УДК 616002.195:616002.197:576.08:616.071:616022.7:61600:616094 

Гостра Епштейн–Барр вірусна (ЕБВ) інфекція – інфекційний мононуклеоз (ІМ) – характеризується гарячкою, спленомегалією, збільшенням лімфатичних вузлів, гепатитом. У 85,8% пацієнтів з ІМ виявляється тонзиліт, етіологія і клінічне значення якого тривалий час дискутуються.
Мета: встановити клінічні і лабораторні особливості перебігу ІМ, спричиненого ЕБВ, що супроводжувався тонзилітом та колонізацією слизової піднебінних мигдаликів патогенними мікроорганізмами; з'ясувати чинники, пов'язані з цим процесом.
Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 67 дітей віком від 1 до 18 років з діагнозом ІМ. До групи 1 увійшло 43 дитини, у яких посів слизу із зіва виявив патогенну факультативно аеробну мікрофлору; до групи 2 було включено 24 пацієнти, у яких результати бактеріологічних досліджень слизу зіва були негативними або виявлено мікроорганізми, що відносять до резидентної нормофлори.
Результати. Перебіг ІМ у групі пацієнтів з гострим тонзилітом бактеріальної етіології був важчим, переважно внаслідок виразного гіпертермічного синдрому. Вміст у крові С-реактивного протеїну, антистрептолізину О та аланінамінотрансферази у цих пацієнтів був достовірно вищим. Статистичний аналіз підтвердив пріоритетний внесок у процес колонізації слизової оболонки піднебінних мигдаликів у пацієнтів з ІМ таких чинників, як жіноча стать, пора року, вік та перебіг хвороби з виразною гепатомегалією, гіпертермією та високим вмістом атипових мононуклеарів у периферичній крові.
Висновки. Встановлено важчий перебіг ІМ у групі пацієнтів з гострим тонзилітом бактеріальної етіології. Чинниками, які пов'язані з колонізацією слизової оболонки піднебінних мигдаликів патогенними мікроорганізмами, є жіноча стать, пора року, вік, гепатомегалія, гіпертермія та високий вміст мононуклеарів у крові.

УДК 616-093/-098:616-01/616-06

Резюме. У статті проаналізовані клінічні дані, показники крові, результати бактеріологічного дослідження слизу з мигдаликів, активність ферменту лактатдегідрогенази (ЛДГ) у слині дітей із гострим інфекційним мононуклеозом (ІМ), зумовленим Епштейна — Барр-вірусною (ЕБВ) інфекцією. Обстежені 280 дітей віком від 7 місяців до 19 років 8 місяців з ІМ, які перебували на стаціонарному лікуванні у Львівській інфекційній клінічній лікарні. До групи 1 увійшли 234 дитини з ІМ ЕБВ-етіології, до групи 2 були включені 46 дітей з ІМ, зумовленим вірусом Епштейна — Барр і цитомегаловірусом. У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом були виявлені виражена гепатоспленомегалія, лімфаденіт, гугнявість та хропіння, гіпертермічний синдром та гострий тонзиліт. При бактеріологічному дослідженні була виді-лена низка збудників, яких можна класифікувати як патогенну чи умовно-патогенну флору. У 43,8 % дітей з ізольованою формою мононуклеозу та в 51,7 % дітей із коінфекцією були ідентифіковані збудни-ки роду Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Pseudomonas aeroginosa та грибки роду Candida. З’ясовано, що тяжчий перебіг захворювання та вірогідно вища активність ЛДГ спостерігаються в дітей з інфекційним мононуклеозом, зумовленим коінфекцією. Різко підвищена активність ЛДГ у слині пацієн-тів з ІМ за наявності патогенної мікрофлори на слизових вказує на наявність деструктивних процесів у тканинах мигдаликів

УДК 616.988.55:(616.31+616.321)]-022]-053.2-07

 У зв’язку зі зростанням інфікованості герпетичною інфекцією особливо серед молодого населення проблема діагностики інфекційного мононуклеозу залишається актуальною та потребує детального вивчення. В статті представлені результати клінічного огляду та лабораторних результатів крові, бактеріологічного дослідження матеріалу з поверхні мигдаликів ротової порожнини, та оцінка активності лактатдегідрогенази в слині дітей з інфекційним мононуклеозом зумовленим як ізольованою Епштейна-Барр вірусною інфекцією так і мікст інфекцією (одночасно виділено Епштейна-Барр вірус і цитомегаловірус).
Отримані результати показали, що переважаюча частина хворіючих є хлопчики віком 5 років. В більшості обстежуваних спостерігалася гепато-спленомегалія, лімфаденіт, гугнявість та хропіння, гіпертермія, тонзиліт. За результатами бактеріологічного дослідження слизової оболонки мигдаликів виявлено Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Pseudomonas aeroginosa, та грибки роду Candida у 43,8%
дітей групи з ізольованою формою мононуклеозу та у 51,7% дітей групи з мікст інфекцією. Важчий перебіг захворювання та найвища активність ЛДГ спостерігається у дітей із мононуклеозом зумовленим мікст інфекцією. При наявності супутньої патогенної мікрофлори на слизовій мигдаликів активність лактатдегідрогенази у слині пацієнтів з інфекційним мононуклеозом зростає, що свідчить про наявність деструктивних процесів в тканинах мигдаликів. 

УДК 616.411-006.2-036.8-08-089-053.2

Лікування кіст селезінки (КС) у дітей є варіабельним і дискусійним. Залежно від розмірів та локалізації
цих утворень у селезінці можлива хірургічна корекція при відкритій чи лапароскопічній операції або консервативне (неінвазивне) ведення. Результатом лікування КС має бути повна ліквідація порожнини кісти.
Мета – оцінити результати хірургічної корекції або консервативного ведення КС у дітей за даними віддалених моніторингових змін.
Матеріали таметоди. Проведено дослідження 265 дітей віком 0–17 років (середній вік – 11,25±4,21 року), які проходили обстеження та лікування з приводу КС. Прооперовано 175 (66,04±2,91%) дітей, а 90 (33,96±2,91%) пацієнтів проліковано консервативно. Статистичній обробці піддано всю інформацію, фіксовану в медичній документації, яка певною мірою могла б характеризувати ситуацію з процесом лікування та з динамічним спостереженням при цій патології.
Результати. Найбільш поширеними локалізаціями кіст були верхній (33,21±2,89%) або середній (29,81±2,81%) сегменти селезінки. Практично кожний четвертий (27,92±2,76%) пацієнт із КС мав патологію інших органів чи систем, а кожний десятий (9,81±1,83%) – інші захворювання селезінки. Залишкова кіста виявлена у 46,42±3,06% пацієнтів, яка протягом 1–3 років піддалася повній регресії. Залишкова кіста малих
розмірів (яка зберігалася після хірургічної корекції) значно швидше регресувала після хірургічного втручання, ніж кістозне утворення малих розмірів у селезінці при консервативному веденні (р<0,05).
Висновки. Лікувальна тактика при КС у дітей передбачає різні варіанти індивідуальної хірургічної корекції або консервативного ведення, що залежить від локалізації, розмірів, співвідношення до архітектоніки магістральних судин і варіанта ураження паренхіми селезінки. Результат лікування дітей КС залежить від об’єму, локалізації, етіології ураження, методу корекції та дотримання всіх рекомендацій у післяопераційному періоді на тлі супутніх захворювань.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано
інформовану згоду батьків, дітей.