УДК: 616.361-002.1-036.12-053.2-085-089-092

Хвороба Байлера (ХБ) – рідкісне, тяжке для встановлення діагнозу, спадкове холестатичне захворювання печінки. Своєчасна діагностика, рання корекція і лікування (зокрема і трансплантація печінки (ТП)) поліпшують якість життя (ЯЖ), попереджають непоправні печінкові зміни, поліорганну недостатність і смерть.
Мета – вивчити особливості диференційної діагностики, можливості, терміни, стратегії, засоби консервативного лікування, хірургічної корекції (паліативне хірургічне втручання (ПХВ), ТП) у п’яти дітей із ХБ.
Матеріали та методи. П’ять клінічних випадків ХБ із даними гематологічних показників у процесі лікування, фізичного розвитку (ФР) (гармонійність, індекс маси тіла – ІМТ), нервово-психічного розвитку (НПР), ЯЖ до лікування, після ПХВ, після ТП.
Результати. Проаналізовано п’ять клінічних випадків ХБ, один з яких – летальний. Усі показники (гематологічні, ФР, НПР, ЯЖ) поліпшувалися після ПХВ, проте повністю нормалізувалися лише після ТП.
Висновки. Диференційний діагноз тяжкого спадкового рідкісного захворювання ПСВХ (СБ і ХБ) можливий із використанням генетичних методів дослідження як маркера цього захворювання серед усіх холестатичних захворювань у дітей раннього віку. Клінічні ознаки захворювання з’являються в неонатальному періоді і прогресують у перші місяці життя. Рання сучасна діагностика і відведення жовчі запобігають печінковим змінам і смерті. Паліативне оперативне втручання виконують у разі швидкого прогресування цирозу та загрози печінкової недостатності як тимчасовий захід для ліпшої підготовки пацієнта до трансплантації й отримання результатів генетичного аналізу, проведення необхідних щеплень та корекції супутніх вроджених і набутих захворювань, поліпшення ФР, НПР, ЯЖ, біохімічних показників, даних ультразвукового дослідження. ТП – ефективний метод радикального лікування ХБ, нормалізація СР, НПР, ЯЖ, біохімічних і сонографічних показників.

УДК: 616.136.41-007.17-056.7-053.1-07

Синдром Алажиля (СА) – одне з найбільш проблемних для діагностування спадкових, мультисистемних, холестатичних захворювань печінки в комбінації з іншими природженими вадами. Своєчасне діагностування і лікування, у т.ч. трансплантація печінки (ТП), поліпшують якість життя (ЯЖ), попереджають непоправні печінкові зміни, поліорганну недостатність і смертність.
Мета – дослідити можливості та особливості диференційної діагностики СА, виявити вплив комплексного лікування, хірургічної корекції (у т.ч. ТП) на перебіг хвороби, визначити динаміку клініко-лабораторних показників, фізичного розвитку (ФР) і нервово-психічного розвитку (НПР), ЯЖ.
Матеріали та методи. Для верифікації діагнозу СА проведено клінічні, біохімічні, інструментальні обстеження, визначено генетичні маркери СА. ЯЖ оцінено за такими параметрами: оцінка свербежу шкіри (за категорійною шкалою, за візуальною аналоговою шкалою свербежу); рівень тривожності за шкалою Гамільтона (модифікована). ФР і НПР оцінено педіатрами та дитячими неврологами до і після лікування. ФР оцінено за центильними таблицями відповідно до нормативів Всесвітньої організації охорони здоров’я. НПР оцінено за такими параметрами: затримка розвитку на 1, 2, 3 епікризові строки; ступінь затримки НПР.
Результати. На тлі лікування поліпшилися біохімічні і клінічні показники. Значно зменшився свербіж шкіри (за категорійною шкалою свербежу, за візуальною аналоговою шкалою свербежу), зменшився рівень тривожності. Позитивною була динаміка ФР і НПР.
Висновки. Сучасні можливості діагностики СА передбачають залучення генетичних і гістологічних методів, що дає змогу раннього початку патогенетичної терапії, вирішення часу і шляхів хірургічного втручання (у т.ч. ТП). Наявність супутніх природжених вад інших органів і систем, характерна зовнішність дітей із СА зумовлюють мультидисциплінарне обстеження із залученням мультидисциплінарних фахівців. Комплексне своєчасне лікування СА сприяє нормалізації клініко-біохімічних показників, ФР, НПР, ЯЖ. Радикальне лікування СА шляхом ТП слід розглядати до періоду непоправних поліорганних змін з урахуванням збереження ФР і НПР.

УДК: 616.36-089.843]-053.2-342.9

Трансплантація печінки (ТП) – єдиний шанс збереження життя дітей із вродженими захворюваннями
печінки (біліарна атрезія, синдром Алажиля, прогресуючий внутрішньопечінковий холестаз, хвороба
Байлера), метаболічними порушеннями, гострою або хронічною печінковою недостатністю. Розвиток ТП
від живого родинного донора скорочує тривалість очікування органа. Успішність процедури залежить від
якісної дотрансплантаційної підготовки (ДТП) донора і реципієнта.Мета – вивчити особливості ДТП у дітей із холестатичними захворюваннями печінки для успішної ТП.Матеріали і методи. Обстежено 37 дітей із біліарною атрезією, яким проводили ДТП у 2005–2023 рр.:
у 36 випадках виконано родинну ТП, в 1 випадку – розділенням донорської печінки (SPLIT-ТП). ДТП тривала протягом 3–6 місяців, передбачала санацію вогнищ інфекції, корегування вроджених вад, визначення
статусу екстреності, фізичний і психоемоційний стан. Обстеження проведено згідно з міжнародними стандартами.Результати. Усі ТП були успішними. Після ДТП поліпшилися гематологічні показники, функціональний і нервово-психічний розвиток, знизився рівень тривожності. Усі клініки, у яких виконували ТП, визнавали якість ДТП, жодній дитині не відмовили через її недоліки. Основними критеріями готовності до ТП були компенсований стан і безпечне бактеріальне тло.Висновки. Дотримання нормативних вимог ДТП є запорукою успішної ТП у дітей і збереження здоров’я донора. ДТП поліпшує гематологічні, соматичні, психоемоційні показники, зменшує ризики та підвищує ефективність трансплантації. Наш досвід ДТП відповідає міжнародним стандартам. 

 УДК:339.726.3:327.7:070.484(410) 

У статті проаналізовано фактологічний матеріал щодо процесу прийняття рішень і надання військової допомоги Україні міжнародними партнерами та союзниками в ході російсько-Української війни впродовж 2023 року. Метою пропонованої статті є подальша активізація військово-історичних досліджень в контексті сучасної російсько-Української війни на тій джерельній базі, яка представлена у друкованих зарубіжних засобах масової інформації. Дослідницьку увагу акцентовано на хронології, послі­довності та узгодженості в плануванні і наданні військової допомоги Україні. Аналізуючи публікації британської газети «Ґа́рдіан», робиться висновок про можливість проведення глибокого дослідження всіх складових процесу надання військової допомоги Україні, її наповнення та передачі нашій країні.

УДК: 614.253:159.942:004

Актуальність. Ефективна комунікація між лікарем і пацієнтом суттєво впливає на результати лікування пацієнтів, знижує рівень тривожності й депресії, підвищує їх задоволеність і прихильність до терапії. У сучасній медицині пацієнти все частіше беруть активну участь у лікувальному процесі, тому пацієнт- орієнтований підхід став ключовим принципом якісної медичної допомоги. Сучасні цифрові технології і дистанційні консультації потребують збереження емпатії, прозорості та індивідуального підходу в нових форматах взаємодії.

Мета роботи – узагальнити сучасні дані про роль ефективної комунікації в клінічній практиці, розглянути значення емпатії, спільного прийняття рішень, інструменти оцінки якості взаємодії та вплив телемедицини, мобільних додатків і чат-ботів на відносини між лікарем і пацієнтом.

Матеріали та методи. Проведено огляд сучасної наукової літератури за період 2019–2025 рр. Проаналізовано дані щодо пацієнт-орієнтованої допомоги, емпатійного реагування, методик навчання комунікативним навичкам (симуляційне навчання, віртуальні пацієнти, методика зворотного зв’язку), інструментів оцінки якості комунікації (зокрема шкала якості лікарсько-пацієнтської комунікації) та особливостей синхронної й асинхронної телемедицини, мобільних технологій охорони здоров’я.

Результати та їх обговорення. Ефективна комунікація включає вербальні й невербальні компоненти, емпатію з когнітивним і афективним складниками, чітке пояснення діагнозу, плану лікування та прогнозу. Шкала якості комунікації лікар-пацієнт складається з чотирнадцяти тверджень і виділяє два основні фактори: інтерактивну комунікацію з емоційною підтримкою та медичну освіту з поведінковим управлінням. Цифрові технології (відеоконсультації, асинхронний обмін даними, чат-боти, мобільні додатки) розширюють доступність допомоги, оптимізують рутинні процеси, але мають обмеження через брак фізичного контакту, проблеми захисту даних і ризик надмірної довіри до штучного інтелекту.

Висновки. Ефективна комунікація є основою якісної медичної практики незалежно від формату контакту. Впровадження цифрових технологій необхідно поєднувати з постійним розвитком емпатії, прозорості інформації та гуманістичного підходу, щоб забезпечити стале довірливе партнерство між лікарем і пацієнтом у сучасній системі охорони здоров’я.