climb two flights were lower by 9.78% compared with others (56.57±12.34% and 62.71±6.35%, p˂0.01). The average number of days spent in the hospital was 22 in patients with inability to climb two flights and 12 in the rest. 32 patients (19%) died, 28 deceased belonged to the group with inability to climb two flights of stairs. The average time of death was 29.86 days. Correlation analysis revealed a direct relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and EF (0.42, p 0.007), an inverse relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and NTproBNP (-0.42, p=0.01) and the number of days spent in a hospital (-0.39, p=0.005). In conclusion we found that healthy men with an active lifestyle have higher average VO₂max parameters and confirmed that the VO₂max obtained during the cardiopulmonary exercise testing was comparable to questionnaire methods for assessing functional capacity. One fifth of patients with confirmed cardiovascular pathology self-reported inability to climb two flights of stairs. These individuals had a lower EF, a higher concentration of NTproBNP, a longer stay in the hospital, and significantly higher mortality. the Duke Activity Status Index correlates with left ventricular systolic function and NTproBNP level.

Keywords: noncardiac surgery, concomitant cardiovascular pathology, perioperative assessment, functional capacity 

УДК 616.986.7–036.1:616.1]–074

Вступ. Лептоспіроз – один із найпоширеніших зоонозів у світі. В основі патогенезу є ураження ендотелію судин. Порушення функцій ендотелію, виникнення ендотеліяльної дисфункції (ЕД) призводять до ушкодження клітинної мембрани, втрати судинної цілісності, ішемії, некрозу та розвитку дисфункції органів. У літературі інформації про ЕД у хворих із лептоспірозом недостатньо, тож розроблення і стандартизація методів оцінювання дисбалансу ендотелію судин у хворих із різною тяжкістю лептоспірозу є важливим завданням. Одним із основних маркерів ЕД є ендотелін-1 (ЕТ-1), визначення якого може стати дієвим інструментом для прогнозування тяжкости перебігу хвороби.
Мета. Дослідити показники ендотеліну-1 у хворих із різною тяжкістю перебігу лептоспірозу та їхні зміни під впливом семиденного лікування.
Матеріяли й методи. Вміст ЕТ-1 у сироватці крови хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозом лептоспіроз, визначали методом імуноферментного аналізу. Абсолютні величини порівнювали з використанням критерію Г. Б. Манна – Д. Р. Вітні (U-test), відносні – за допомогою двостороннього критерію Р. Е. Фішера (F-критерій). Кореляційний аналіз здійснювали за методом Ч. Спірмена. Статистично вірогідною вважали відмінність, якщо р < 0,05.
Результати. Вміст ЕТ-1 визначали на час шпиталізації у перший день і через сім днів від початку лікування. Хворих (n = 43) поділили на дві групи залежно від тяжкости перебігу лептоспірозу: у першій групі – 21 хворий із середньотяжким перебігом, у другій – 22 хворих із тяжким перебігом. До контрольної групи увійшли 20 здорових добровольців. Під час обстеження хворих із лептоспірозом у обох групах концентрація ЕТ-1 була вірогідно вищою порівняно з контрольною групою (р < 0,01). Крім цього, частка хворих із концентрацією ЕТ-1 понад 5,5 пг/мл у крови на сьомий день лікування серед хворих першої групи становила 13,3 %, тоді як серед хворих другої групи – 43,8 %, що вірогідно більше порівняно з хворими із середньо-тяжким перебігом (р < 0,05). У хворих обох груп після семиденного лікування спостерігали вірогідне зростання концентрації ЕТ-1 (p<0,01).
Висновки. Результати дослідження продемонстрували, що в обох групах як на час шпиталізації, так і через сім днів лікування був вірогідно вищий показник ендотеліну-1 порівняно з контрольною групою (р < 0,01). Визначено, що на сьомий день лікування показник концентрації ендотеліну-1 був вірогідно вищим у групі хворих із тяжким перебігом лептоспірозу, ніж у хворих із середньотяжким перебігом (р < 0,05). У хворих обох груп через сім днів лікування спостерігали вірогідне зростання вмісту ендотеліну-1 (р < 0,05).