Велика кількість зовнішніх токсичних чинників сприяє виникненню порушення біохімічного статусу організму. Відомо, що вільно радикальне окиснення відіграє важливу роль у підтримці транспорту електронів у дихальному ланцюзі, індукції утворення пор у мітохондріальній мембрані, які регулюють спряження дихання з окисним фосфорилуванням і лежить в основі окисних процесів у мітохондріях. Окисні процеси за участю активованих кисневих метаболітів це невід’ємна частина існування вищих форм живих організмів. [1,3]. Встановлено, що при екстремальних впливах в організмі активуються окисно-відновні процеси, які ведуть до утворення ліпо - і гідропероксидів, подальше розкладання яких сприяє утворенню ендогенного кисню, необхідного для життєдіяльності. [2,3]. Супероксид є одним із основних прооксидантів у клітині, тому супероксиддисмутаза відіграє ключову роль у антиоксидантному захисті організму. Функція каталази полягає у руйнуванні токсичного пероксиду водню, який утворюється в процесі різних окисних реакцій в організмі [4]. Досі залишається відкритим ряд питань, що стосуються співставлення патоморфологічних проявів  ангіоретинопатії зі зміною показників оксидативного стресу в нормі на різних термінах експериментального опіоїдного впливу та корекція цих змін у субхронічний та хронічний періоди.

В рейтингу найчастіше маніфестованих патологій серед жіночої популяції в світі сьогодні чільне місце належить патологічним процесам молочної/грудної залози. Оскільки частота їх розвитку у жінок різних вікових груп сягає 70-75% і має стійку тенденцію до зростання, проблема їх ранньої діагностики є сьогодні особливо актуальною [1]. Патологічні процеси молочної залози вражають жінок різного віку, тілобудови і соціального стану, незалежно від території проживання. Серед причин їх виникнення різні автори називають спадкові чинники, генетичну схильність, гормональний дисбаланс, травми, лактацію, метаболічні порушення, вплив навколишнього середовища тощо [1-3]. Висока частота захворюваності, варіабельність та поліетіологічність патологічних уражень молочних залоз привертають до проблеми увагу фахівців різних напрямків медицини, напрацювання яких дозволяють розширити спектр діагностичних методик, оптимізувати існуючі та запропонувати нові ефективніметоди їх лікування. Сьогодні «золотим стандартом» первинного/скринінгового обстеження молочних залоз є рентгенівська мамографія, результати якої, при потребі, доповнюються даними ультразвукового дослідження, сцинтімамографії, магнітнорезонансної мамографії (МРМ) та спектроскопії (МРС), а також комп’ютерної томографії [4-7]. Проте остаточна верифікація діагнозу передбачає проведення гістологічного дослідження, результати якого дозволяють підтвердити або спростувати діагноз, визначити вид та характер патологічного процесу, що вимагає досконалого знання особливостей та варіантів нормальної будови молочної залози, яка з морфологічної точки зору характеризується винятковою структурною варіабельністю та вираженістю і різноманітністю змін, пов’язаних з ростом і формуванням, лактацією, динамікою гормонального фону та віком [8-11].

 Міоепітеліальні клітини (МК) – характерні для екзокринних залоз, відповідають за синтез позаклітинного матриксу, в основному структур базальної мембрани. МК є епітеліальними за походженням і скоротливими за функцією, за рахунок чого в період лактації в молочній залозі (МЗ), скорочуючись, сприяють виведенню молока з протоки. Дані наукової літератури свідчать, що МК діють яксупресори пухлин та є важливим діагностичним критерієм при патології МЗ, зокрема – для диференціації різних пухлинних процесів.
Мета дослідження: з’ясування гістологічних особливостей та імуногістохімічна верифікація міоепітеліальних клітин в нормі і їх роль при неопластичній трансформації молочної залози.

Гіпертрофічний пілоростеноз (ГПС) є одним із найчастіших чинників блювання в новонароджених, що потребує хірургічного втручання [1,21]. Незважаючи на спроби медикаментозної терапії [11,24], пілороміотомія залишається основним методом лікування ГПС [2,10,16]. Тоді як інтраопераційні ускладнення і безпосередні результати пілороміотомії широко висвітлені в літературі [14,15,22], то віддалені наслідки цього втручання, особливо залежно від методу корекції, недостатньо вивчені та містять суперечливі результати [6,7,17,19].

Перекрут придатків матки найчастіше відбувається в жінок репродуктивного віку, проте може спостерігатись у будь-якому віці, починаючи від моменту народження і до 18 років [1,6,12]. Ця патологія становить близько 4% серед дівчат, які звертаються до хірургів із приводу гострого абдомінального болю [6,11]. Своєчасне встановлення діагнозу перекруту придатків матки часто буває утрудненим, що зумовлене відсутністю патогномонічних симптомів, а це, своєю чергою, спричиняє відтермінування хірургічного втручання [6,11,29]. Запізніле втручання призводить до зростання ризику розвитку некротичних змін у придатках матки, а також виникнення інших ускладнень, зокрема перитоніту, кровотечі, сепсису [15,26], а в подальшому – до зниження фертильності [28]. Донедавна стандартом хірургічного лікування дітей і дорослих із перекрутом придатків матки була оваріектомія через побоювання, що  тканина яєчника нежиттєздатна, а деторсія без видалення може спричинити тромбоемболію та розвиток злоякісного процесу в залишеному яєчнику [15,21,26]. На сьогодні хірургічна тактика лікування дівчат із цією патологією передбачає проведення деторсії, незважаючи навіть на некротичні зміни під час хірургічного втручання [2,4,14]. Слід зазначити, що питання проведення оваріектомії або деторсії за наявності перекруту придатків матки залишається предметом дискусій між дитячими хірургами та гінекологами [4,25].