УДК 617.735-007.23:615.37

Анотація. Метою дослідження було оцінити ефективність та безпечність анти-VEGF терапії у пацієнтів із діабетичним макулярним набряком, порівняти клінічну дію різних препаратів та визначити переваги і обмеження кожного підходу. Дослідження проведено на базі офтальмологічного відділення КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» у 2023-2025 рр., включено 50 пацієнтів з тривалістю цукрового діабету від 6 до 18 років (середній вік 59,2 ± 8,1 років, 52% жінок). Пацієнтів розподілено на три групи: афліберцепт (Eylea, n=17), ранібізумаб (Lucentis, n=13) та бролуцизумаб (Beovu, n=20). Усім пацієнтам проведено три завантажувальні інтравітреальні ін’єкції з інтервалом 4 тижні, подальше лікування призначали за схемою PRN. Оцінка ефективності здійснювалась за зміною гостроти зору (BCVA, logMAR) та центральної товщини макули (Central Macular Thickness (CMT), мкм) за даними ОКТ, а також анал ізувалися побічні ефекти. Через 6 місяців усі групи показали достовірне покращення BCVA та зменшення CMT. Найбільш виражений ефект спостерігався у пацієнтів, які отримували афліберцепт: середня гострота зору 0,18 ± 0,06 logMAR, товщина макули 305 ± 42 мкм;у групі Lucentis – BCVA 0,21 ± 0,07 logMAR, CMT 328 ± 49 мкм; у групі Beovu – BCVA 0,26 ± 0,08 logMAR, CMT 350 ± 55 мкм. Аналіз повторних ін’єкцій продемонстрував більшу стабільність ефекту афліберцепту, з середньою кількістю додаткових процедур 0,5 ± 0,2, порівняно з 1,0 ± 0,3 у групі Lucentis та 1,2 ± 0,4 у групі Beovu. Побічні ефекти були мінімальними; серйозні ускладнення, такі як ендофтальміт, крововиливи чи підвищення внутрішньоочного тиску, не зафіксовані. Отримані результати підтверджують високу ефективність та безпечність анти-VEGF терапії при ДМН, а також показують, що афліберцепт є найефективнішим препаратом першої лінії, тоді як ранібізумаб і бролуцизумаб залишаються клінічно значущими альтернативами.

УДК : 616.34-008.6-002:616.12-008.318]-053. 2

Відповідно до біопсихосоціальної моделі існує необхідність голістичного персоніфікованого підходу до менеджменту пацієнтів із цереброінтестинальними розладами, зокрема синдромом подразненого кишечника (СПК). Варіабельність ритму серця (ВРС) можна широко імплементувати у сферу нейро-гастроентерології як неінвазивний маркер для оцінки нейрогуморальної регуляції на осі «кишечник — центральна нервова система» і потенціалу стресостійкості організму.

Мета — дослідити часові та спектральні параметри ВРС у дітей із СПК залежно від патерну випорожнень, що переважає, та природи тригерного чинника в дебюті розладу.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 22 пацієнти Клінічного центру дитячої медицини віком від 6 до 12 років із діагнозом СПК, установленим відповідно до Римських критеріїв IV. За допомогою методу кардіоінтервалографії (короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі) досліджено параметри ВРС (електрокардіограф «ВНС-мікро» та програмне забезпечення «Нейрософт»). Часові та спект-ральні параметри ВРС використовували як біомаркери для оцінки функціонального стану автономної нервової системи (АНС) і потенціалу стресостійкості організму. Статистичний аналіз проведено за допомогою Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.

Результати. Аналіз ВРС залежно від патерну випорожнень, що переважає, та природи тригерного чинника в дебюті СПК виявив значну гетерогенність пацієнтів за досліджуваними параметрами. У групі з домінуванням запорів зареєстровано найнижчу ВРС за показником загальної спектральної потужності, що супроводжувалось дефіцитом LF-коливань (активність симпатичного відділу АНС) у структурі спектра серцевого ритму. Ще більші відмінності встановили при аналізі параметрів ВРС залежно від тригерного чинника в дебюті СПК. У дітей із постінфекційним варіантом СПК виявлено в 2,4 разу нижчу загальну спектральну потужність, що супроводжувалося виразним дефіцитом як симпатичного, так і парасимпатичного компонентів АНС, тоді як у пацієнтів зі стрес-асоційованим СПК зареєстровано не лише значно вищу загальну спектральну потужність, а й збалансованішу внутрішню структуру спектра ВРС. Частка залучення вищих церебральних впливів у дітей із стрес-асоційованим СПК становила 12%, у пацієнтів із постінфекційним варіантом розладу — 27%, що свідчить про виразніші порушення функціонально-метаболічного резерву.

Висновки. Установлено значну гетерогенність параметрів ВРС у пацієнтів із СПК залежно від патерну випорожнень, що переважає, й особливо від провокувального чинника в дебюті розладу. Ці відмінності слід ураховувати для детальнішої оцінки порушень нейрогуморальної регуляції на осі «кишечник — центральна нервова система» та функціонально-метаболічного резерву організму при розробці персоніфікованих мультимодальних схем лікування СПК у дітей.

Анотація

Актуальність. Бактеріальний кератит є одним із найбільш поширених інфекційних захворювань рогівки та може призводити до розвитку тяжких ускладнень, стійкого зниження гостроти зору й інвалідизації пацієнтів.

Мета. Вивчити вміст інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині пацієнтів із бактеріальним кератитом залежно від наявності цукрового діабету 2 типу та оцінити їх зв’язок із клінічним перебігом і розвитком ускладнень захворювання.

Матеріали та методи. Проведено проспективне порівняльне когортне мультицентрове дослідження за участю 88 осіб, серед яких пацієнти з бактеріальним кератитом за наявності та відсутності цукрового діабету 2 типу, а також особи контрольної групи. Концентрації інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині визначали методом імуноферментного аналізу.

Результати. Встановлено достовірне підвищення концентрацій інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у пацієнтів із бактеріальним кератитом порівняно з контрольною групою. Найвищі значення обох показників визначалися у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом 2 типу. Концентрація інтерлейкіну-6 у пацієнтів із бактеріальним кератитом без цукрового діабету становила 245 [170;390] пг/мл, тоді як у хворих із супутнім цукровим діабетом 2 типу досягала 430 [310;610] пг/мл. Вміст білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 становив відповідно 6,8 [4,9;9,5] нг/мл та 9,6 [7,2;13,4] нг/мл. Виявлено статистично значущі прямі кореляційні зв’язки між рівнями досліджуваних біомаркерів і товщиною, шириною та площею інфільтрату рогівки. Найбільш сильні кореляції встановлено між концентрацією інтерлейкіну-6 та товщиною інфільтрату (ρ = 0,74; p < 0,001), а також між рівнем білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 та товщиною інфільтрату (ρ = 0,76; p < 0,001) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. У хворих із виразкуванням інфільтрату, уповільненою епітелізацією та стромальним помутнінням рівні обох біомаркерів були достовірно вищими порівняно з пацієнтами без ускладненого перебігу захворювання.

Висновки. Бактеріальний кератит супроводжується підвищенням вмісту інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині. Встановлено зв’язок досліджуваних показників із морфометричними характеристиками інфільтрату рогівки та розвитком клінічних ускладнень захворювання.

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction, STEMI), не 
зважаючи на проведення реваскуляризації міокарда з імплантацією стента в інфарктпов’язану коронар
ну артерію (ІПКА), продовжує супроводжуватись летальними наслідками, безпосередньою причиною 
яких доволі часто є аритмії, зокрема фібриляція шлуночків. 

Ризик виникнення небезпечних для життя ускладнень (зокрема фібриляції шлуночків (ФШ), раптової зупинки кровообігу) при гострому інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction – STEMI) є достатньо високим. Близько 4,0–7,0 % пацієнтів із STEMI, яким прово-
дилось первинне черезшкірне коронарне втручання (ПЧКВ) із стентуванням інфарктасоційованої коронарної артерії (ІАКА), помирають на стаціонарному етапі, що, звичайно, є тривожним явищем і вимагає пошуку причин появи небажаних подій та шляхів їх попередження.