УДК 616-089.5-035

Резюме. Інфузійна терапія є важливим, а в деяких випадках — основним лікувальним заходом при більшості критичних станів. Як і будь-які лікувальні засоби, внутрішньовенні рідини мають свої показання та протипоказання до застосування, а також потребують точного дозування. Це все стає можливим лише завдяки якісному моніторингу волемічного статусу пацієнта. Оцінка гемодинаміки відіграє ключову роль у лікуванні критично хворих пацієнтів, дозволяючи провести адекватну інфузійну терапію та кардіоваскулярну підтримку для оптимізації тканинної перфузії та оксигенації. Традиційні методи оцінки відповіді на введення рідини є переважно статичними, як-от центральний венозний тиск та тиск закриття легеневої
артерії. Вони мають значні обмеження щодо прогностичної точності в динамічних клінічних умовах. Відповідно, останнім часом зростає інтерес до динамічних методів оцінки, які аналізують кардіоваскулярну відповідь на конкретні зміни переднавантаження. Огляд літератури на підставі джерел з баз PubMed та MEDLINE має на меті продемонструвати різні динамічні методи оцінки гемодинаміки, їх переваги та обмеження в реальних клінічних умовах.
Ключові слова: інфузійна терапія; гемодинамічний моніторинг; чутливість до рідини; динамічні методи

УДК 617.55:616.366-089.87-089.168.1-06

Резюме. Актуальність. Післяопераційний біль після лапароскопічної холецистектомії (ЛХЕ) залишається важливою клінічною проблемою. Лапароскопічна блокада поперечної площини живота (Л-БППЖ) та ультразвукова блокада (УС-БППЖ, тобто за допомогою ультрасонографії) широко застосовуються для знеболювання після ЛХЕ. Проте їхня порівняльна ефективність досі викликає дискусії. Матеріали та методи. У базах даних PubMed, Scopus і Cochrane було проведено систематичний пошук рандомізованих досліджень, опублікованих до січня 2025 року, які порівнювали ефективність БППЖ під ультразвуковим і лапароскопічним контролем. Оцінювали такі результати: інтенсивність післяопераційного болю за ВАШ, тривалість операції, час до першої потреби у знеболювальних засобах, післяопераційне споживання морфіну, частоту післяопераційної нудоти і блювання (ПОНБ), час до першого відходження газів та першого випорожнення. Ризик упередженості аналізували за допомогою інструменту Cochrane Risk of Bias (RoB-2), а статистичну обробку даних виконували за допомогою програмного забезпечення IBM SPSS Statistics 30.0. Результати. До аналізу включено 10 рандомізованих досліджень. Л-БППЖ ефективно зменшує інтенсивність післяопераційного болю після ЛХЕ, відкладаючи потребу в додатковому знеболюванні. Однак цей ефект не спостерігався на шостій годині після операції. Інші досліджувані параметри, як-от частота ПОНБ і час до відновлення моторики кишечника, не зазнали статистично значимих змін. Водночас статистично значущих відмінностей між Л-БППЖ та УС-БППЖ за такими параметрами, як інтенсивність болю через 1, 6, 12 та 24 години після операції, тривалість втручання, час до першої потреби в аналгетиках, післяопераційне споживання морфіну, частота ПОНБ, час до першого відходження газів і першого випорожнення, не виявлено. Л-БППЖ, виконана на початку операції, ефективніше знижує інтенсивність післяопераційного болю. Аналіз показав значну гетерогенність досліджень, але загалом низький ризик упередженості в оцінці їхньої якості. Висновки. Проведений метааналіз підтвердив ефективність Л-БППЖ у зниженні післяопераційного болю та пов’язаних із ним результатів після ЛХЕ. Проте жодних доказів переваги УС-БППЖ над Л-БППЖ у лікуванні післяопераційного болю не виявлено. Для підтвердження та підтримки цих висновків необхідні додаткові рандомізовані клінічні дослідження.
Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія; післяопераційний біль; блокада поперечної площини живота; огляд, метааналіз

УДК 616.37-002-036.11:546.41:612.343

Резюме. Актуальність. Підшлункова залоза є унікальним органом, що поєднує екзокринну та ендокринну функції, а внутрішньоклітинний Ca2+ є центральним вторинним месенджером, який координує ці процеси. У нормальних фізіологічних умовах Ca2+ регулює секрецію травних ферментів ацинарними клітинами, секрецію бікарбонату протоковими клітинами, а також активність зірчастих і імунних клітин, що підтримують тканинний гомеостаз. Проте кальцієва сигналізація в клітинах підшлункової залози ще залишається недостатньо дослідженою, особливо у контексті її складної міжклітинної взаємодії. Уточнення цих механізмів є важливим для глибшого розуміння регуляції секреції, енергозабезпечення клітин, антиоксидантного захисту та адаптації до фізіологічного стресу. Мета: систематизація сучасних даних щодо механізмів внутрішньоклітинної кальцієвої сигналізації в клітинах ПЗ за фізіологічних умов, а також аналіз ролі Ca2+ у функціонуванні ацинарних, протокових, зірчастих та імунних клітин як ключового регулятора секреції, метаболізму та міжклітинної взаємодії. Матеріали та методи. Аналізувалися сучасні наукові публікації в базах PubMed, Scopus та Google Scholar, що стосуються кальцієвої сигналізації в ацинарних, протокових, зірчастих та імунних клітинах підшлункової залози. Результати. У нормі кальцієві сигнали в ацинарних клітинах ініціюються через активацію рецепторів до ацетилхоліну і холецистокініну, що запускає вивільнення Ca2+ з ендоплазматичного ретикулуму через IP3R і RyR. Ці сигнали мають характер осциляцій і забезпечують контрольований екзоцитоз секреторних гранул. Мітохондрії виконують роль буфера, що утилізує надлишковий Ca2+, одночасно стимулюючи синтез
АТФ, необхідного для кальцієвих насосів. Протокові клітини за допомогою кальцієвих каналів (TRPV6, Orai1) регулюють транспорт іонів і секрецію бікарбонату, що є ключовим для підтримання pH у тонкому кишечнику. Зірчасті клітини реагують на кальцієві сигнали зміною активності та синтезом компонентів позаклітинного матриксу, контролюючи тканинну структуру. Імунні клітини за допомогою P2Y-рецепторів і кальцієвих каналів продукують цитокіни та реагують на метаболічні подразники, зберігаючи імунний контроль у тканинах залози. Результати свідчать про високий ступінь інтеграції кальцієвих сигналів між органелами та клітинами, що забезпечує точну координацію функцій підшлункової залози. Висновки. Внутрішньоклітинний кальцій є універсальним регулятором функціональної активності клітин підшлункової залози. Скоординована взаємодія кальцієвих каналів, насосів, рецепторів та регуляторних білків забезпечує фізіологічну секрецію, гомеостаз тканин, адаптацію до навантаження та міжклітинну взаємодію. Розуміння цих процесів створює базу для подальших досліджень у галузі панкреатології та потенційної
розробки нових терапевтичних стратегій.
Ключові слова: внутрішньоклітинний кальцій; кальцієва сигналізація; підшлункова залоза; ацинарні клітини; протокові клітини

УДК 616.24-008.6-089.5-085.835-053.2-036

Операції в дітей із патологією ротової порожнини та верхніх дихальних шляхів створюють труднощі як для хірурга, так і для анестезіолога.
Мета – на основі наведених клінічних випадків показати ефективність високопоточної назальної оксигенації в запобіганні гіпоксії у пацієнтів зі «складними дихальними шляхами» при оперативних втручаннях у ділянці ротової порожнини.
Клінічні випадки. Наведено 2 клінічні випадки: перший пацієнт із посттравматичним анкілозом скронево-нижньощелепного суглоба, другий із макроглосією на тлі синдрому Beckwith-Wiedemann, яким проведено оперативні втручання в ротовій порожнині. Враховуючи анатомічні особливості пацієнтів, класична інтубація трахеї під прямою ларингоскопією в них була неможливою. Обом пацієнтам виконано фіброоптичну інтубацію трахеї під методикою STRIVE hi (Spontaneous Respiration Using Intravenous Anesthesia and High-Flow Nasal Oxygen) анестезії. Основним методом респіраторної підтримки обрано високопоточну назальну оксигенацію. Попри тривалий час гіповентиляції та апное, обоє пацієнтів мали задовільні показники оксигенації та вентиляції (SpO2 – 99–98%, EtCO2 – 47–48 mm Hg).
Висновки. Високопоточна назальна оксигенація є ефективною методикою оксигенації і попередження гіпоксії під час анестезіологічного менеджменту «складних дихальних шляхів» у дітей. Більш раннє виникнення десатурації, а також гіперкапнії в дітей пов’язане з малим віком і меншою функціональною залишковою ємністю легень. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення дослідження отримано інформовану згоду батьків пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Ключовіслова: діти, високопоточна назальна оксигенація, складні дихальні шляхи

УДК 616-089.5-031.81+616-089.5-031.83):616.12-008.3:612.172]:617.55-007.43

Резюме. Актуальність. Неінвазивним методом аналізу відповіді цілісного організму на стрес хірургічного втручання є варіабельність ритму серця (ВРС). Адекватність реакції вегетативної нервової системи під час періопераційного періоду відображає як вихідні резерви організму, так і «фізіологічність» виду анестезії. ВРС використовується для прогнозу періопераційних ускладнень, особливо кардіальних, смертності, тривалості
стаціонарного лікування. Метою дослідження було провести порівняльний аналіз динаміки ВРС на етапах хірургічного втручання залежно від виду анестезії пацієнтам під час планових операцій з приводу гриж передньої черевної стінки. Матеріали та методи. Обстежено та проліковано 91 пацієнта з грижами передньої черевної стінки. Пацієнтів поділено на 3 групи за методом анестезії (загальна, нейракcіальна та регіонарні
блокади). Пацієнтам проведено добовий моніторинг ЕКГ з оцінкою ВРС. Зміни ВРС оцінювались у динаміці протягом операції. Для аналізу обрали динаміку 30 інтервалів по 5 хв, сумарно 2 год 30 хв. Моніторування умовно поділили на 3 етапи — початковий, основний і завершення операції. Результати. При проведенні загального знеболювання показники медіани індексів SDNN і pNN50 до кінця операції були вірогідно нижчі за вихідний рівень, а при регіонарному та нейроаксіальному знеболюванні або зросли порівняно з доопераційним рівнем, або повернулися до вихідних значень. У пацієнтів із загальним знеболюванням показники медіани LF/HF до кінця операції продовжували статистично вірогідно знижуватися, а при регіонарному та нейроаксіальному знеболюванні збільшилися та перевищили доопераційний рівень. У всіх пацієнтів разом зі зниженням загальної ВРС відбувалося зниження впливу як симпатичної, так і парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи
на кардіальний ритм. Але при проведенні загальної анестезії депресія ВРС утримувалася до кінця зворотного відрізку часу спостереження, на противагу пацієнтам з епідуральною анестезією та регіонарними блокадами, у яких спостерігалося зростання активності як симпатичної, так і парасимпатичної ланки до кінця операційного втручання. Висновки. Динаміка показників ВРС при використанні нейроаксіальних і регіонарних
методів знеболювання відображає найбільш фізіологічну реакцію вегетативної нервової системи пацієнта з коморбідними станами при проведенні планового операційного лікування гриж передньої черевної стінки.
Ключові слова: варіабельність ритму серця; хірургічне лікування гриж передньої черевної стінки; загальна анестезія; епідуральна анестезія; регіонарна анестезія