УДК: 378.1:37.01:355.23:159.9

Актуальність статті зумовлено необхідністю аналізу проблеми формування ключових компетенцій XXI століття у здобувачів освіти, а також загальними тенденціями, що склалися нині в освітній системі. Визначення єдиного інформаційного простору можна вважати феноменом діджиталізації технологічного процесу, основою якого є мережа «Інтернет». Це зробило можливим навчатися і працювати на відстані. Особливе місце займає цифровізація системи освіти, котра має закласти основу (фундамент) діджиталізації суспільства. Нині цифрові технології виступають у ролі високотехнологічного засобу комунікації, інструменту розвитку українського цифрового освітнього простору, сприяють підтримці співробітництва та творчості, навчанню навичок, необхідних для життя в оцифрованому світі. Огляд вітчизняної та зарубіжної літератури, аналіз сучасного стану освітніх систем у світі переконують, що система освіти має нині стати на шлях цифровізації. Змінюється система освіти: зростає доступність цифрових освітніх ресурсів, розширюються можливості для людей різного віку, з’являються нові педагогічні інструменти, реальність, в якій взаємодіють всі елементи системи освіти, формується цифрова дидактика, що дозволяє реалізувати персональні освітні траєкторії в онлайн-середовищі. Для того, щоб у здобувачів освіти сформувалася цифрова грамотність, у статті пропонуються та описуються цифрові ресурси, котрі можна використовувати у різних професіях. Використані методи дослідження: теоретичні – аналіз методичної літератури та нормативних документів, прогнозування результатів; практичні – педагогічне спостереження, тестування, моделювання навчання онлайн, педагогічний експеримент – допомагають розкрити основні проблеми та знайти ефективні шляхи їх розв’язання в освітньому процесі.

УДК 78.018.4

Статтю присвячено обґрунтуванню можливості та доцільності в умовах трансформації освіти переходу на масовий формат змішаного навчання. Матеріал статті заснований на результатах теоретичного аналізу інформаційних джерел, узагальнення та концептуального синтезу, а також результатах онлайн-опитування щодо готовності майбутніх учителів до змішаного навчання. Автори узагальнюють досвід масового переходу на навчання, що виник в умовах пандемії, війни росії з Україною з використанням цифрових платформ, сервісів і ресурсів. Дається оцінка основних труднощів і суперечностей, що проявилися у цей період і пов’язані з переосмисленням основних педагогічних понять (самоорганізація навчання, самостійність, уміння в цифровому суспільстві, мотивація навчання, навчальний зміст та ін.). Подано авторське педагогічне розуміння феномена цифрового освітнього середовища з позиції відносного підходу. Зроблено висновок про неможливість перенесення моделі традиційного навчання у цифрове середовище. Обґрунтовується думка про змішане навчання як рух у напрямі зміни та перетворення масової педагогічної практики. Позначено специфіку змішаного навчання та функцій майбутніх учителів у ньому. Наведено результати експериментального дослідження, що свідчать про незначну психологічну та технічну готовність майбутніх учителів до змішаного навчання. Сформульовано гіпотезу про дидактичну закономірність у змішаному навчанні між внутрішньою освітньою мотивацією, самостійністю та відповідальністю в навчанні. Наголошується на його можливості в адаптації освіти до специфічних умов цифрового суспільства, а також ризики, серед яких найбільш значущою є загроза необдуманого та педагогічно неосмисленого впровадження цифрових технологій. Результатом використання моделі змішаного навчання є підвищення якості знань здобувачів освіти і розвиток їхньої здатності навчатися самостійно.

УДК 78.018.432:004

Дослідження спрямоване на підвищення якості заочного навчання за допомогою сучасних педагогічних технологій, методик і засобів навчання. Проаналізовано можливості дистанційних освітніх технологій та електронного навчання, запропоновано методику організації навчання в мережі інтернет. Електронне (дистанційне) навчання приходить на зміну традиційній заочній освіті. Електронні освітні технології повністю відповідають вимогам сучасної концепції безперервної освіти, дозволяють організувати різні форми занять, що активізують пізнавальну діяльність студентів. Розроблена методика навчання в системі дистанційних освітніх технологій дозволяє: якісно організувати самостійну роботу студентів, розширити можливості для повноцінного сприйняття освітнього матеріалу та створення необхідних умов для результативної роботи й особистісного розвитку здобувачів заочної форми навчання. Під час цього як викладачеві, так і студенту необхідно освоїти сучасні форми та методи навчання, методичні та дидактичні прийоми електронного навчання, впевнено володіти різноманітними засобами інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); уміти здійснювати моніторинг освітнього процесу, визначати сферу професійних інтересів, виявляти проблеми, що виникають під час здійснення професійної діяльності та знаходити шляхи їх розв’язання, аналізувати та здійснювати свою професійну освіту, виокремлювати суттєві особистісно-професійні завдання самоосвіти, визначати можливі шляхи та способи одержання додаткової професійної освіти, розв’язувати завдання професійного та кар’єрного зростання, використовуючи інформацію, включаючись у комунікації та дотримуючись правил поведінки особистості в інформаційному суспільстві; керувати освітнім процесом. Показано, що застосування дистанційних освітніх технологій, електронного навчання дозволяє створити загальний освітній простір, що відкриває студенту заочної форми навчання можливість побудови індивідуальної траєкторії навчання, що відповідає його індивідуальним потребам і вимогам замовника, тим самим підвищити рівень мотивації здобувача освіти і, як наслідок, якість підготовки фахівця.

УДК 616.697-07-091.8

Питома вага чоловіків з непліддям постійно зростає як в Україні, так і в усьому світі. За від-сутності достовірних етіологічних чинників виникнення непліддя його ідентифікують як ідіопатичне. Воно трапляється у 25–30 % чоловіків. Щодо патохімічних досліджень, то припускається, що в багатьох випадках ідіопатичне непліддя чоловіків спричинене оксидативним стресом. Однак також відомо, що важлива регуляторна роль у підтриманні клітинного гомеостазу належить оксиду азоту як вторинному месенджеру – універсальному регулятору практично всіх фізіологічних функцій організму. Мета дослідження – з’ясувати функціональну активність ензимів аргіназа/NO-синтазної системи та виявити нові потенційні маркери ідіопатичного непліддя чоловіків. Методи дослідження. Дослідження проводили на сім’яній плазмі 33 інфертильних чоловіків з ідіопатичним непліддям віком 22–48 років. До контрольної групи ввійшли 27 фертильних практично здорових чоловіків того ж віку. В сім’яній плазмі визначали активність таких ензимів, як аргіназа, конститутивна й індуцибельна ізоформи NO-синтази (сNOS, іNOS), а також концентрацію нітрат- та нітрит-аніонів (NO3-, NO2-)і малонового діальдегіду (МДА).Результати й обговорення. При ідіопатичному неплідді чоловіків активність аргінази в сім’яній плазмі зменшилася в 1,6 раза. Одночасно знизилась активність сNOS в 1,3 раза і зросла активність іNOS у 24,6 раза. Виявлене зменшення співвідношення аргіназа/NOS у 3,1 раза засвідчило зниження активності неокисного, аргіназного метаболізму, який конкурує з окисним NO-синтазним метаболізмом L-аргініну. Зниження в сім’яній плазмі співвідношення активності аргiназа/іNOS у 25,7 раза може бути важливим показником розвитку ідіопатичного непліддя. Під час оцінювання інтенсивності функцioнування NO-син-тазного шляху метаболізму L-аргініну при ідіопатичному неплідді відзначено вірогідне зростання в сім’я-ній плазмі концентрації NO3- в 1,4 раза та зниження NO2- в 1,5 раза. Виявлено пряму кореляційну залежність між концентрацією МДА і стабільних метаболітів оксиду азоту – NO3-. Продемонстрований прямий кореляційний зв’язок між активністю іNOS та концентрацією МДА в сім’яній плазмі (r=0,87) свідчить про те, що при ідіопатичному неплідді іNOS може активувати процеси пероксидації ліпідів. Висновки. Розвиток ідіопатичного непліддя чоловіків супроводжується змінами активності ензимів аргіназа/NO-синтазної системи, зокрема зниженням активності аргінази та сNOS і зростанням активності іNOS, що свідчать про домінування окисного шляху метаболізму L-аргініну. Зменшення в сім’яній плазмі співвідношення активності аргiназа/іNOS може бути важливим показником розвитку ідіопатичного непліддя.

УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р<0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р<0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p<0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р<0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p<0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p<0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p<0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p<0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p<0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p<0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p<0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p<0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p<0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p<0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р>0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p<0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p<0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p<0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p<0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p<0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p<0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p<0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p<0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р<0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р<0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р<0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р<0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р<0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р<0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р<0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р<0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р<0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р<0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р>0,05).